|
==Історико-правові погляди==
Історико-правові погляди Л. сформувалися значною мірою під впливом [[Владимирський-Буданов Михайло Флегонтович|М.Владимирського-Буданова]], лекції якого він слухав в університетські роки, а також під впливом праць [[В. Б. Антонович|В.Антоновича]], [[М. Грушевський|М.Грушевського]] й ін. представників [[Народницький напрям в українській історіографії|народницького напряму в українській історіографії]] та під впливом історико-юрид.юридичних робіт [[Василенко Микола Прокопович|М.Василенка]], [[Слабченко Михайло Єлисейович|М.Слабченка]] і їхніх однодумців. Правові явища Л. оцінював крізь призму "української ідеї". Досліджуючи "[[Руська Правда|Руську правду]]", [[Статути Великого князівства Литовського]], [[Березневі статті]], [[звичаєве право]] та практику укр.українських [[Копний суд|копних судів]], шукав у їхніх текстах аргументи – своєрідну історико-правову підставу – для формулювання ідеї істор.історичної необхідності творення укр.[[Український народ|українським народом]] власної державності. Засадничими для укр. державно-правового життя вважав принципи [[Народоправство|народоправства]], [[Децентралізація|децентралізації]] влади, домінування приватно-юрид.юридичних принципів у сфері держ.державного управління, рівноправ'я та відсутності становості (див. [[Стани]]). При цьому допускав деяку ідеалізацію правових ін-тівінститутів старої України. За останнє його не раз критикували співробітники [[Комісія для виучування історії західно-руського і українського права|Комісії ВУАН для виучування історії західноруського та українського права]].
Водночас послідовно обстоював федералістсько-автономістську концепцію держ.державного устрою, вважав, що основоположними принципами федеративного зв'язку України з Росією мають бути добровільність і політ.політична самостійність (власна державність) України. Витоки цих принципів убачав у договорі України з Росією 1654, який розцінював як персональну унію, що не перекреслила політ.політичну і держ.державну самостійність України.
П.Помер у м. Прага, похований на міськ.міському кладовищі м. Подєбради.
На поч.початку 21 ст. в [[Політологія|політологічній]] літературі почала домінувати оцінка Л. як представника "народницького напряму в українській зарубіжній історико-політичній науці" з неодноразовим застереженням, що в ряді випадків йому притаманний синтез "народницької" і "державницької" ідеологій. Така оцінка методологічно пов'язана з перенесенням класифікації наук.наукових підходів, прийнятної в сучасній укр.[[Історична наука в Україні|українській історичній науці]] щодо творчості істориків, на творчість представників історико-юрид.юридичної науки, але, на думку правознавців, сама ця класифікація стосовно юрид. науки є некоректною. За самим предметом свого дослідження правознавець, у т. ч. історик права, є "державником".
==Джерела та література ==
|
