Девід Рікардо: відмінності між версіями

'''Дави́д Ріка́рдо''' ({{lang-en|David Ricardo}}; {{н}}[[18 квітня]] [[1772]], [[Лондон]] — [[11 вересня]] [[1823]], [[Гатком-Парк]]) — англійський [[економіст]], класик політичної економії, послідовник і одночасно опонент [[Сміт Адам|Адама Сміта]], виявив закономірність в умовах вільної конкуренції тенденцію норми прибутку до пониження, розробив теорію про форми земельної ренти. Стверджував, що цінність продуктів визначається кількістю праці, необхідної для їх виробництва, і розробив теорію розподілу, що пояснює, як ця цінність розділяється між різними класами суспільства.

 

[[File:Ricardo - Opere, 1852 - 5181784.tif|thumb|''Works'', 1852]]

Давид Рікардо народився в сім'ї лондонського біржового маклера. Два роки навчався в торговій школі в Амстердамі. Повернувшись до Лондона, допомагає батькові в його біржових операціях. Згодом він займається біржовими операціями самостійно і наживає велике багатство.

Рікардо підкреслює намагання більш повно, ніж у попередньому виданні, викласти свої погляди на цінність.

 

Рікардо, як і Сміт, розрізняє споживчу і мінову цінність. Корисність (споживча цінність), підкреслював він, не є мірилом мінової цінності, хоча вона абсолютно необхідна для неї. Товари свою мінову цінність черпають з двох джерел — рідкості і кількості праці, що необхідна для їх добування. Існують товари, цінність яких визначається виключно їх рідкістю (статуї, картини, раритетні книги, монети). Цінність цих товарів не визначається кількістю праці, витраченої на їх виготовлення, і змінюється залежно від багатства і смаків споживача. Проте їх кількість у загальній масі товарів незначна. Мінова цінність переважної кількості товарів визначається працею.

Рікардо розрізняє природну й ринкову ціни. Під природною він фактично розуміє цінність, під ринковою — ціну. Ринкові ціни підлягають випадковим і тимчасовим коливанням. Короткочасний вплив на відхилення ринкових цін від природних має попит і пропозиція. Проте в умовах вільної конкуренції і переливу капіталів ринкові ціни не можуть надовго відхилятись від природних. У довготривалому аспекті зміна цін пояснюється зміною витрат виробництва.

 

Рікардо багато уваги приділяв аналізу грошей і грошового обігу. Це не випадково. Досконало володіючи правилами біржової гри, він намагається теоретично обґрунтувати проблему грошового обігу. Крім того, це питання було надзвичайно актуальним на той час у зв'язку з припиненням Англійським банком у 1797 р. обміну банкнот на золото, що зумовило їх знецінення. Рікардо бере активну участь у полеміці, що точилася з цього приводу.

Паперові гроші, писав Рікардо, не мають внутрішньої цінності. Для забезпечення їх цінності необхідно, щоб їх кількість «регулювалась згідно з цінністю металу, який служить грошовою одиницею». Проте Рікардо відійшов від цієї правильної концепції і виступив як прихильник кількісної теорії грошей. Він заявив, що в обіг може влитись будь-яка кількість не лише паперових знаків, а й золотих монет, якій протистоїть сукупна маса товарів. Співвідношення цих величин і визначає як рівень цін, так і цінність грошей.

 

 

Основною проблемою політичної економії Рікардо називав розподіл. Саме тому основу його системи становить теорія заробітної плати, прибутку і ренти. Ці категорії він розглядає з точки зору їх величини і співвідношення.

 

 

Заробітна плата у Рікардо це — дохід робітника, плата за працю. Праця як товар має природну й ринкову ціни. «Природною ціною праці є та, яка необхідна, щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх кількості». Отже, природна ціна праці визначається у Рікардо цінністю засобів споживання робітника і його сім'ї. Природна ціна не є незмінною, нерухомою. «Вона,— писав Рікардо,— змінюється в різні часи в одній і тій же країні і суттєво відрізняється в різних країнах». Хоча Рікардо й розумів, що вміст засобів існування визначається історично і залежить від традицій і рівня розвитку продуктивних сил, проте у нього виявляється тенденція зводити природну ціну до мінімуму засобів існування.

Рікардо, на відміну від Сміта, вважав, що становище робітників з розвитком суспільства буде погіршуватись. Цю думку він пояснював тим, що ніби із зростанням населення і збільшенням потреби в продуктах сільського господарства, буде зростати їх цінність. Грошова заробітна плата якщо й буде зростати, то повільніше від зростання цін на продовольчі товари. Отже, реальна заробітна плата буде зменшуватись. Рікардо, солідаризуючись з Мальтусом, зазначає, що робітники не повинні претендувати на більшу долю в суспільному продукті, їх заробітна плата повинна регулюватись законом попиту й пропозиції. Рікардо виступає проти втручання держави в функціонування ринку праці й наполягає на необхідності відміни законів про бідних.

 

 

Цінність у Рікардо, як уже зазначалось, складається із заробітної плати і прибутку. Прибуток у Рікардо — це надлишок цінності над заробітною платою. У нього не викликає ніяких сумнівів, що робітник створює своєю працею цінність більшу, ніж одержує у вигляді заробітної плати. Головне, що цікавить Рікардо,— це проблема величини прибутку і його співвідношення із заробітною платою.

Суперечливим є висловлювання Рікардо щодо маси прибутку. Він заявляє, що маса прибутку, а отже, й норма прибутку будуть знижуватись. Водночас він твердить, що нагромадження капіталу веде до зростання маси прибутку. Проте це зростання у нього має певну межу, зумовлену зниженням норми прибутку.

 

 

Ренту Рікардо визначає як «долю продукту землі, яка виплачується землевласнику за користування першопочатковими і неруйнівними силами ґрунту» Він відрізняє ренту від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, витраченим на підвищення родючості землі, будівництво господарських приміщень тощо. Аналізуючи ренту, Рікардо ставить завдання дослідити її природу і виявити закономірності її динаміки.

Теорія ренти Рікардо відіграла велику роль у боротьбі промислової буржуазії проти землевласників. Буржуазії імпонував висновок Рікардо про те, що у підтриманні високих цін на хліб зацікавлені лише землевласники, тому що це забезпечує їм високу ренту. Промислова буржуазія використала теорію Рікардо для обґрунтування вимоги про скасування хлібних законів.

 

 

Як ідеолог промислової буржуазії Рікардо був зацікавлений у зростанні її прибутків. Враховуючи корисливі прагнення буржуазії, досліджуючи валовий і чистий доход, він, на відміну від Сміта, надає перевагу останньому. Сміт виходив з того, що зростання валового доходу збільшує зайнятість, забезпечує зростання могутності країни. Рікардо підкреслював, що податкова спроможність країни пропорційна не валовому, а чистому доходу. Саме з нього виплачуються всі податки. Економічною метою суспільства у Рікардо виступають не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), а збільшення прибутків капіталістів.