Володимир Мономах: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
→‎Характеристика: виправлені помилки
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
→‎Характеристика: виправлені помилки
Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію
Рядок 50:
[[Файл:Monomakh's hunting.jpg|thumb|250px|Мономах відпочиває після полювання. Віктор Васнєцов, 1900 р.]]
 
Володимир «…бувбув красивий лицем, очі у нього були великі, волосся рудувате й курчаве, чоло високе і борода широка. Зростом він не був особливо високий, але міцний тілом і дуже сильний». На схилі своїх років Володимир Мономах із задоволенням згадував: «От коли я жив у [[Чернігів|Чернігові]], я своїми руками стриножив у лісових пущах десятки три диких коней, та ще й доводилося їздити по степу, то також власноручно ловив їх. Два рази тури піднімали мене разом з конем на роги, олень бив мене рогами, лось ногами топтав, а другий колов, дикий вепр зірвав у мене із стегна меч, ведмідь укусив коліно, а рись один раз, скочивши мені на стегна, звалила разом ізз конем…». Ніби на підтвердження правдивості цих спогадів, у [[1821]] році в лісах під [[Чернігів|Черніговом]] було знайдено важкий [[Змійовик (медальйон)|змійовик]] вартістю у 100 [[гривня|гривень]] [[Куна (гроші)|кун]], загублений князем під час однієї з мисливських пригод або шаленої скачки до [[Київ|Києва]] («А з Чернігова я сотні разів скакав до батька у [[Київ]] за один день до вечірні»). На думку С.&nbsp;О.&nbsp;Висоцького Мономах єдиний із тогочасних можновладців, який залишив на стінах Софії Київської два графіті: «Господи, поможи рабу своєму Василеві, грішному, поможи йому, Господи» та «Господи, поможи рабу своєму Володимиру на многії літа і дай прощення гріха на день судний»<ref>Древнерусские надписи Софии Киевской XI—XIV века. Вып.1. -К., 1966. 240 с.</ref>, що робить його винятковою особою як з історичного, так і з психологічного погляду<ref>Чепа&nbsp;М.-Л.&nbsp;А. Історико-психологічне дослідження графіті Софії Київської / Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.&nbsp;С.&nbsp;Костюка.&nbsp;— Т. IV&nbsp;— Ч. I.&nbsp;— К., 2002.&nbsp;— С. 291—301.</ref>.
 
У Лаврентіївському, де подано ширшу характеристику Володимира Мономаха, говориться: «І посидів він у Києві на отчім столі тринадцять літ, і в рік 6633 од початку світу преставився, травня місяця в дев'ятнадцятий день, живши од народження свого сімдесят і три роки. ПреставивсяПредставився він на [ріці] Альті, коло улюбленої церкви, що її він спорудив великими засобами [на честь Бориса і Гліба]. Сини ж його і бояри однесли його до Києва, і він покладений був у святій Софії коло отця свого». У Татіщева характеристика Володимира Мономаха набагато яскравіша. До того, що «найбільше страшним він був для поганих», додано: («і любили його всі навколишні і підвладні йому. Він не був гордим, не возносився у своїх добрих ділах, а славу і честь за всі побіди воздавав насамперед Богові, на нього одного надіявся, і за те Бог йому престол помимо інших дарував і багатьох супротивників подолав. До всіх він був милостивим І щедрим на пожертви, у правосудді придержував законів, і хоча винних карав, але більше зменшуючи їх вину і прощаючи. З лиця був гарний, очі великі, волосся рудувате і кучеряве, чоло високе, борода широка, на зріст не вельми великий, але міцний тілом і сильний. У ратях вельми хоробрий і вмілий виладнувати війська. Він багатьох своїх ворогів переміг і подолав, сам же один раз біля Треполя був переможений, про що ніколи згадувати не міг, почасти від жалю за братом Ростиславом, який тоді втопився і якого він вельми любив, а почасти від сорому, що нелад Святополків його до цього спонукав. Володів Руссю 13, а всього жив 73 роки»<ref>[http://izbornyk.org.ua/litop/lit.htm '''Літопис руський''' / Пер. з давньорус. Л.&nbsp;Є.&nbsp;Махновця; Відп. ред. О.&nbsp;В.&nbsp;Мишанич.&nbsp;— К.: Дніпро, 1989.&nbsp;— XVI+591 с. ISBN 5-308-00052-2]</ref>.)
 
== Вшанування пам'яті ==