Відмінності між версіями «Козацький суд»

нема опису редагування
'''Козацькі суди та порядок розгляду справ у судово-адміністративних органах Гетьманщини'''.<br>
'''К.с.''' беруть початок з часів виникнення [[Запорозька Січ|Запорозької Січі]]. Офіц.Офіційного оформлення набули в роки [[Національна революція (1648—1676)|національної революції 1648–1676]]. На Запороз.Запорозькій Січі суд.судові функції виконували представники січової старшини: [[кошовий отаман]], [[кошовий суддя]], [[довбиш]] – або весь [[Кіш Запорозької Січі]], який інколи виступав судом першої інстанції у найскладніших справах. Суд на Запороз.Запорозькій Січі застосовував лише норми [[Козацьке звичаєве право|козацького звичаєвого права]]. Запороз.[[Запорозькі козаки]] підлягали тільки юрисдикції козац.козацького січового суду ("де троє козаків, там двоє третього судять").
==Судові органи==
Найвищим суд.судовим органом у Гетьманщині був [[Генеральний військовий суд]]. Більшість справ вирішувалася в [[Полковий суд|полкових судах]]. У Гетьманщині склалися дві форми суд.судового процесу: обвинувально-змагальний і слідчий (інквізиційний). [[Цивільні справи]] розглядалися переважно в обвинувально-змагальному порядку, а [[Кримінальні справи|кримінальні]] – в інквізиційному. У 2-й пол. 17 – поч. 18 ст. К.с. мали демократ.демократичні риси гласності, публічності, колегіальності, виборності суд.судових колегій, участі представників громад у підготовці суд.судових рішень і вироків, широкого застосування судами норм місц.місцевих звичаїв та аналогії права, імплементованих (тобто перейнятих у інших) норм. Учасниками суд.судового процесу могли бути сторонні особи, які висловлювали особисту думку щодо справи й порушували клопотання. З часом, однак, почали переважати закриті процеси, передусім це стосувалося кримінальних справ.
 
До поч.початку 18 cт. всі особи, окрім "банітів" (див. [[Баніція]]), "безчесних" (див. [[Інфамія]]) та "проклятих", неправоздатність яких передбачалася [[Статути Великого князівства Литовського|Статутами Великого князівства Литовського]], розглядалися суд.судовою практикою як правоздатні. Недієздатними вважалися неповнолітні, жінки без чоловіків чи опікунів, марнотратники, німі, психічно хворі, а також залежні [[селяни]], якщо їхній [[Пани|пан]] не виступав "асистентом". Сторона, яка позивала в суд.судовому процесі, звалася "поводом", "актором", "кредитором", "укривдженим", "жалоблівою стороною", "чолобитником", "доносителем", а сторона, яка захищалася, – "возваною", "злодійською", "відвітною".
Найвищим суд. органом у Гетьманщині був Генеральний військовий суд. Більшість справ вирішувалася в полкових судах. У Гетьманщині склалися дві форми суд. процесу: обвинувально-змагальний і слідчий (інквізиційний). Цивільні справи розглядалися переважно в обвинувально-змагальному порядку, а кримінальні – в інквізиційному. У 2-й пол. 17 – поч. 18 ст. К.с. мали демократ. риси гласності, публічності, колегіальності, виборності суд. колегій, участі представників громад у підготовці суд. рішень і вироків, широкого застосування судами норм місц. звичаїв та аналогії права, імплементованих (тобто перейнятих у інших) норм. Учасниками суд. процесу могли бути сторонні особи, які висловлювали особисту думку щодо справи й порушували клопотання. З часом, однак, почали переважати закриті процеси, передусім це стосувалося кримінальних справ.
 
До поч. 18 cт. всі особи, окрім "банітів" (див. Баніція), "безчесних" (див. Інфамія) та "проклятих", неправоздатність яких передбачалася Статутами Великого князівства Литовського, розглядалися суд. практикою як правоздатні. Недієздатними вважалися неповнолітні, жінки без чоловіків чи опікунів, марнотратники, німі, психічно хворі, а також залежні селяни, якщо їхній пан не виступав "асистентом". Сторона, яка позивала в суд. процесі, звалася "поводом", "актором", "кредитором", "укривдженим", "жалоблівою стороною", "чолобитником", "доносителем", а сторона, яка захищалася, – "возваною", "злодійською", "відвітною".
 
У 18 ст. в обіг увійшли терміни "позивач" і "відповідач". Процесуальне представництво інтересів сторони, недієздатної особи чи ін. заінтересованого суб'єкта відповідно до "Прав, за якими судиться малоросійський народ", забезпечували "прокуратори", "пленіпотенти", "адвокати", "повірені", "патрони". Адвокатів згодом стали звати "присяжними повіреними" (таке іменування було закріплено в статутній суд. реформі гетьмана К.Розумовського 1760–63). Позовні скарги в цивільних і кримінальних справах подавалися усно. Але за "Інструкцією" Д.Апостола скарги приймалися тільки в письмовій формі.
 
У 18 ст. в обіг увійшли терміни "[[позивач]]" і "[[відповідач]]". Процесуальне представництво інтересів сторони, недієздатної особи чи ін. заінтересованого суб'єкта відповідно до "[[Права, за якими судиться малоросійський народ|Прав, за якими судиться малоросійський народ]]", забезпечували "прокуратори[[прокуратор]]и", "пленіпотенти", "адвокати[[адвокат]]и", "[[Повірений у справах|повірені]]", "патрони". Адвокатів згодом стали звати "[[Присяжний повірений|присяжними повіреними]]" (таке іменування було закріплено в статутній суд.судовій реформі гетьмана [[Кирило Розумовський|К.Розумовського]] 1760–63). Позовні скарги в цивільних і кримінальних справах подавалися усно. Але за "Інструкцією" [[Данило Апостол|Д.Апостола]] скарги приймалися тільки в письмовій формі.
==Порядок розгляду справ==
З подачі позову починалася судова "контроверсія". Попереднє слідство проводилося самим позивачем або потерпілим. Кримінальні справи, що торкалися інтересів держави, розслідувалися суд. органами. Справа порушувалася заінтересованими особами безпосередньо в сотенному, міськ. (магістратському чи ратушному) або полковому суді. Потерпілий повідомляв про правопорушення найближчому місц. уряду, а згодом – суду. Йому також дозволялося повідомити про злочин заможним "добрим людям", які, в свою чергу, повинні були сповістити про це місц. владу, що реєструвалося в спец. книзі. Про скоєння злочину та заподіяну шкоду повідомлялося публічно, для цього дзвоном скликалися всі мешканці. Потім потерпілий шляхом опитування збирав відповідну інформацію та організовував "погоню", тобто переслідування підозрюваної особи. Такі слідчі дії отримали юрид. найменування "шлякування". У найзначніших кримінальних справах, напр., про фальшивомонетництво, погоню могли організувати місц. посадові особи та козаки. Право давало змогу потерпілому захопити правопорушника "на гарячому" і доставити його до суду, який застосовував до нього запобіжні заходи у вигляді взяття під варту та арешту майна.
 
 
Суд. рішення за цивільними справами виконували місц. уряди чи самі суди. З 18 ст. їх виконував возний. Вироки в кримінальних справах, які передбачали смертну кару або катування, виконував кат ("містр") або засуджені в ін. справах, чи засуджені в одній справі один щодо одного.
 
== Джерела та література ==
* ''Гамбург Л.С.'' [http://history.org.ua/?termin=Kozacki_sudy Козацькі суди] // {{ЕІУ|4| }}
102 504

редагування