Вікіпедія

Флорентійська республіка: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Немає опису редагування
Немає опису редагування
Рядок 65:
У період правління Карла Анжуйського внутрішня автономія Флоренції зберігалася, попри те, що король підпорядкував собі всю зовнішню політику республіки. Пополанів усунули від правління, а влада концентрувалася в руках магнатів (нобілітет і крупні землевласники) на чолі з Радою Шести. Зростання впливу короля Карла і Франції викликало незадоволеність папи римського [[Григорій X (папа римський)|Григорія X]], який [[1273]] року спробував досягти примирення між флорентійськими гвельфами і гібелінами, але зазнав невдачі через позицію Карла Анжуйського і радикальних гвельфів. Лише [[1280]] року папському легату [[кардинал]]у [[Латіно дєї Франджіпані]] вдалося добитися укладення угоди між гвельфами і гібелінами Флоренції, які домовилися розділити між собою муніципальні посади в республіці. У Флоренцію повернулися помірковані гібеліни, їм повернули власність. Проте, фактично при владі залишилися гвельфи: прихильники імператора були у Флоренції нечисленні та мали незначний економічний вплив. Карл Анжуйський втратив посаду подести республіки.
 
Падіння влади анжуйців послужило поштовхом до нового витка боротьби за вплив у республіці між різними соціальними групами. Бурхливий розвиток торгівлі, привілеї, отримані флорентійськими купцями у Франції, [[Неаполь|Неаполі]] і деяких інших державах, різко підсилили вплив торгових цехів. У [[1282]] році торгові цехи Флоренції фактично захопили владу в республіці через інститут своїх представників&nbsp;— пріорів цехів, які відтіснили від управління інші муніципальні органи. [[1283]] року було скасовано стару конституцію республіки і встановлено режим [[пріоратПріорат (середні вікисеньйорія)|пріорату]], що забезпечив панування торгової верхівки пополанів («жирні пополани»&nbsp;— {{lang-it|popolo grosso}}), об'єднаних у сім старших цехів, ''Arti maggiori''<ref>До складу семи старших цехів ''Arti maggiori'' входили такі цехи: Калімала (виробництво і торгівля сукном), Лана (виробництво і торгівля шерстяними тканинами), Камбіо (міняйла), Пор-Санта-Марія (провідні роздрібні торговці), цехи виробників хутряних виробів, лікарів і аптекарів, суддів і нотаріусів.</ref>. [[1287]]&nbsp;року отримали доступ до влади також п'ять «середніх» цехіцехів<ref>До «середніх цехів» належали м'ясники, шевці, ковалі, будівельники та продавці тканини та білизни. </ref>. Поза керівною елітою залишилися «молодші цехи» ''Arti minori''<ref>До «молодших цехів» належали виноторговці, пекарі, торгівці продовольством, лісоторгівці, кожум'яки, чинбарі, зброярі, слюсарі, власники готелів.</ref>, у яких були об'єднані бідніші шари ремісників («худі пополани»&nbsp;— {{lang-it|popolo minuto}}). Нобілі спочатку зберегли право на участь в управлінні за умови, що вони вступлять в один з дванадцяти керівних цехів.
 
Торжество гвельфізму у Флоренції супроводжувалося посиленням її експансії у Тоскані. У [[1287]] році до влади в [[Ареццо]] прийшли гібеліни, що спровокувало вторгнення флорентійців і їх перемогу. Проте вже в [[1288]] році вибухнула війна з гібелінською [[Піза|Пізою]], хід якої був украй невдалий для Флоренції. Це викликало зростання антипатриціанського руху в республіці, на чолі якого стояв [[Джано делла Бела]], прихильник ширшої демократії. В результаті в [[1293]] році були прийняті «[[Конституція Флоренції 1293|Встановлення справедливості]]» ({{lang-it|Ordinamenti di Giustizia}}), які закрили доступ магнатам до органів управління Флорентійської республіки і сформували нову політичну систему, що на два сторіччя закріпила демократичні початки державної адміністрації і правління пополанів. Право на участь в управлінні державою отримали всі 21 цехи Флоренції, хоча реальна влада збереглася за старшими цехами. Яскравим результатом демократизації Флорентійської республіки стало звільнення селян від кріпосної залежності на всій території держави в [[1289]] році.
Рядок 206:
[[15 століття]]&nbsp;— період найвищого підйому флорентійського мистецтва. В період правління [[Медічі Козімо (Старший)|Козімо]] і [[Лоренцо Медічі]], які активно патронували художників, архітекторів, письменників і інших діячів мистецтв, Флоренція стала провідним центром італійського [[Епоха Відродження|Відродження]]. Цьому сприяла стабільність і процвітання в республіці. Численний і відносно благополучний торгово-ремісничий соціальний прошарок був добре освічений, пишався багатовіковими республіканським традиціями своєї батьківщини і ввібрав в себе ідеї гуманістичного руху [[14 століття]]. Все це сприяло розквіту мистецтв і літератури у Флоренції. Тут працювали такі видатні архітектори, як [[Леон Баттіста Альберті]], творець фасаду собору [[Санта-Марія-Новелла]], [[Мікелоццо ді Бартоломмео]], що побудував для Козімо [[Палаццо Медічі-Ріккарді]], і, нарешті, [[Мікеланджело Буонарроті]], автор будівлі [[Лаврентійська бібліотека|Лаврентійської бібліотеки]]. Серед скульпторів особливо виділявся [[Донателло]], що відродив найкращі античні зразки цього мистецтва. Найбільший вплив на європейську культуру мала [[Флорентійська школа|флорентійська художня школа]] та її лідер&nbsp;— найвизначніший італійський художник середини [[15 століття]] [[Сандро Боттічеллі]]. Крім нього видатними художниками, що творили в цей час у Флоренції, були [[Доменіко Венеціано]], [[Фра Анджеліко]], [[П'єро ді Козімо]], [[Паоло Уччелло]], [[Алессфо Бальдовінетті]], [[П'єро делла Франческа]], [[Андреа Верроккйо]], [[Фра Бартоломео]] і [[Доменіко Гірландайо]].
 
Всеєвропейську популярність здобули роботи [[Ніколо Макіавеллі]], активного політичного діяча Флорентійської республіки і основоположника нового, прагматичного підходу до теорії держави. Під патронажем Лоренцо Медічі працювала [[Платонівська академія]], що відродила інтерес до [[Платон]]а і що виступила проти [[середні вікиСередньовіччя|середньовічної]] [[схоластика|схоластики]]. Лідером цього руху був [[Марсіліо Фічіно]]. До цього гуртка також був близький [[Джованні Піко делла Мірандола]], що розробив власну філософську концепцію в дусі [[пантеїзм]]у і [[неоплатонізм]]у. Високого рівня розвитку досягла історична наука в роботах Макіавеллі і [[Франческо Гвіччардіні]].
 
[[Файл:David von Michelangelo.jpg|200px|thumb|Давид. [[Мікеланджело]]]]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Флорентійська_республіка