Трипільська культура: відмінності між версіями

Археолог [[Хвойка Вікентій В'ячеславович|Вікентій Хвойка]] відкрив перше трипільське поселення на території сучасної України у 1893—1894 роках на вулиці Кирилівській, 55, у Києві. Хвойка презентував свої знахідки у серпні 1899 року на ХІ археологічному з'їзді в Києві. Офіційним роком відкриття Трипільської культури в Україні вважається 1893 — рік початку розкопок на вулиці Кирилівській у Києві. Восени 1897 року кілька поселень з матеріалами, подібними до київських знахідок, Вікентій Хвойка знайшов в околицях містечка [[Трипілля]] Київського повіту (нині — село Трипілля Обухівського району Київської області). В радянських, молдавських, російських, українських та інших публікаціях для пам'яток з території України та Молдови поширена назва «Трипільська культура».

За даними [[Пассек Тетяна Сергіївна|Тетяни Пассек]], найдавніший час знахідки трипільської культури з Подніпров'я з колекцій [[Державний історичний музей у Москві|Державного історичного музею у Москві]]&nbsp;— [[1854]] рік<ref>Пассек Т.&nbsp;С.&nbsp;Периодизация трипольских поселений // МИА -М.&nbsp;— Л.&nbsp;— Вып. 10.&nbsp;— 1949.&nbsp;— стор. 7</ref>. Однак є дані, що в [[Галичина|Галичині]] перші розкопки для поповнення приватної колекції відбулись 1750, а знаменита [[печера Вертеба]] з трипільськими старожитностями була випадково відкрита [[1822]]<ref>Rook Е., Trela Е. Stanowiska kultury trypolskiej w Bilczu Zlotym w dawmym powiecie Borszcow, w swietlie zbiorow krakowskich // Z archeologij Ukrainy і Jury Ojcowskiej.&nbsp;— Ojcow, 2001.&nbsp;— S.183-206</ref>. Дослідження трипільської культури наприкінці XIX століття на землях України, які входили до складу Австро-Угорської імперії, здійснювали А. Шнайдер ([[Борщівський район|Борщівщина]], [[1870-ті]]; с. [[Кошилівці]], [[1878]]), А. Кіркор ([[Більче-Золоте]], [[1876]]; с. [[Козаччина (Борщівський район)|Козаччина]], [[1877]]) Г. Оссовський, В. Деметрикевич (Вертеба, Більче-Золоте), І. Коперницький та В. Пшебиславський (с. Городниця, [[1877]]) Р. Кайндль та Й. Сомбаті (Шипингці) та інші. У працях вищезгаданихзазначених археологів знайдені старожитності культури мальованої кераміки булибуло визначенівизначено як «домікенські», тим самим вказувалося на їхнє певне місце серед європейських старожитностей. Було зроблено перші [[Стратиграфія|стратиграфічні]] та хронологічні спостереження. Виникла дискусія про інтерпретацію скупчень обпаленої глини як поховальних споруд (Г. Оссовський) або жител (В. Деметрикевич, Р.&nbsp;Ф.&nbsp;Кайндль, К. Гадачек). Накопичені під час перших розкопок джерела стали базою для подальших розкопок і досліджень культури мальованої кераміки.

Археологічні дослідження на [[Поділля|Поділлі]] наприкінці XIX&nbsp;— на початку XX&nbsp;ст. пов'язані з розвідувальними працями Ю.&nbsp;Й.&nbsp;Сіцінського та створенням археологічної карти Поділля. На картімапі, виданій у [[1920-тіх]] рокироках, було позначено 30 трипільських пам'яток (усього картамапа нараховуваланалічувала близько 2 0002000 пам'яток). У 1891-го роціроку відомий історик В.&nbsp;Б.&nbsp;Антонович разом з Ч. Зборовським розкопали трипільське поселення біля села Кринички на Поділлі. Було досліджено залишки жител, серед яких виявлено мальовану кераміку, антропоморфні [[статуетка|статуетки]]. 1925—1929 дослідження проводили В. Козловська, М. Макаренко, П. Курінний, М. Рудинський, С. Гамченко, М. Болтенко у складі Трипільської експедиції, організованої Трипільською комісією ВУАК. 1924—1940 дослідження проводила Трипільська експедиція Інституту археології АН УРСР (начальник експедиції&nbsp;— С. Магура, співробітники В. Петров, Н.Кордиш, В. Козловська, К. Коршак, М. Макаревич), до роботи в якій було запрошено Т. Пассек та Ю. Кричевського. Після 1945&nbsp;р. значні дослідження вели експедиції Інституту археології АН УРСР (Ю. Захарук, М. Макаревич, А. Добровольський, О. Лагодовська, В. Даниленко) та Інституту археології АН СРСР (Т. Пассек, К. Черниш). З 60-х років ХХ ст. працювали дослідники з Інституту археології АН УРСР&nbsp;— С. Бібіков, В. Збенович, В. Круц, Е. Патокова, Т. Мовша, М. Шмаглій, О. Цвек та ін. Після 1971&nbsp;р. розпочато вивчення поселень-протоміст трипільської культури&nbsp;— Майданецьке, Тальянки, Доброводи, Веселий Кут та ін. З кінця 60-х років В. Дудкін проводив магнітну зйомку планів поселень, всього близько 40, в тому числі найбільших&nbsp;— Майданецького (1971—1974) і Тальянок. У ХХІ ст. над дослідженням трипільської культури працюють співробітники Інституту археології НАН України, багатьох музеїв, університетів: О. Бузян, Н. Бурдо, М. Відейко, О.&nbsp;Дяченко, О. Корвін-Піотровський, Е.&nbsp;Овчинников, В. Петренко, С. Рижов, В. Рудь, Н. Скакун, М. Сохацький, Т.&nbsp;Ткачук, О. Якубенко та ін. Проводяться міжнародні експедиції за участю археологів з Великої Британії ( Дж. Чапман, Б. Гейдарська), Німеччини ( Й. Мюллєр, К. Рассманн, Р. Улрау, Р. Хофманн та ін.). Отримано нові геомагнітні плани поселень (2011—19162011-2016), відкрито невідомі раніше рештки укріплень, громадських споруд, гончарних горнівгорнил.

У 2005 роціроку з печери [[Вертеба]] на [[Поділля|Поділлі]] ([[Тернопільська область]]) О. Нікітіним були отримані перші за історію вивчення трипільської культури зразки для генетичного аналізу. У 2010 році були представлені перші результати<ref>A.G.Nikitin et al. (2010) Comprehensive site chronology and ancient Mitochondrial DNA analysis from Verteba cave&nbsp;— a trypillian culture site of eneolithic Ukraine. http://www.iansa.eu/papers/IANSA-2010-01-02-nikitin.pdf</ref>. Ще через три роки висновки отримали підтвердження в результаті порівняльного аналізу філогенетичних витоків неолітичних попередників трипільців в Центральноєвропейському&nbsp;— Балканському регіоні. Було встановлено, що трипільці несли в собі материнські генетичні лінії, характерні для всієї землеробської неолітичної ойкумени, яка започаткована ще на території Малої Азії&nbsp;— прабатьківщини європейського сільського господарства. Проте домінують в останках трипільців автохтонні гени донеолітичної людності, яка існувала в районі від Карпатських гір до Північного Причорномор'я ще до приходу туди хліборобів<ref>Никитин А.&nbsp;Г.&nbsp;Генетические корни трипольцев: что мы узнали после восьми лет исследований // Stratum plus.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— 2014. https://www.e-anthropology.com/DownloadFreeFile.aspx?DwID=4921</ref>.