Закон Фатіха: відмінності між версіями

'''Закон Фатіха''' — османський закон про престолонаслідування, що з'явився завдяки одному з найвідоміших і успішніших [[Османські султани|султанів]] [[Османська імперія|Османської імперії]], [[Мехмед II Фатіх|Мехмеду II]] (роки правління [[1444]]-[[1446]], [[1451]]-[[1481]]).

Однак завойовників в історії людства чимало, набагато менше великих завойовників. Величвелич завойовника вимірюється не тільки масштабом підкорених їмним земель або кількістю вбитих ворогів. ВУ першу чергу це турбота про те, щоб зберегти завойоване і перетворити його в могутню ій процвітаючуквітуч державу. [[Мехмед II Фатіх]] був великим завойовником — після безлічібагатьох перемог він задумавсязамислився про те, як забезпечити імперії стабільність в майбутньому. ВУ першу чергу для цього потрібна була проста ій чітка система успадкування влади. До того моменту вже був вироблений один з механізмів. Полягав він в принципі, на якому будувалася життя султанського гарему — «одна наложниця — один син». Султани дуже рідко вступали в офіційний шлюб, зазвичай дітей імїм народжували наложниці. Щоб одна наложниця не отримувала занадто багато впливу й не починала інтриг проти синів від інших наложниць, вона могла мати від султана лише одного сина. Після його народження її більше не допускали до інтимної близькості з повелителем. Більш того, коли син досягав більш-менш дорослого віку, його призначали намісником в одну з провінцій — і мати повинна буламала його супроводжувати.

Проте, складності з успадкуванням престолу все одно залишалися — султани не були обмежені в питанні кількості наложниць, так що ій синів у них могло бути чимало. З урахуванням того, що кожен повнолітній син міг розглядатися повноправним спадкоємцем, боротьба за майбутню владу нерідко починалася ще до смерті попереднього султана. Крім того, навіть отримавши владу, новий султан не міг бути повністю спокійний, знаючи, що його брати здатні в будь-який момент піднятивчинити заколот. Сам [[Мехмед II]], прийшовши до влади остаточно, вирішив це питання просто і радикально — він убив зведеного брата, потенційного суперника в боротьбі за владу. А потім видав закон, відповідно до якого султан після сходження на престол маємав право страчувати своїх братів заради збереження стабільності держави і щоб уникнути майбутніх заколотів.

Закон Фатіха в [[Османська імперія|Османській імперії]] формально діяв протягом більш ніж чотирьох століть, до кінця існування султанату, скасованого в 1922 році. При цьому неНе варто робити з [[Мехмед II Фатіх|Мехмеда II]] нелюда, який нібито в обов'язковому порядку заповідав своїм нащадкам нещадно знищувати всіх братів. Закон Фатіха не говорив про те, що кожен новий султан зобов'язаний умертвляти своїх найближчих родичів. І багато султанів не вдавалися до подібних радикальних заходів. Однак цей закон давав главі імперії право за допомогою «кровопускання» забезпечити політичну стабільність всієї держави. До речі, цей закон не був жорстокою примхою султана-маніяка: його схвалили юридичні та релігійні авторитети [[Османська імперія|Османської імперії]], котрі вважали, що такатакий міразахід виправданавиправданий і доцільнадоцільний. Закон Фатіха нерідко використовувавсязастосовувався султанами Османської імперії. Так, припід своємучас сходженнісходження на трон [[1595]] султан [[Мехмед III]] наказав убити 19 братів. Втім, останній випадок застосування цієї надзвичайної юридичної норми був відзначенийстався задовго до падіння імперії: в [[1808]] прийшовшироку, коли прийшов до влади [[Махмуд II]] й наказав вбитиубити брата, попереднього султана [[Мустафа IV|Мустафу IV]].