Вікіпедія

Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Burrek2 (обговорення | внесок)
505 редагувань
м Українські форми
Скасування редагування № 22125252 користувача Burrek2 (обговорення)
Мітка: Скасування
Рядок 33:
Будівництво театру розпочалось у червні [[1897]] року за проектом архітектора [[Зигмунт Горголевський|Зигмунта Горголевського]] — автора багатьох монументальних споруд [[Польща|Польщі]] і [[Німеччина|Німеччини]].
 
Відкрився [[театр]] для глядача [[4 жовтня]] [[1900]] р. прем'єрою лірико-драматичної опери «Янек» ВолодиславаВладислава Желенського — про життя карпатських верховинців. Головну партію співав український тенор [[Олександр Мишуга]]. В урочистому відкритті взяли участь письменник [[Генрик Сенкевич]], композитор [[Падеревський|ІгнатійІгнацій Ян Падеревський]] та делегації з різних європейських театрів.
[[Файл:Оперний театр Львів 1928.jpg|міні|ліворуч|240пкс|1928 рік]]
 
Рядок 76:
== Історія будівництва та реконструкцій ==
[[Файл:Будівництво Львівської опери.jpg|міні|праворуч|260пкс|Будівництво театру]]
[[1892]] року закінчувався 50-літній привілей на використання містом [[Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької|давнього театру]], що належав фундації [[Станіслав Скарбек|Станіслава Скарбека]]. Задовго до цієї дати розпочались пошуки місця під будівництво нового міського театру. У [[Політехнічне товариство у Львові|Політехнічному товаристві Львова]] відбувалась публічна дискусія. Розглядалися ділянки на місці колишнього [[Низький замок|Низького замку]], площі [[Площа Підкови|Святого Духа (нині площа Підкови)]], площі Голуховських, [[Парк імені Івана Франка (Львів)|парку Костюшка (нині парк ім. Івана Франка)]], [[Площа Генерала Григоренка|площі Смольки (нині Генерала Григоренка)]], [[Площа Галицька (Львів)|площі Галицької]], Губернаторських Валів (територія між [[Вулиця Винниченка (Львів)|вулицями Винниченка]] і [[Вулиця Підвальна (Львів)|Підвальною]]). Кожна з ідей упиралась у потребу викупу доволі дорогих ділянок, часто зі знесенням вже існуючих споруд, таких як наприклад дім Зиберта (нині відомий як готель «Відень»), [[Палац Бесядецьких|Палацу Бесядецьких]], [[Порохова вежа|Порохової вежі]] з [[Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8|гімназією]] чи частини оборонних споруд [[ЦеркваКостел і монастир бернардинів (Львів)|бернардинського монастиря]]. При цьому цінність пам'яток не бралась до уваги (характерна особливість містобудівних проектів того часу). Але брак коштів унеможливив будь-який із варіантів.
 
[[1894]] року місто отримало позику у 10&nbsp;млн крон. З цієї суми 700 тис. планувалось витратити на будівництво театру. Для цього зрештою було обрано площу Голуховських. Це, зокрема, визначалось і тим фактом, що ділянка повністю належала місту. [[12 липня]] [[1895]] року був оголошений конкурс із доволі специфічними умовами&nbsp;— проект мав бути виконаний лише «архітекторами польської та руської національності». Останній термін надсилання проектів&nbsp;— [[1 січня]] [[1896]] року. Журі складалось із 11 членів, серед яких зокрема президент міста Едмунд Мохнацький та 6 архітекторів, обраних міською радою. На конкурс надійшло лише 2 проекти, які розглядались без розкриття авторства під умовними «гаслами». Першу премію присуджено проектові [[Зиґмунт Ґорґолевський|Зиґмунта Ґорґолевського]], хоч із поважними засторогами щодо переробки. Оскільки Горголевський займав посаду директора [[Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша|Промислової школи]] у Львові, щоб уникнути звинувачень про зловживання службовим становищем, свій проект він спочатку надіслав у [[Лейпциг]], звідки вже анонімно його переслали до Львова<ref name="ЕЛ635">{{книга |автор = [[Бірюльов Юрій Олександрович|Бірюльов&nbsp;Ю.&nbsp;О.]]|частина = Ґорґолевський Зиґмунт|заголовок = [[Енциклопедія Львова]]|оригінал = |посилання = |відповідальний = За редакцією А.&nbsp;Козицького та І.&nbsp;Підкови|видання = |місце = Львів|видавництво = [[Літопис (видавництво)|Літопис]]|рік = 2007|том = 1|сторінки = 635|сторінок = |серія = |isbn = 978-966-7007-68-8|тираж = }}</ref>. Не бажаючи прийняти поразку, суперник конкурсу [[Ян Завейський]], ініціював активну громадську дискусію. З цього приводу відбулось два засідання Політехнічного товариства за участі Завейського і провідних львівських архітекторів. Було прийнято рішення модифікувати обидва проекти і повторно розглянути. Після модифікації перевагу Горголевського було лише підтверджено. Після цього продовжувалось внесення змін до проекту, котрі однак хоч і були численними, але загало́м не змінили вигляду майбутнього театру. На [[Вулиця Куліша (Львів)|вулиці Сонячній]], 6 (нинішня Куліша) за проектом Горголевського спільно з Іваном Левинським<ref name="ЕЛ635"/> було також заплановано будівництво дому для зберігання декорацій. [[1898]] року для уточнення питань пластичного декорування фасадів скульптор Петро Гарасимович виготовив гіпсову модель<ref name="RL">''Biriulow&nbsp;J.'' Rzeźba lwowska.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Neriton, 2007.&nbsp;— S. 151—152.&nbsp;— ISBN 978-83-7543-009-7.</ref>.
 
На початку будівництва гостро постало питання фундаментів. Через складні геологічні умови випробування ґрунту тривало довго. Точка зору фахівців магістрату, які пропонували будівництво на стрічковому фундаменті, принципово розходилась із позицією членів Політехнічного товариства, яке вважало такий спосіб ненадійним і пропонувало два альтернативні проекти фундаментів, що загрожувало підняттям вартості будівництва майже на 25&nbsp;%. Однак рішення залишалось за магістратом, і [[5 червня]] [[1897]] року було розпочато земляні роботи, а від [[21 серпня]] [[1897]]&nbsp;— бетонування. Детальний проект фундаменту та керівництво бетонуванням виконав професор Львівської політехніки ІванЯн Богуцький. [[26 січня]] [[1898]] року на засіданні Політехнічного товариства він виголосив доповідь про хід робіт, де вкотре критиками був атакований сам задум стрічкових фундаментів. Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування доручено фірмі [[Левинський Іван Іванович|Івана Левинського]], асфальтову гідроізоляцію виконало підприємство Станіслава Лишкевича. Бляхарські роботи виконала львівська фірма Генрика Богдановича, металеві конструкції перекриттів виготовлено на вагонному заводі в [[Сянік|Сяноку]]. Систему вентиляції встановила фірма Johannes Haas із Відня спільно з львів'янином Владиславом Нємекшею. Нагляд за роботами здійснював особисто [[Зиґмунт Ґорґолевський]] за участі випусників краківської Промислової школи, з яких найдовше на будмайданчику працював [[Ян Новорита]]&nbsp;— в майбутньому відомий архітектор Львова і [[Катовіце|Катовіц]]. Усе внутрішнє оздоблення також виконано за проектом Ґорґолевського, але тут керівником робіт був Марцелій Гарасимович. Живописні та скульптурні роботи доручено окремо запрошеним митцям, зокрема скульпторам Антонію Попелю, Петрові Війтовичу, [[ТадейТадеуш Баронч|ТадеєвіТадеушеві Барончу]], ТадеєвіТадеушу ВишневецькомуВісньовецькому, [[Юліуш Белтовський|Юліушеві Белтовському]], [[Юліан Марковський|Юліанові Марковському]].
 
== Будівля театру ==
Рядок 92:
 
Найбільш декорованою частиною головного фасаду є поле трикутного фронтону розмірами 4,2×20&nbsp;м. Його прикрашає скульптурна композиція [[Антоній Попель|Антонія Попеля]] «Радощі та страждання життя». Виготовлена з [[Вапно гідравлічне|гідравлічного вапна]] з домішками [[цемент]]у. На краях фронтону розміщені дві бронзові скульптурні групи з крилатими символічними постатями. Зліва&nbsp;— «Комедія і драма», справа&nbsp;— «Музика». На вершині&nbsp;— статуя «Слави» з позолоченою пальмовою гілкою піднятою над головою. Гілка символізує нагороду тим, хто присвятив себе мистецтву. Усі скульптури авторства [[Війтович Петро|Петра Війтовича]].
З двох боків під куполом також знаходяться бронзові скульптурні групи Едварда Подгурського<ref name="RL"/>. Під фронтоном проходить фриз із гербових щитів з прізвищами відомих польських акторів, виконаний Едмундом Плішевським за ескізами [[Зиґмунт Ґорґолевський|Ґорґолевського]]. Фриз двічі розривається парними постатями муз, виконаних Антонієм Попелем, ТадеємТадеушем ВишневецькимВісньовецьким, [[ЮлійЮліуш Белтовський|ЮліємЮліушем Белтовським]] та [[Юліан Марковський|Юліаном Марковським]]. Між статуями муз уміщено барельєфи міфологічної тематики. В [[архівольт]]ах арок лоджії знаходяться алегоричні фугури, авторства Станіслава Вуйцика. Замкові камені арок виконані у вигляді голів левів. На краях другого ярусу головного фасаду в півциркульних, завершених [[конха]]ми нішах встановлено дві триметрові сидячі алегоричні статуї з полянського пісковика. Зліва жінка з маскою авторства Антонія Попеля уособлює Комедію, справа жінка з ножем&nbsp;— Трагедію, скульптор [[ТадейТадеуш Баронч]]. Дах театру двосхилий, над сценою влаштовано чотирикутний у плані купол. Наріжні вежечки купола&nbsp;— це замасковані вихідні вентиляційні отвори. Масивні обеліски тильного фасаду&nbsp;— замасковані комини.
 
=== Інтер'єр ===
Рядок 100:
 
;Вестибюль
Через троє дверей головного входу відвідувачі потрапляють у передсінок із касами, а далі&nbsp;— у вестибюль зі сходовою кліткою. Приміщення прямокутне в плані і має висоту 18,5&nbsp;м. Вестибюль вирішений у формі двоярусних і триповерхових лоджій, згрупованих навколо єдиного об'єму освітленого денним світлом через велике багатосекційне дахове вікно («[[Ліхтар (архітектура)|ліхтар]]»). Нижній ярус опирається на стовпи з доричними пілястрами. Другий&nbsp;— двоповерховий, утворений аркадою на іонічних пілястрах. Балюстради другого поверху кам'яні, а на третьому&nbsp;— металеві. На другий поверх ведуть сходи, перший марш яких розміщений на осі приміщення. Під стелею над аркадою усе приміщення по периметру оперезане фризом зі стюковою ліпниною і [[камея]]ми, що символізують Страждання, Самопожертву, Волю, Радість, Смуток, Тріумф краси, Тріумф танцю. Автор камей&nbsp;— скульптор Едвард Печ. Стюкове оздоблення вестибюлю виконано італійською фірмою «Detoma». Керівником художнього оформлення вестибюлю був ТадейТадеуш Попель.
 
[[1984]] року в овальних нішах чотирьох глухих арок встановлено погруддя Шевченка (скульптор [[Чайка Яків Ілліч|Яків Чайка]]), Франка ([[Мисько Еммануїл Петрович|Еммануїл Мисько]]), Міцкевича ([[Садовський Йосип Антонович|Йосип Садовський]]), Пушкіна (Олександр Пилєв). Підлогу вимощено керамічною плиткою, що імітує мозаїку, виконаною учнями [[Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша|Промислової школи]], керівником якої на той час був Зиґмунт Ґорґолевський. Після раптової смерті Ґорґолевського [[1903]] року над входом до зали глядачів встановлено його барельєфний портрет, авторства ЮліяЮліуша Белтовського. Під портретом&nbsp;— роки будівництва театру: [[1897]]–[[1900]]. [[2011]] року у вестибюлі, у полі стіни між входами театру встановлено білу мармурову пам'ятну таблицю [[Іван-Павло II|Івану Павлу II]] (скульптор [[Скакун Ярослав Іванович|Ярослав Скакун]]).<ref>Папа Іван Павло II в Опері // [[Експрес (газета)|Експрес]], додаток «Львівські новини».&nbsp;— 17 листопада 2011.&nbsp;— №&nbsp;129 (6054).&nbsp;— С. 10.</ref>
 
[[Файл:Lviv teatr 4.jpg|міні|ліворуч|280пкс|Фойє]]
;Фойє
Два входи другого поверху вестибюлю провадять у фойє розмірами 7,5 на 35&nbsp;м, поділене арочними проходами на два менших та одне більше центральне приміщення. На північній та південній стінах змонтовано по чотири великих дзеркала, через що фойє відоме також під назвою «Дзеркальна зала». З приміщення можна вийти на лоджію головного фасаду з видом на [[Проспект Свободи (Львів)|проспект Свободи]]. Над архівольтами бічних аркових проходів зали знаходяться дві алегоричні двофігурні скульптурні групи [[Війтович Петро|Петра Війтовича]]: Кохання та Ревнощі, Пиха та Материнство. У супрапортах над дзеркалами чотири алегорії пір року, виконані живописцем Марцелієм Гарасимовичем. Цей же художник виконав і символічні «Частини світу» над дзеркалами бічних частинах фойє. На стропах живописець ЮлійЮліуш Зубер у видовжених форматах зобразив сцени з популярних вистав кінця [[XIX]]&nbsp;ст.: «Краков'яки і гуралі» та «Карпатські гуралі» (драматург ЙосипЮзеф Коженьовський), «Відмова грецьких послів» ([[Ян Кохановський]]), «Балладина» ([[ЮлійЮліуш Словацький]]). Станіслав Дембіцький є автором чотирьох дещо менших сюжетів на стропах&nbsp;— алегорії Кохання і Покори, Героїзму, Мудрості, Справедливості. На стелі знаходиться також три великих картини Дембіцького&nbsp;— «Поезія», «Музика», «Хореографія». Оформлення фойє відбувалось під загальним керівництвом Станіслава Дембіцького. У цьому йому допомагали Станіслав Батовський-Качор, ДамазійДамази Котовський, Валерій Крицінський. У [[2000-ні|2000-х]] роках у дзеркальній залі встановлено погруддя Соломії Крушельницької, Олександра Мишуги, Модеста Менцинського, Євгена Лисика, Ярослава Вощака, виконані в бронзі [[Скакун Ярослав Іванович|Ярославом Скакуном]]<ref>''Марчук&nbsp;О.'' Галерея пам'яті особистостей у Львівській опері // [[Віче (журнал)|Віче]].&nbsp;— 2012.&nbsp;— №&nbsp;1 (72).&nbsp;— С. 72.</ref>.
 
[[Файл:Lviv teatr 5.JPG|міні|праворуч|260пкс|Зала глядачів]]
Рядок 112:
Зала глядачів чотириярусна, у плані має форму ліри. Має 44 ложі і розрахована на 1002 осіб. «Сліпих» і «глухих» місць немає. Арку сцени увінчують фігури генія і ангела з [[Герб Львова|гербом Львова]]. Автор&nbsp;— Петро Війтович. Металеву протипожежну завісу, що відділяє зал від сцени, розписав Я. Дюлль. Розпис представляє краєвид Львова зі сторони Стрийського узгір'я.
[[Файл:TeatrWielkiLwow-kurtyna.jpg|міні|ліворуч|280пкс|Завіса «Парнас». Художник [[Генрик Семирадський]]]]
Керівництво оздобленням зали глядачів здійснював Станіслав Рейхан. Його особиста робота&nbsp;— плафон із зображенням «Тріумфу Слави» знаходиться над оркестром. Головний круглий плафон над залом поділений на десять секторів. У кожному з них зображено алегоричні фігури: «Грація» (Едвард Печ), «Музика» (Олександр Августинович), «Танець» (Зигмунт Розвадовський), «Критика» (ТадейТадеуш Рибковський), «Драма» (Л. Колер), «Натхнення» (Олександр Августинович), «Вакханка» ([[Батовський-Качор Станіслав|Станіслав Батовський]]), «Невинність» (ТадейТадеуш Попель), «Ілюзія» (Антоній Стефанович) і «Правда» (ТадейТадеуш Попель). Плафон також прикрашений десятьма медальйонами з портретами видатних польських акторів і актрис. Автори медальйонів&nbsp;— Едвард Подгурський і Петро Гарасимович<ref name="RL"/>.
 
Металеві конструкції сцени виконані на вагонній фабриці в [[Сянок]]у. Електричні світильники виконала фірма ''Oswald & C°''.
Рядок 119:
 
=== Оточення ===
Ще на стадії обговорення ідеї, коли місце під будівництво лише обиралось, одним з основних питань було впорядкування території навколо театру, його взаємодія з навколишнім архітектурним середовищем. [[1905]] року існував проект створення пам'ятника Шевченкові перед оперним театром за проектом Богдана Лепкого, за спонсорування Костянтина Володковича. Довго тривала справа спорудження пам'ятника ЮлієвіЮліушу Словацькому, також не доведена до кінця. Автором мав виступити Едвард Віттіг. До [[1939]] року було лише обрано місце.<ref>''Сьомочкін&nbsp;І.&nbsp;В.'' Пам'ятники // [[Галицька брама (часопис)|Галицька брама]].&nbsp;— 1998.&nbsp;— №&nbsp;2 (38).&nbsp;— С. 14.</ref> Пам'ятник, але уже В.&nbsp;І.&nbsp;Леніну було встановлено [[1952]] року. Скульптор [[Меркуров Сергій Дмитрович|Сергій Меркуров]], архітектори [[Шарапенко Віктор Олексійович|В. Шарапенко]], І. Француз. У вересні [[1990]] року його демонтовано. Непростим був шлях появи фонтану. Проект [[МихайлоМіхал Лужецький|Михайла Міхала Лужецького]] від [[1905]] року, як і пізніший задум світлового фонтану [[1930]] року реалізовано не було. На початку [[1980]] років фонтан збудовано, але він так ніколи і не запрацював. На його місці влаштовано клумбу. У [[2000-ні|2000-х]] роках відбулась перебудова колишнього готелю «Дніпро» на [[Проспект Свободи (Львів)|проспекті Свободи]], 45 (за австрійських часів&nbsp;— «Нью-Йорк»), зведеного [[1912]] за проектом [[Роман Фелінський|Романа Фелінського]]<ref>''Lewicki&nbsp;J.'' Roman Feliński&nbsp;— architekt i urbanista, pioner nowoczesnej architektury.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Neriton, 2007.&nbsp;— S. 36—39.&nbsp;— ISBN 978-83-7543-003-5.</ref> у помірковано-неокласичних формах модерну. Було споруджено ще кілька поверхів і споруда готелю стала візуально конкурувати з головною домінантою проспекту&nbsp;— театром. При цьому було порушено елементарні дозвільні процедури. Висвітлення незаконного будівництва у пресі не дало результатів.<ref>''Шуляр&nbsp;В.'' Що будується на проспекті Свободи, 45? // Архітектурний вісник.&nbsp;— 2002.&nbsp;— №&nbsp;1—2 (12).&nbsp;— С. 10—13.</ref>
 
== Відомі люди ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Львівський_національний_академічний_театр_опери_та_балету_імені_Соломії_Крушельницької