Онтологія: відмінності між версіями

Онтологія — це вчення про буття, розділ [[філософія|філософії]], у якому з'ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Поняття «онтологія» не має однозначного тлумачення у філософії. І це не випадково. Воно складне, змістовне, багатогранне. Існує, принаймні, три значення цього поняття:

* По-третє, у західній філософії в поняття «онтологія» теж включають найзагальніші принципи буття, але вони розглядаються на рівні надчуттєвої, надраціональної [[Інтуїція|інтуїції]]. Це так звана «трансцендентальна онтологія» [[Едмунд Гуссерль|Гуссерля]], «Критичнакритична онтологія» [[Ніколай Гартманн|Гартмана]], «фундаментальна онтологія» [[Мартін Гайдеггер|Гайдеггера]] тощо. Тобто, найзагальніші принципи буття у такому розумінні з'ясовуються лише інтуїтивно, а не в процесі практичної, пізнавальної діяльності людини, взаємодії суб'єкта і об'єкта.

Підсумовуючи викладене, можна зробити висновок, що змістЗміст поняття «онтологія» складають основи, витоки, першоначала всього існуючого, найзагальніші принципи буття світу, людини, суспільства. У понятті «онтологія» знаходить відображення та особливість цих основ, витоків та першоначал, що вони існують об'єктивно, тобто незалежно від людини і її свідомості. Все це складає сутність такого поняття, як «онтологія».

Найзагальнішим, абстрактним відображенням дійсності в історико-філософському аспекті є також уявлення про матеріальне та ідеальне, про «світ речей» і «світ ідей». По суті, мова йде про основне питання філософії, про співвідношення матеріального та ідеального, про те, що є первинним, а що похідним, вторинним. Не може бути сумніву, що ця проблема у філософії існує. Навіть [[Йоганн Готліб Фіхте|Йоган Готліб Фіхте]] (німецький філософ, суб'єктивний ідеаліст) стверджував, що філософія може розвиватися лише двома шляхами: перший&nbsp;— від речей до ідей; другий&nbsp;— від ідей до речей. Перший шлях Фіхте називав «<nowiki/>[[Догматизм|догматизмом]]<nowiki/>». Другий&nbsp;— «<nowiki/>[[Ідеалізм|ідеалізмом]]<nowiki/>». Себе філософ відносив, звичайно, до останнього. Це не що інше як постановка фундаментального питання будь-якої філософії, а саме: як йти у філософії&nbsp;— від речей до ідей (свідомості), чи від ідей (свідомості) до речей.

# ідеальне як результат ідеалізації об'єкта в людській пізнавальній діяльності. Наприклад, «[[точка]]», «[[абсолютно тверде тіло]]», «ідеальний розчин» тощо. Таких об'єктів у природі не існує. Бо що таке «точка»? «Точка»&nbsp;— це ідеальний об'єкт, який створений в результаті абстрагування від принципової неможливості побудувати даний об'єкт практично, бо вона не має ні висоти, ні ширини, ні довжини. У природі не існує «ідеального розчину», котрий не мав би певного об'єму і певної температури. «Ідеальний розчин»&nbsp;— це ідеальна модель створена подумки, коли не беруть до уваги саме ці конкретні ознаки&nbsp;— об'єм і температуру, щоб віднайти загальніші, суттєвіші ознаки, що притаманні усім розчинам. Це здійснюється в інтересах пізнання;

# Ідеальне як об'єктивний феномен, незалежний від людини, її свідомості («абсолютний розум», «[[абсолютна ідея]]» у [[Георг Вільгельм Фрідріх Гегель|Гегеля]], «вічні ідеї» у [[Платон|Платона]] тощо).

[[Матерія (філософія)|Поняття матерії]]. Поняття «матерія», його формування має свою історію. У найдавніших філософів античного світу вже була думка про першооснову всього існуючого. Нею, як відомо, вони вважали воду, повітря, вогонь, атом тощо. Міркування про це ми знаходимо, зокрема, у філософії [[Фалес|Фалеса]], [[Анаксімен|Анаксімена]], [[Геракліт|Геракліта]], Демокрита[[Демокріт|Демокріта]]. Однак таке уявлення про різні першооснови всього існуючого не мало тієї універсальності, всезагальності охоплення об'єктивної дійсності, котре характерно для категоріального, філософського розуміння матерії.

Згадується розміркування англійського філософа XVII століття [[Френсіс Бекон|Френсіса Бекона]] про те, що «…древні уявляли собі першу матерію як таку, що має форму і якість, а не як абстрактну, тільки можливу і безформну…», бо «…в той час ще не настало царство „категорій“, де б абстрактне начало могло укритися під захистом категорій субстанції, і тому ніхто не насмілився придумати цілком уявлювану матерію, а за начало приймалося тільки те, що могло б бути сприйнято почуттям…».<ref>Ф. Бекон. Соч., в 2-х томах, т. 2, М., 1972, стор. 305, 314</ref>

Однак не всі філософи поділяли подібне уявлення про поняття матерії. Насамперед, такий підхід відкидали ті, хто вважав першоосновою всього сущого дух, ідею, «абсолютний розум», свідоме начало. До таких відносився англійський філософ, єпископ [[Джордж Берклі]] ([[1684]]&nbsp;— [[1753]]). Він виступив з різкою критикою уявлення про матерію як про абстрактне поняття. Запереченню цього Берклі присвятив «Трактат про начала людського пізнання» ([[1710]]). В ньому він не приховує того, що головною його метою є боротьба проти матеріалізму в усіх його проявах. Чому? Тому, що Берклі був філософом-ідеалістом, єпископом. Його фах вимагав спростування матеріалізму, основного його поняття матерії, оскільки визнання останньої не залишало місця для Бога як творця всього існуючого.

Однак це помилкове твердження. Людина багато речей не сприймає з допомогою відчуттів, але це не означає, що такі речі не існують. Ми не сприймаємо відчуттям магнітне поле, ультразвук, радіохвилі тощо, але вони є. Про їхнє існування ми дізнаємося з допомогою відповідних приладів. Закони природи теж не сприймаються на рівні відчуттів, однак ніхто не заперечує їхнього існування. Поняття матерії теж не сприймається з допомогою дотику, зору, смаку тощо бо це абстракція, узагальнене уявлення, в ньому на рівні мислення фіксується найзагальніша, всеохопна ознака дійсності, котра полягає в тому, що речі, предмети, природа існують реально, об'єктивно, незалежно від людини, її свідомості. «Матерія,&nbsp;— писав [[Фрідріх Енгельс|Ф. Енгельс]],&nbsp;— є чисте творіння думки і абстракція. Ми відхиляємося від якісних відмінностей речей, коли об'єднуємо їх під поняттям матерії. Матерія, як така, не є чимось чуттєво існуючим».<ref>Ф. Енгельс. Анти-Дюринг. М., 1957, стр. 358.</ref>

[[Логіка|У логіці]] така помилка носить назву «теж через теж» ({{lang-la|idem per idem}}). Це коли кажуть: «матерія є вода», тобто «матерія є матерія»; «людина є людина». Таке визначення є хибним. Це&nbsp;— тавтологія (тавтологія&nbsp;— визначення, яке повторює раніше висловлене). Бо людину, скажімо, можна визначити лише у порівнянні з нижчими за неї живими істотами. У словнику ми знаходимо таке визначення людини: «Людина&nbsp;— суспільна істота, вища ступінь розвитку тварин на Землі. Вони відрізняється від вищих тварин свідомістю та членороздільною мовою».<ref>Философский словарь, М., 1963, стор. 499.</ref>

Все існуюче перебуває у русі. Це відомо. І ні в кого таке уявлення не викликає сумнівів. Ще в античну давнину казали, що «життя&nbsp;— це рух. Де немає руху, там немає життя». [[Рух]]&nbsp;— це фактично абсолютна величина. Спокій, стабільність речей&nbsp;— відносна. У русі предмет, річ виникає, постає. У спокої закріплюється, фіксується. Немає жодного різновиду матерії, яка б не знаходилася у русі. Ніде і ніколи не було і не може бути матерії поза рухом. Рух&nbsp;— це сам спосіб існування матерії. Відомо, що при нагріванні, скажімо, води остання інтенсивно випаровується. При охолодженні&nbsp;— інтенсивність випаровування зменшується. При температурі мінус 273,15° (абсолютна температура) рух молекул фактично припиняється.

Простір і час як філософські категорії і простір і час як природничо-наукові поняття&nbsp;— це не одне і теж. Перші&nbsp;— найзагальніші, стабільні, абстрактні поняття. Другі&nbsp;— змінні, відносні, нестабільні. Простір і час як природничо-наукові поняття змінюються з розвитком наукових уявлень про матеріальні об'єкти. Наприклад, [[Ісаак Ньютон]] (1643&nbsp;— 1687) вважав простір незмінним, абсолютним.<ref>Ісаак Ньютон. «Математичні начала натуральної філософії» (1687).</ref> На його думку, простір&nbsp;— це щось подібне до порожньої кімнати, у яку можна внести меблі, винести їх, а простір при цьому залишиться без змін.