Яничари: відмінності між версіями

[[Файл:Polish Janissaries of the Field Hetman of the Crown.PNG|міні|праворуч|200пкс|Польські яничари]]

 

 

Яничари спершу набиралися з [[полонений|полонених]], потім поповнювалася примусовим набором [[діти|дітей]] [[християни|християн]] підданих ([[серби|сербів]], [[болгари|болгар]] та інших). Після переходу на [[іслам]] яничари виховувалися в дусі релігійного [[фанатизм]]у й сліпого послуху; творили дисциплінований корпус, іноді численністю до 40 тисяч, з [[Ага (титул воєначальників)|агою]] на чолі.

 

 

== Набір та вишкіл ==

Основу регулярного війська Високої Порти складали полонені, а потім набрані за спеціальним законом «девширме» хлопчики, підлітки та юнаки віком від 8 до 20 років із завойованих турками територій християнських країн. Спочатку протягом 7-8 років полонені християни проживали у селянських сім'ях Анатолії, де знайомилися з тюркськими та мусульманськими традиціями, після чого їх зараховували до корпусу «аджемі» й називали «аджемі огланами» (тобто, новачками). Тут вони впродовж 8 років вчилися військової справи, а також використовувалися під час різноманітних, головним чином будівельних, робіт. Лише після такого довголітнього вишколу хлопець чи юнак з України, або ж Сербії, Болгарії чи Боснії, потрапляв до найбільш елітного корпусу яничар. Набраних у християнській частині Європі огланів відправляли служити головним чином в азіатську частину Османської імперії — до Анатолії, а ті, що походили з Азії направляли служити до Європи.

 

 

== Структура ==

Яничарський корпус складався з 3 підрозділів, які називалися «джемаат» («орта яябаши»), «[[бьолюк]] секбанів» та «ага». У свою чергу вони поділялися на 196 загонів-«орт», які окремі дослідники порівнюють з європейськими ротами. До яничарського «джемаату» (зборів) входило 101 піхотинських рот, які називалися «орта». Очолював орту османський офіцер «чорбаджи». Його замісниками були «векільхардж» (відповідав за господарську частину, скарбник), «байракдар» (хорунжий, прапороносець), «баш-аскер» (підхорунжий) та «ашчи» (кухар, здобувач провіанту). Рядового яничара називали «йолдашем», при цьому рядовий склад Яничарського корпусу поділявся на три категорії — «молодих», «середніх» та «старих», які в свою чергу також ділилися на різні категорії. Наприклад, старші яничари, яких звали «іхтіярами», мали поділ на «коруджи», «оту раків» та «мютеффериків». Згідно з функціональними обов'язками ці роти мали різні спеціальні назви. Зокрема, 92 рота османських мушкетерів називалася «тюфекчи», 82 «орта» арбалетників — «земберекчи», а 60, 61, 62 та 63 роти «джемаату» були вишколеною султанською охороною — «солаками». Офіцерська ієрархія від нижчого до вищого у цій піхотній яничарській частині була такою: «яябаши», «деведжи», «башдеведжи», «хасекі», «башхасекі», «турнаджибаши», «саксонджубаши», «загарджибаши», «секбанбаши» та «ага». З 1451 року до Яничарського корпусу було включено близько 6 000 воїнів-«секбанів», які на початковому етапі свого існування обслуговували мисливські лови султанів Османської імперії. Найбільш привілейованою частиною «бьолюка» (підрозділу) секбанів були кіннотники. У тому ж році султан Мегмед Фатіх заснував ще одну нову яничарську частину — «бьолюк аги». Він складався з 61 «орти» на чолі з «міралем агою». У битві яничарські піхотиці стріляли шеренгами по черзі, що називалося «синдик серпме» («розсипати горішки)».

 

 

== Уніформа та озброєння ==

Відмінною особливістю яничар були вуса і голена [[Борода в ісламі|борода]], що було нехарактерно для традиційного [[іслам|мусульманського]] населення. Від решти військовослужбовців їх відрізняв білий повстяний ковпак (''берк'', або ''юскюф'') з висячим ззаду шматком матерії, що нагадує за формою рукав султанського халата або парадну шапку [[Запорізькі козаки|запорізького козака]]. Одяг яничар був скроєний з [[шерсть|вовни]]. Уніформа старших офіцерів була облямована [[хутро]]ом. Статус власника підкреслювали ремені і [[пояс|кушаки]].