Взяття Умані (1768): відмінності між версіями

Переможці зібрали в [[Умань|Умані]] раду, на якій [[Залізняк]]а проголошено [[гетьман]]ом, а [[Гонта Іван|Гонту]] — полковником уманським. Цілу [[Уманщина|Уманщину]] поділено на сотні, як було колись за козацьких часів. [[Українська греко-католицька церква|Уніатам]] запропоновано або прийняти [[Православ'я]], або покинути край. З-під [[Умань|Умані]] повстанці вислали відділи на [[Поділля]], на [[Волинь]] і на [[Полісся]].

 

 

Взяття [[Умань|Умані]] і постать [[Гонта Іван|Гонти]] досі привертає пильну увагу як української, так і польської історіографії та художньої літератури. Польські таврують [[Гонта Іван|Гонту]] як зрадника й розбійника, українські визнають його за героя визвольної боротьби, мученика, який заплатив страшними муками за своє бажання звільнити рідний народ. Особливо ідеалізувала [[Гонта Іван|Гонту]] стара народницька школа українських істориків із професором [[Антонович Володимир|Володимиром Антоновичем]] та редакцією журналу «[[Кіевская Старина|Киевская Старина]]» на чолі. А українська література ще раніше в особі [[Шевченко Тарас Григорович|Шевченка]] оспівала уманського сотника, зробивши його центральною постаттю в поемі «[[Гайдамаки (поема)|Гайдамаки]]».