Багалій Дмитро Іванович: відмінності між версіями

[перевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Рядок 49:
 
Уже в 1930 році установи, якими він керував, почала заливати брудна хвиля критики і самокритики, нескінченних перевірок, чисток і кадрових перетасовок. Він втратив своє становище голови історико-філологічного відділу після його розформування і переведений на посаду другого заступника голови нового соціально-економічного відділу ВУАН. Чергова реорганізація історичної мережі в Академії наук на початку 1931 р. відбувалася вже без його участі.
 
Життя довело, що в [[СРСР|тоталітарному суспільстві]] жодна наука не може бути не просякнутою пануючою ідеологією, а тим паче історія. Тільки зважена позиція Багалія дала йому можливість розвивати українську історичну науку в ті непрості часи. Він був активним учасником археологічного з’їзду, і з’їзду архівних працівників РСФСР ([[1925]] р.), i Всеукраїнського з’їзду архівних працівників ([[1926]] р.), зазначає у своїй книжці [[Шаров Ігор Федорович|Ігор Шаров]]. Вчений, також, брав активну участь у виданні масової літератури з різних галузей знань українською і російською мовами: редагував серію книжок культурно-історичної бібліотеки. Він переслідував виразну просвітянську мету: прагнув показати історичні корені і традиції [[Харківщина|свого краю]] — одного з найбільш русифікованих, в силу цілої низки історичних обставин, регіонів України.
 
Особливий напрям наукової діяльності Д. Багалія — це дослідження життя та творчості видатних українських просвітителів — Сковороди і Каразіна. Наукова спадщина вченого включає близько 600 публікацій, це підручники з російської історії, монографії, археологічні видання, статті із історії Слобідської, Лівобережної, Південної України XV—XVIII століття.
 
 
Помер Дмитро Багалій [[9 лютого]] [[1932]] року в Харкові від [[Пневмонія|запалення легенів]], похований на міському кладовищі.