Староукраїнська мова: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Lanamy (обговорення | внесок) мНемає опису редагування Мітка: редагування коду 2017 |
Lanamy (обговорення | внесок) мНемає опису редагування Мітка: редагування коду 2017 |
||
Рядок 20:
|}}
{{Otheruses|Литовська мова (значення)}}
'''Староукраїнська літерату́рна мо́ва''',<ref name="русанівський">[http://litopys.org.ua/ukrmova/um102.htm] В. М. Русанівський. Староукраїнська літературна мова / Енциклопедія «Українська мова» </ref><ref>[http://litopys.org.ua/djvu/starukr_slovnyk.htm Словник староукраїнської мови XIV—XV ст. У 2 т. / Укл.: Д. Г. Гринчишин, У. Я. Єдлінська, В. Л. Карпова, І. М. Керницький, Л. М. Полюга, Р. Й. Керста, М. Л. Худаш. — К.: «Наукова думка», 1977—1978]</ref> також ''рутенська'', ''старобілоруська'', ''руська'', ''литовська'' ({{lang-be|старабеларуская мова}}, {{lang-ru|западнорусский язык}}, {{lang-en|Ruthenian language}}, {{lang-de|Ruthenische Sprache}}, {{lang-fr|ruthène}}) — поширена в [[XIV]]–[[XVIII]] ст. на територіях, що відповідають сучасним [[Україна|Україні]], [[Білорусь|Білорусі]], а частково і в прилеглих землях ([[Польща|Польщі]], [[Молдова|Молдові]]) мова юридичних документів, згодом — конфесійної, полемічної, художньої, проповідницької, історіографічної, частково наукової літератури. Традиційна назва [[Руська мова|«руська мо́ва»]], але для відокремлення від [[Російська мова|великоруської (російської)]] мови, тобто говірки [[Список руських князівств|східноруських князівств]], в [[Історіографія|історіографії]] і [[Філологія|філології]]
У білоруській традиції термін «староукраїнська мова» ({{lang-be|стараўкраінская мова}}) прийнятий лише щодо українського варіанту руської (західноруської) мови, що відома в Білорусі як [[Старобілоруська мова|«старобілоруська мова»]]<ref>Ф. Д. Клімчук. [http://mowaznaustwa.ru/2009/07/23/fdklimchuk-vyalikae-knyastva-litoўskae-i-suchasnasc-moўnaya-situacyya/ Вялікае Княства Літоўскае і сучаснасць (моўная сітуацыя)] // Мовы Вялікага княства Літоўскага. Матэрыялы IV Міжнароднай навуковай канферэнцыі (Брэст, 18—19 мая 2004 г.). — Брэст: Академия, 2005. С. 21—23</ref>. Білоруські науковці зазначають, що вживання терміна ''стараўкраінская мова'' щодо всієї державної мови [[Велике князівство Литовське|Великого Князівства Литовського]] є некоректним, оскільки на їхню думку, особливості офіційних текстів [[Велике князівство Литовське|ВКЛ]] властиві напередусім саме [[Білоруська мова|сучасній білоруській]], і лише частково — [[Українська мова|українській]]<ref>Плотнікаў Б. А., Антанюк Л. А. Беларуская мова. Лінгвістычны кампендыум. — Мн.: Інтэрпрэссэрвіс, Кніжны Дом, 2003.</ref>. Згідно з українською традицією, [[старобілоруська мова]] — навпаки, регіональний варіант староукраїнської.
Рядок 32:
Тематично поезія [[XVI]] ст. пов'язана з проповідницькою й агіографічною літературою [[Київська Русь|Київської Русі]]. У ній часто згадуються давні [[князь|князі]], які запровадили в [[Русь|Русі]] [[християнство]] і спорудили величні храми, [[київські святі подвижники]]. Автори віршів намагалися писати [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янською мовою]], але не могли уникнути [[українізм]]ів — лексичних, фонетичних і граматичних під впливом ділової староукраїнської мови. Абстрактна лексика була переважно церковнослов'янського походження. Активно входили в староукраїнську поезію й власне українські слова. Уже на початку [[XVI]] ст. староукраїнською мовою створюється багата [[полемічна література]]. Її особливістю є широке використання термінологічної лексики.
У [[XVII]] ст. в лексиці староукраїнської мови відбуваються активні процеси творення нової суспільно-політичної та адміністративно-правової лексики. З'являються назви нових суспільних станів ([[козацтво]], [[поспольство]], [[
[[XVII]] ст. збагатило укр. культурне життя такими працями, як «[[Граматика слов'янська|Грамматіки славенския правилноє Сvнтаґма]]» [[Смотрицький Мелетій|Мелетія Смотрицького]] ([[1619]]) та її анонімна скорочена переробка «Грамматіки или письменница языка Словенского» ([[1638]]), «[[Лексикон словенороський|Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованїє]]» [[Беринда Памво|Памва Беринди]] ([[1627]]) та ін. Вони значною мірою унормували як тодішню [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янську мову]] ([[Зизаній Лаврентій|Лаврентій Зизаній]]), так і староукраїнську літературну мову. Граматикою староукраїнської мови була «Грамматика словенская» [[Ужевич Іван|І. Ужевича]] ([[1643]], [[1645]]). Активно розвивається [[бароко]]ва староукраїнська література, мова якої насичена образними словами. Розбудові староукраїнської літературної мови у [[XVII]] — на початку [[XVIII]] ст. сприяла [[Києво-Могилянська академія|Києво-Могилянська колегія]] (згодом академія), яка згуртувала навколо себе видатних наукових і літературних діячів: [[Галятовський Йоаникій|Йоаникія Галятовського]], [[Баранович Лазар|Лазаря Барановича]], [[Радивиловський Антоній|Антонія Радивиловського]], [[Гізель Інокентій|Інокентія Гізеля]], [[Ясинський Варлаам|Варлаама Ясинського]], [[Яворський Стефан|Стефана Яворського]], [[Туптало Дмитро|Дмитра Туптала]], [[Величковський Іван|Івана Величковського]] та ін. [[Києво-Могилянська академія]] була й осередком розвитку драми. Твори цього жанру написані староукраїнською літературною мовою і практично не відрізняються від мови поезії: українські фонетичні, граматичні і лексичні особливості в ній виявляються досить виразно.
|