Джованні П'єрлуїджі да Палестрина: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
доповнення |
доповнення, джерела, зовнішні посилання |
||
Рядок 69:
=== Мадригали ===
[[Мадригал]]и Палестрини менш відомі ніж його духовні твори, проте забезпечують своєму авторові почесне місце серед видатних світських композиторів його епохи. Найліпші серед мадригалів Палестрини — це «духовні мадригали» на вірші церковного або містичного характеру, що славлять [[Спаситель|Спасителя]] і [[Пресвята Діва|Пресвяту Діву]]. У числі подібних мадригалів — хори на тексти [[Пісня пісень|Пісні пісень]] царя [[Соломон]]а. Палестрина ніколи не складав музику на вірші еротичної або просто чуттєвої образності. Як свідчать назви більшості його мадригалів — «Тихі води», «Скороминуща думка», «Зелені пагорби», а також у п'єс для середньовічного карнавалу, таких, як «Тріумф Дори», їх образна сфера відзначена величавістю і тексту й музики.
== Репутація ==
Палестріна був дуже відомим за життя, проте після смерті його слава і репутація зросли ще більше. Консервативну музику римської школи продовжували писати у палестрінівському стилі (який у XVII столітті називався prima pratica) такі його учні, як [[Джованні Марія Наніно]], [[Руджієро Джованеллі]], [[Арканджело Крівеллі]], [[Теофіло Гаргарі]], [[Франческо Соріано]] й [[Грегоріо Аллегрі]]. Також прийнято вважати, що Сальваторе Сакко, можливо, був студентом Палестріни, те саме стосується Джованні Драгоні, який пізніше став хормейстером у [[Латеранська базиліка|Соборі Святого Івана Хрестителя на Латеранському пагорбі]].<ref name=Pyne>Zoe Kendrick Pyne, ''Giovanni Pierluigi di Palestrina: His Life and Times'' (London: Bodley Head, 1922).</ref> Ще в 1750-х роках стиль Палестріни все ще залишався орієнтиром для композиторів, що працювали у формі мотета, як це бачимо у ''Sei Antifones'' [[Франческо Барсанті]].
Велике дослідження про Палестріну провів у 19-му столітті італійський священик, музичний критик і композитор [[Джузеппе Бейні]], який у 1828 році опублікував свою монографію. Ця праця знову привернула увагу суспільства до Палестріни, принесла йому ще більшу славу та посилила вже існуючу легенду про те, що той був "Спасителем церковної музики" під час реформ [[Тридентський собор|Тридентського собору]].<ref name=Garrat>James Garrat, ''Palestrina and the German Romantic Imagination'' (New York: Cambridge University Press, 2002).</ref> Властива XIX століттю схильність до поклоніння герою переважає у цій монографії, проте таке ставлення до композитора певною мірою характерне і сьогодні. Опера ''Палестріна'' Ганса Пфіцнера показує це ставлення на своєму піку.<ref name=Garrat>James Garrat, ''Palestrina and the German Romantic Imagination'' (New York: Cambridge University Press, 2002).</ref><ref name=Bokina>John Bokina, ''Opera and Politics'' (New York: Yale University Press, 1997), pp. 129–131.</ref>
Лише нещодавно, з відкриттям та публікацією значної частини досі невідомих або забутих музичних творів різних композиторів Ренесансу, стало можливо належним чином оцінити Палестріну в історичному контексті.<ref name=Roche>Jerome Roche, ''Palestrina'' (Oxford Studies of Composers, 7; New York: Oxford University Press, 1971), {{ISBN|0-19-314117-5}}.</ref> Хоча Палестріна добре уособлює пізню епоху Відродження, побутує думка, що інші композитори, такі як [[Орландо ді Лассо]] (франко-[[Фламандія|фламандський]] композитор, який також провів ранню частину кар'єри в Італії) та [[Вільям Берд]], були більш універсальними. <ref name=Roche>Jerome Roche, ''Palestrina'' (Oxford Studies of Composers, 7; New York: Oxford University Press, 1971), {{ISBN|0-19-314117-5}}.</ref> Науковці 20-го та 21-го століть у цілому визнають, що Палестріна був сильним та вишуканим композитором, чия музика являє собою вершину технічної досконалості.
Існує два повних видання творів Палестріни: 33-томник, опублікований видавництвом ''Breitkopf і Härtel'' у [[Лейпциг]]у, Німеччина, між 1862 і 1894 роками і відредагований Францем Ксавром Хаберлем, і 34-томник, опублікований в середині двадцятого століття видавництвом ''Фрателлі Скалера'' у Римі.
== Фільм ==
У 2009 році [[Німеччина|німецьким]] суспільним телемовником [[ZDF]] спільно з франко-німецьким міждержавним культурним телеканалом [[ARTE]] був знятий фільм під назвою ''
== Література ==
| |||