Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
У [[Друга світова війна|воєнні роки]] театр продовжував працювати <ref>[http://irbis-nbuv.gov.ua/cgi-bin/irbis_nbuv/cgiirbis_64.exe?I21DBN=LINK&P21DBN=UJRN&Z21ID=&S21REF=10&S21CNR=20&S21STN=1&S21FMT=ASP_meta&C21COM=S&2_S21P03=FILA=&2_S21STR=Nvkkarogo_2013_13_6 Максименко С. Театральне життя Львова 1941–1944 рр.— Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого.— 2013.— Вип. 13.— С. 67—84.]</ref>, сезон [[1941]]-[[1942|42]] років був відкритий оперою «Запорожець за Дунаєм», пізніше ставились опери переважно італійських та німецьких композиторів.
 
[[13 березня|13]]&nbsp;— [[14 березня]] [[1943]] року театр гастролював ву [[Дрогобич]]і.<ref>Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI&nbsp;ст.).&nbsp;— Дрогобич&nbsp;: Коло, 2009.&nbsp;— ISBN 978-966-7996-46-8.</ref>.
 
=== Повоєнні роки (CPCP) ===
У повоєнні роки репертуар театру збагатився операми та балетами українських композиторів&nbsp;— [[Лисенко Микола Віталійович|Миколи Лисенка]], [[Вериківський Михайло Іванович|Михайла Вериківського]], [[Лятошинський Борис Миколайович|Бориса Лятошинського]], [[Кос-Анатольський Анатолій Йосипович|Анатолія Кос-Анатольського]], [[Скорик Мирослав Михайлович|Мирослава Скорика]], а також творами російських композиторів&nbsp;— [[Чайковський Петро Ілліч|Петра Чайковського]], [[Римський-Корсаков Микола Андрійович|Миколи Римського-Корсакова]] та інших.
 
У сторіччя від дня народження [[Франко Іван Якович|Івана Франка]] ([[1956]]&nbsp;р.) театру було присвоєнонадано його ім'я. У [[1961]] [[театр]] одержав статус Академічного. [[1973]] року на фасаді встановлено меморіальну таблицю, яка сповіщала про проведення [[1939]] року в будівлі театру [[Народні Збори Західної України|Народних Зборів Західної України]].<ref>{{книга |автор = |частина = |заголовок = Памятники истории и культуры Украинской ССР |оригінал = |посилання = |відповідальний = |видання = |місце = Киев|видавництво = [[Наукова думка]]|рік = 1987 |том = |сторінки = 318 |сторінок = |серія = |isbn = |тираж = }}</ref>
 
У кінці 70-х років [[театр]] закрився на реставрацію. В ньому було зміцнено фундаменти, переплановано підвальні приміщення. Здійснено реконструкцію сценічних механізмів, що дало можливість встановити на сцені 4 плунжери для спорудження декорацій на різних рівнях. У нішах фойє було встановлено погруддя Т.&nbsp;Шевченка, І.&nbsp;Франка, А.&nbsp;Міцкевича, О.&nbsp;Пушкіна, а в нішах дзеркального залу&nbsp;— [[Микола Лисенко|М.&nbsp;Лисенка]], [[Гулак-Артемовський Семен Степанович|С.&nbsp;Гулака-Артемовського]], М.&nbsp;Глінки, П.&nbsp;Чайковського, виконані скульпторами [[Мисько Еммануїл Петрович|Е.&nbsp;Миськом]], [[Чайка Яків Ілліч|Я.&nbsp;Чайкою]], [[Садовський Йосип Антонович|Й.&nbsp;Садовським]], [[Пилєв Олександр Павлович|О. Пилєвим]]. Оновлений [[театр]] відкрився у [[1984]] році.
У травні [[1999]]&nbsp;р. [[театр]] став важливим об'єктом Шостої Зустрічі Президентів країн Центральної Європи у [[Львів|Львові]]: [[Болгарія|Болгарії]]&nbsp;— [[Петро Стоянов|Петер Стоянов]], [[Румунія|Румунії]]&nbsp;— [[Еміл Константінеску]], [[Угорщина|Угорщини]]&nbsp;— [[Арпад Ґьонц]], [[Австрія|Австрії]]&nbsp;— [[Томас Клестіль]], [[Словенія|Словенії]]&nbsp;— [[Мілан Кучан]], [[Чехія|Чехії]]&nbsp;— [[Вацлав Гавел]], [[Німеччина|Німеччини]]&nbsp;— [[Роман Герцоґ]], [[Україна|України]]&nbsp;— [[Леонід Кучма]] та [[Польща|Польщі]]&nbsp;— [[Александр Квасневський]]. Ця історична зустріч президентів сприяла другому оновленню театру. У тому ж році до саміту президентів Центральної Європи будівля театру /інтер'єр та екстер'єр/ були оновлені з використанням сучасних матеріалів та технологій.
 
У [[2000]] році театр святкував 100-річний ювілей. Було вирішено, що Указ про присвоєннянадання театру театрові імені Івана Франка «втратив чинність», і присвоїтитому театруйого іменізамінили на ім"я [[Крушельницька Соломія Амвросіївна|Соломії Крушельницької]]. [[5 жовтня]] [[2005]]&nbsp;р. у дзеркальному залі перед працівниками театру [[Президент України]] [[Віктор Ющенко]], відзначаючи великі заслуги всього колективу, високий виконавський рівень солістів, хору та оркестру, оголосив про присвоєннянадання театру театрові статусу Національного.
 
СвітовимиСвітовою прем'єрамиєрою булибула постановки балету «Поверення Баттерфляй» та оперипостановка «Мойсей» Мирослава Скорика, що відбулася у дні візиту Папи [[Іван Павло ІІ|Івана Павла ІІ]] до України у [[2001]] році.
 
У [[квітень|квітні]] [[2006]] року відбулися гастролі опериколективу ув мусульманському світі: трупа Львівського оперного театру під керуванням головного диригента Михайла Дутчака виконала оперу [[Джузеппе Верді]] «Травіата» у [[Катар]]і.
 
У 20092008 році Львівський націнальний академічний театр опери та балету став членом асоціації «[[Опера Европа]]».
 
В другій половині [[2000-ні|2000-х]] років уУ дзеркальному залі театру були встановлені скульптурні портрети видатних українських співаків першої половини 20 ст. [[Крушельницька Соломія Амвросіївна|Соломії Крушельницької]], [[Мишуга Олександр Пилипович|Олександра Мишуги]], [[Менцинський Модест Омелянович|Модеста Менцинського]]; видатного українського сценографа другої половини 20 ст., народного художника України [[Лисик Євген Микитович|Євгена Лисика]] та диригента Ярослава Вощака.
 
[[26 серпня]] [[2016]] року, з нагоди завершення року праведного [[Андрей (Шептицький)|Андрея Шептицького]], у Львівській опері урочисто освятили барельєф Митрополита. Чин освячення звершив глава [[Українська греко-католицька церква|УГКЦ]] Блаженніший [[Святослав (Шевчук)|Святослав Шевчук]]. Барельєф духовному лідерулідерові, меценатумеценатові і громадському діячеві Митрополиту УГКЦ Андрею Шептицькому розміщений у фойє оперного театру поруч зіз барельєфом Папі Римському [[Іван Павло II|Іоанну Павлу II]]. Завершення року Андрея Шептицького, цього ж дня, відзначили концертною програмою <ref>[http://lenta.lviv.ua/society/2016/08/26/109721.html В Львовской опере освятили барельеф Митрополиту Андрею Шептицкому]</ref>.
 
== Історія будівництва та реконструкцій ==
[[Файл:Будівництво Львівської опери.jpg|міні|праворуч|260пкс|Будівництво театру]]
[[1892]] року закінчувався 50-літній привілей на використання містом [[Національний академічний український драматичний театр імені Марії Заньковецької|давнього театру]], що належав фундації [[Станіслав Скарбек|Станіслава Скарбека]]. Задовго до цієї дати розпочались пошуки місця під будівництво нового міського театру. У [[Політехнічне товариство у Львові|Політехнічному товаристві Львова]] відбувалась публічна дискусія. РозглядалисьРозглядалися ділянки на місці колишнього [[Низький замок|Низького замку]], площі [[Площа Підкови|Святого Духа (нині площа Підкови)]], площі Голуховських, [[Парк імені Івана Франка (Львів)|парку Костюшка (нині парк ім. Івана Франка)]], [[Площа Генерала Григоренка|площі Смольки (нині Генерала Григоренка)]], [[Площа Галицька (Львів)|площі Галицької]], Губернаторських Валів (територія між [[Вулиця Винниченка (Львів)|вулицями Винниченка]] і [[Вулиця Підвальна (Львів)|Підвальною]]). Кожна з ідей упиралась у потребу викупу доволі дорогих ділянок, часто зі знесенням вже існуючих споруд, таких як наприклад дім Зиберта (нині відомий як готель «Відень»), [[Палац Бесядецьких|Палацу Бесядецьких]], [[Порохова вежа|Порохової вежі]] з [[Львівська спеціалізована загальноосвітня школа № 8|гімназією]] чи частини оборонних споруд [[Костел і монастир бернардинів (Львів)|бернардинського монастиря]]. При цьому цінність пам'яток не бралась до уваги&nbsp;— (характерна особливість містобудівних проектів того часу). Але брак коштів унеможливив будь-який зіз варіантів.
 
[[1894]] року місто отримало позику у 10&nbsp;млн крон. З цієї суми 700 тис. планувалось витратити на будівництво театру. Для цього зрештою було обрано площу Голуховських. Це, зокрема, визначалось і тим фактом, що ділянка повністю належала місту. [[12 липня]] [[1895]] року був оголошений конкурс із доволі специфічними умовами&nbsp;— проект мав бути виконаний лише «архітекторами польської та руської національності». Останній термін надсилання проектів&nbsp;— [[1 січня]] [[1896]] року. Журі складалось із 11 членів, серед яких зокрема президент міста Едмунд Мохнацький та 6 архітекторів, обраних міською радою. На конкурс надійшло лише 2 проекти, які розглядались без розкриття авторства під умовними «гаслами». Першу премію присуджено проектупроектові [[Зиґмунт Ґорґолевський|Зиґмунта Ґорґолевського]], хоч із поважними засторогами щодо переробки. Оскільки Горголевський займав посаду директора [[Львівський державний коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені Івана Труша|Промислової школи]] у Львові, щоб уникнути звинувачень про зловживання службовим становищем, свій проект він спочатку надіслав у [[Лейпциг]], звідки вже анонімно його переслали до Львова<ref name="ЕЛ635">{{книга |автор = [[Бірюльов Юрій Олександрович|Бірюльов&nbsp;Ю.&nbsp;О.]]|частина = Ґорґолевський Зиґмунт|заголовок = [[Енциклопедія Львова]]|оригінал = |посилання = |відповідальний = За редакцією А.&nbsp;Козицького та І.&nbsp;Підкови|видання = |місце = Львів|видавництво = [[Літопис (видавництво)|Літопис]]|рік = 2007|том = 1|сторінки = 635|сторінок = |серія = |isbn = 978-966-7007-68-8|тираж = }}</ref>. Не бажаючи прийняти поразку, суперник конкурсу [[Ян Завейський]], ініціював активну громадську дискусію. З цього приводу відбулось два засідання Політехнічного товариства за участі Завейського і провідних львівських архітекторів. Було прийнято рішення модифікувати обидва проекти і повторно розглянути. Після модифікації перевагу Горголевського було лише підтверджено. Після цього продовжувалось внесення змін до проекту, котрі однак хоч і були численними, але загало́м не змінили вигляду майбутнього театру. На [[Вулиця Куліша (Львів)|вулиці Сонячній]], 6 (нинішня Куліша) за проектом Горголевського спільно з Іваном Левинським<ref name="ЕЛ635"/> було також заплановано будівництво дому для зберігання декорацій. [[1898]] року для уточнення питань пластичного декорування фасадів скульптор Петро Гарасимович виготовив гіпсову модель<ref name="RL">''Biriulow&nbsp;J.'' Rzeźba lwowska.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Neriton, 2007.&nbsp;— S. 151—152.&nbsp;— ISBN 978-83-7543-009-7.</ref>.
 
На початку будівництва гостро постало питання фундаментів. Через складні геологічні умови випробування ґрунту тривало довго. Точка зору фахівців магістрату, які пропонували будівництво на стрічковому фундаменті, принципово розходилась із позіцієюпозицією членів Політехнічного товариства, яке вважало такий спосіб ненадійним і пропонувало два альтернативні проекти фундаментів, що загрожувало підняттям вартості будівництва майже на 25&nbsp;%. Однак рішення залишалось за магістратом, і [[5 червня]] [[1897]] року було розпочато земляні роботи, а від [[21 серпня]] [[1897]]&nbsp;— бетонування. Детальний проект фундаменту та керівництво бетонуванням виконав професор Львівської політехніки Ян Богуцький. [[26 січня]] [[1898]] року на засіданні Політехнічного товариства він виголосив доповідь про хід робіт, де вкотре критиками був атакований сам задум стрічкових фундаментів. Земляні, мулярські, каменярські роботи та бетонування доручено фірмі [[Левинський Іван Іванович|Івана Левинського]], асфальтову гідроізоляцію виконало підприємство Станіслава Лишкевича. Бляхарські роботи виконала львівська фірма Генрика Богдановича, металеві конструкції перекриттів виготовлено на вагонному заводі в [[Сянік|Сяноку]]. Систему вентиляції встановила фірма Johannes Haas із Відня спільно з львів'янином Владиславом Нємекшею. Нагляд за роботами здійснював особисто [[Зиґмунт Ґорґолевський]] за участі випусників краківської Промислової школи, з яких найдовше на будмайданчику працював [[Ян Новорита]]&nbsp;— в майбутньому відомий архітектор Львова і [[Катовіце|Катовіц]]. Усе внутрішнє оздоблення також виконано за проектом Ґорґолевського, але тут керівником робіт був Марцелій Гарасимович. Живописні та скульптурні роботи доручено окремо запрошеним митцям, зокрема скульпторам Антонію Попелю, Петрові Війтовичу, [[Тадеуш Баронч|ТадеушуТадеушеві Барончу]], Тадеушу Вісньовецькому, [[Юліуш Белтовський|ЮліушуЮліушеві Белтовському]], [[Юліан Марковський|ЮліануЮліанові Марковському]].
 
== Будівля театру ==
 
== Відомі люди ==
На сцені львівської опери співали всесвітньо відомі виконавці&nbsp;— Олександр Бандрівський, Гелена Рушковська-Збоїнська, [[Ян Кепура]], Яніна Королевія-Вайдова, Джемма Белінчіоні, Маттіа Баттістіні, Ада Сарі, а також українські виконавці, зокрема [[Мишуга Олександр Пилипович|Олександр Мишуга]], [[Менцинський Модест Омелянович|Модест Менцинський]], [[Любич-Парахоняк Олександра Іванівна|Олександра Любич-Парахоняк]], [[Божко Людмила Федорівна|Людмила Божко]] та [[Соломія Крушельницька]], чиє ім'я тепер носитьмає театр. Серед солістів балету - [[Слободян Наталія Василівна|Наталія Слободян]], Герман Ісупов, Ірина Красногорова-Малхасянц, Петрос Малхасянц, [[Ярославців Олександр|Олександр Ярославців]].
 
Головні балетмейстери: в 1948—1958&nbsp;— [[Трегубов Микола Іванович|Микола Трегубов,]] Герман Ісупов , Петрос Малхасянц.
Серед солістів артистів балету [[Слободян Наталія Василівна|Наталія Слободян]], Герман Ісупов, Ірина Красногорова-Малхасянц, Петрос Малхасянц, [[Ярославців Олександр|Олександр Ярославців]].
 
Головні балетмейстери: в 1948—1958&nbsp;— [[Трегубов Микола Іванович|Микола Трегубов]].
[[Файл:Solomiya Krushelnytska Butterfly.jpg|left|thumb|С.Крушельницька в ролі Чіо-Чіо-Сан в опері Д.Пуччіні «Мадам Баттерфляй»]]
 
За диригентським пультом оперного театру працювали відомі львівські композитори&nbsp;[[Колесса Микола Філаретович|Микола Колесса]] і Адам Солтис.
На сьогодні до складу оперної трупи входять 44 солісти опери і 4 стажувальники, керівник оперної трупи, 5 концертмейстерів, 3 режисери, 3 помічники режисера і суфлер.
 
Сопрано: Любов Качала, [[Мамчур Світлана Анатоліївна|Світлана Мамчур]], Наталія Романюк, Людмила Савчук, Марія Хохлогорська, Галина Вільха, Вероніка Коломіщева, Віра Колтун, Наталія Курильців, Світлана Разіна, Юлія Лисенко.
 
мецо-сопрано: Наталія Дядько, Наталія Слобода, Марія Мащак, Марія Пшеничка, Тетяна Вахновська, Наталія Величко, Яна Войтюк.
Анонімний користувач