Бернард Шоу: відмінності між версіями

[перевірена версія][перевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Скасовано останнє редагування (46.133.85.68) і відновлено версію 21635159 Viktor Legend
Bot Gluck (обговорення | внесок)
прибирання піктограми попереду визначення, replaced: 1879-80 → 1879— за допомогою [[Project:A...
Рядок 23:
| Примітки =
}}
{{НобелівськаПремія}}'''Джордж Бернард Шоу''' ({{lang-en|George Bernard Shaw}}) ([[26 липня]] [[1856]] — [[2 листопада]] [[1950]]) — [[Ірландія|ірландський]] [[драматург]] і [[публіцист]], родом з [[Дублін]]а, лауреат [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівської премії з літератури]] за [[1925]], помер в [[Ейот-Сент-Лоренс]], [[Англія]].
 
Саме Б. Шоу разом із [[Генрік Ібсен|Г. Ібсеном]] і [[Чехов Антон Павлович|А. Чеховим]] був «батьком» гостросоціальної, інтелектуальної драми, «драми ідей». Продовжуючи на новій основі традиції ібсенівського театру, Б. Шоу створив неповторно своєрідну драматургічну систему.
Рядок 48:
Спочатку Шоу відмовлявся шукати канцелярську роботу в Лондоні. Мати дозволяла йому жити безкоштовно у своєму будинку в [[Південний Кенсінгтон|Південному Кенсінгтоні]], але йому все ж потрібен був дохід. Він відмовився від підліткових амбіцій стати художником і ще не думав про кар'єру професійного письменника, але Лі знайшов йому невелику роботу [[літературний негр|літературного негра]], під іменем Лі вести музичну колонку в в сатиричному тижневику ''The Hornet''{{sfn|Ervine 1959 DNB archive}}. Стосунки Лі з Бессі погіршилися після їхнього переїзду до Лондона{{refn|Shaw attributed the breach to Bessie's disillusion when Lee abandoned his distinctive teaching methods to pursue a cynically commercial exploitation of gullible pupils; others, including Holroyd, have suggested that Bessie was resentful that Lee's affections were turning elsewhere, not least to her daughter Lucy{{sfn|Westrup|1966|p=58}}{{sfn|Holroyd|1997|pp=40–41}}|group=n}}. Шоу підтримував зв'язок з Лі, який знайшов йому роботу репетиційного піаніста і підсобного співака{{sfn|Holroyd|1997|pp=40–41}}{{refn|Shaw had a passable [[baritone]] voice,{{sfn|Pharand|2000|p=24}} though he admitted that he was far outclassed as a singer by his sister Lucy, who had a career as a [[soprano]] with the [[Carl Rosa Opera Company|Carl Rosa]] and [[D'Oyly Carte Opera Company|D'Oyly Carte]] opera companies{{sfn|Holroyd|1997|pp=25 and 68}}{{sfn|Rollins and Witts 1962|pp=54–55 and 58}}|group=n}}.
 
Зрештою Шоу був вимушений найнятись на офісну роботу. У проміжний період він одержав читацький квиток до читальної зали [[Британський музей|Британського музею]] (предтечу [[Британська бібліотека|Британської бібліотеки]]) й провів більшість буднів там, читаючи і пишучи{{sfn|Laurence|1976|p=8}}. Його перша спроба писати драму припадає на 1878 рік. Це була сатирична п'єса на релігійну тему написана [[Білий вірш|білим віршем]]. Цей твір залишився незавершеним і покинутим, як і перший роман письменника. Перший його завершений роман, ''Недосвідченість'' (1879), був занадто похмурим, щоб зацікавити видавців, і не виходив друком до 1930-х років{{sfn|Weintraub ODNB online 2013}}. Деякий короткий час у 1879-801879—1880 роках він працював на новостворену Edison Telephone Company і в Дубліні досягнув швидкого просування. Втім, коли фірма Едісона об'єдналася з конкурентом Bell Telephone Company, то Шоу вирішив не шукати місця в новій організації{{sfn|Peters|1996|pp=56–57}}. Після цього єдиним його прагненням була повноцінна професійна кар'єра письменника{{sfn|Holroyd|1997|p=48}}.
 
Протягом наступних чотирьох років Шоу отримував незначний дохід від написання, і його утримувала мати{{sfn|Holroyd|1997|pp=48–49}}. 1881 року, заради економії і все більше через принцип, він став [[Вегетаріанство|вегетаріанцем]]{{sfn|Weintraub ODNB online 2013}}. Він відростив бороду, щоб приховати на обличчі шрам від [[Натуральна віспа|віспи]]{{sfn|Holroyd|1997|pp=55–56}}{{refn|The vegetarianism and the luxuriant beard were among the things with which Shaw became associated by the general public. He was also a [[teetotalism|teetotaller]] and non-smoker, and was known for his habitual costume of unfashionable woollen clothes, made for him by [[Jaeger (clothing)|Jaeger]]{{sfn|Weintraub ODNB online 2013}}{{sfn|Peters|1996|pp= 102–103}}{{sfn|Pearce|1997|p=127}}|group=n}}. Один за одним він написав ще два романи: ''Ірраціональний зв'язок'' (1880) і ''Кохання серед артистів'' (1881), але жоден з них не знайшов видавця; їх опубліковано [[Роман з продовженням|частинами]] кілька років по тому в соціалістичному журналі ''Our Corner''{{sfn|Holroyd|1990|p=120}}{{refn|''The Irrational Knot'' was eventually published in book form by Constable, in 1905;{{sfn|Rodenbeck|1969|p=67}} ''Love Among the Artists'' was first published as a book in 1900, by H. S. Stone of Chicago{{sfn|''Love Among the Artists'': WorldCat}}|group=n}}.
Рядок 66:
{{oq|en|The most striking result of our present system of farming out the national Land and capital to private individuals has been the division of society into hostile classes, with large appetites and no dinners at one extreme, and large dinners and no appetites at the other}}}}
 
З 1885 по 1889 рік що два тижні Шоу брав участь у засіданнях [[Королівське економічне товариство|Британської економічної асоціації]]. Це був, за спостереженням Голройда, "період найбільшого наближення Шоу до університетської освіти." Цей досвід змінив його політичні ідеї; він відійшов від марксизму і став апостолом градуалізму{{sfn|Holroyd|1990|pp=178–180}}. Коли у 1886-871886—1887 роках фабіанці обговорювали, чи варто прийняти [[анархізм]], за який виступали [[Шарлотта Вілсон]], Безант та інші, Шоу приєднався до більшості, яка відкинула цей підхід{{sfn|Holroyd|1990|pp=178–180}}. Після того, як 13 листопада 1887 року влада жорстоко розігнала мітинг на [[Трафальгар-сквер]] скликаний Безантом ("[[кривава неділя]]"), Шоу переконався в безперспективності намагань кинути виклик владі{{sfn|Pelling|1965|p=50}}. Після цього він багато в чому погодився з принципом "проникнення", прихильником якого був Вебб: згідно з яким соціалізм найлегше встановити шляхом проникнення людей та ідей в наявні політичні партії{{sfn|Preece|2011|p=53}}.
 
Протягом 1880-х років Фабіанське товариство залишалося невеликим, його заклик до поміркованості часто залишався непочутим серед різкіших голосів{{sfn|Holroyd|1990|pp=182–183}}. Його авторитет піднявся 1889 року публікацією ''Фабіанських есе про соціалізм'' під редакцією Шоу, який також написав два есе. Другий з них, "Перехід", деталізує аргументи на користь поступовості та проникнення, стверджуючи, що "необхідність обережних і поступових змін має бути очевидною для всіх"{{sfn|Shaw: ''Fabian Essays in Socialism'' 1889|pp=182–183}}. 1890 року Шоу написав трактат № 13, ''що таке соціалізм''{{sfn|Fabian Tracts: 1884–1901}}, - перегляд більш раннього трактату, в якому Шарлотта Вілсон визначила соціалізм в анархістських термінах{{sfn|Holroyd|1990|p=182}}. У своїй новій версії Шоу запевняв читачів, що "соціалізм можна досягнути абсолютно конституційним чином за допомогою демократичних інституцій"{{sfn|Shaw: ''What Socialism Is'' 1890|p=3}}.
Рядок 73:
Середина 1880-х років стала поворотним моментом у житті Шоу, як особистому, так і професійному: він втратив невинність, мав два опублікованих романи і почав кар'єру як критик{{sfn|Holroyd|1997|pp=72, 81 and 94}}. Він зберігав цнотливість аж до свого двадцять дев'ятого дня народження, коли його нерішучість вдалося подолати Джейн (Дженні) Паттерсон, вдові на кілька років старшій за нього{{sfn|Holroyd|1997|pp=92–94}}. Їхній роман тривав, не завжди гладко, упродовж восьми років. Інтимне життя Шоу викликало багато спекуляцій і суперечок серед його біографів, але є консенсус, що стосунки з Паттерсон були одним з небагатьох його не платонічних романтичних зв'язків{{refn|Some writers, including Lisbeth J. Sachs, Bernard Stern and Sally Peters, believe Shaw was a repressed homosexual, and that after Jenny Patterson all his relationships with women, including his marriage, were platonic{{sfn|Peters|1996|p=289}} Others, such as [[Maurice Valency]], suggest that at least one other of Shaw's relationships—that with [[Florence Farr]]—was consummated{{sfn|Valency|1973|p=89}} Evidence came to light in 2004 that a well-documented relationship between the septuagenarian Shaw and the young actress Molly Tompkins was not, as had been generally supposed, platonic{{sfn|Owen|2004|p=3}} Shaw himself stressed his own heterosexuality to [[St. John Greer Ervine|St John Ervine]] ("I am the normal heterosexual man") and [[Frank Harris]] ("I was not impotent: I was not sterile; I was not homosexual; and I was extremely, though not promiscuously susceptible"){{sfn|Peters|1996|p=171}}|group=n}}.
 
Два опублікованих романи, жоден з яких не був комерційно успішним, були двома останніми зусиллями в цьому жанрі: ''Професія Кешія Байрона'', написаний у 1882-831882—1883 роках, і ''Нетовариський соціаліст'', початий і закінчений 1883 року. Останній опублікували як серіал 1884 року в журналі ''ToDay'', хоча він з'явився у вигляді книги 1887 року. ''Професія Кешія Байрона'' вийшов 1886 року як у журналі так і окремою книгою{{sfn|Weintraub ODNB online 2013}}.
 
В 1884 і 1885 роках, завдяки впливу Арчера, Шоу був зайнятий написанням книги і музичної критики для лондонських газет. Коли Арчер 1886 року пішов у відставку з посади арт-критика ''The World'', то забезпечив передачу свого місця Шоу{{sfn|Holroyd|1997|pp=81–83}}. У світі сучасного мистецтва Шоу найбільше захоплювався постатями [[Вільям Морріс|Вільяма Морріса]] і [[Джон Раскін|Джона Раскіна]], і він прагнув слідувати їхнім заповітам у своїй критиці{{sfn|Holroyd|1997|pp=81–83}}. Їхня особлива увага до питань моралі знайшла підтримку Шоу, який відкидав ідею [[Мистецтво для мистецтва|мистецтва заради мистецтва]], і наполягав на тому, що все велике мистецтво повинне бути [[Дидактика|дидактичним]]{{sfn|Crawford|1982|pp=21 and 23}}.
Рядок 93:
До кінця 1890-х років Шоу послабив політичну діяльність, щоб зробити собі ім'я драматургією{{sfn|Pelling|1965|p=184}}. 1897 року його переконали зайняти безальтернативну вакансію "vestryman" (голова общинної ради) в лондонському районі [[Сент-Панкрас (Лондон)|Сент-Панкрас]]. Принаймні спочатку Шоу серйозно взявся за свої муніципальні обов'язки{{refn|Shaw served on the vestry's Health Committee, the Officers Committee and the Committee for Public Lighting{{sfn|Holroyd|1990|p=414}}|group=n}}. Коли Лондонський уряд зазнав реформи 1899 року і ризниця Сент-Панкрас стала [[Столичний боро Сент-Панкрас|Столичним боро Сент-Панкрас]], його обрали до складу новоствореної міської ради{{sfn|Holroyd|1990|p=416}}.
 
1898 року внаслідок перевтоми здоров'я Шоу різко погіршилося. За ним доглядала Шарлотта Пейн-Таунсенд, багата англо-ірландка, з якою його познайомив Вебб. Минулого року вона запропонувала Шоу одружитися{{sfn|Holroyd| 1997|p=249}}. Він відмовився, але, коли вона наполягла, щоб доглядати за ним у сільському будинку, то Шоу, стурбований тим, що це може викликати скандал, погодився на шлюб{{sfn|Ervine 1959 DNB archive}}. Церемонія відбулася 1 червня 1898 року в {{нп|реєстраційний офіс (Велика Британія)|реєстраційному офісі|en|Register office (United Kingdom)}} в [[Ковент-Гарден (район)|Ковент-Гардені]]{{sfn|Holroyd|1997|p=263}}. Обом нареченим було по сорок одному року. На думку біографа та критика [[Сент-Джон Грір Ірвайн|Сент-Джона Ірвайна]], "їхнє спільне життя було цілком вдалим"{{sfn|Ervine 1959 DNB archive}}. Шлюб не приніс дітей, оскільки вважають, що в ньому ніколи не було сексу. Шоу любив стверджувати, що відсутність статевого кохання була цілковито ініціатива Шарлотти, але ця думка не настільки поширена{{sfn|Adams|1971|p=154}}{{sfn|Carr|1976|p=10}}{{sfn|Peters|1996|p=218}}{{sfn|Weintraub|1982|p=4}}{{sfn|Crawford|1975|p=93}}. ВУ перші тижні шлюбу Шоу був сильно зайнятий написанням свого марксистського аналізу циклу опер [[Ріхард Вагнер|Вагнера]] [[Перстень Нібелунга]], опублікованого наприкінці 1898 року під назвою ''{{нп|Ідеальний Вагнерівець||en|The Perfect Wagnerite}}''{{sfn|Holroyd|1989|pp=11–13}}. У 1906 році подружжя Шоу знайшло заміський будинок в {{нп|Айот Сент-Лоренс||en|Ayot St Lawrence}} (Гартфордшир); вони перейменували будинок на "Куточок Шоу" і жили там решту свого життя. Вони продовжували утримувати лондонську квартиру в {{нп|Аделфі (Лондон)|Аделфі|en|Adelphi, London}}, а пізніше у {{нп|Вайтголл корт||en|Whitehall Court}}{{sfn|Holroyd|1997|pp = 261, 356 and 786}}.
 
=== Успіх сценічних постановок: 1900-19141900—1914 ===
Протягом першого десятиліття ХХ століття Шоу забезпечив собі стійку репутацію як драматург. 1904 року [[Джон Юджин Ведренн]] і [[Гарлі Гренвілл-Баркер]] заснували компанію в театрі [[Роял-корт]] на {{нп|Слоун-сквер||en|Sloane Square}} ([[Челсі (Лондон)|Челсі]]) для постановок сучасної драми. Упродовж наступних п'яти років вони поставили чотирнадцять п'єс Шоу{{sfn|''The Observer'', 8 March 1908|p=8}}{{refn|At the Royal Court and then at the [[Savoy Theatre|Savoy]], the Shaw plays presented by the partnership between 1905 and 1908 were ''[[You Never Can Tell (play)|You Never Can Tell]]'' (177 performances), ''[[Man and Superman]]'' (176), ''[[John Bull's Other Island]]'' (121), ''[[Captain Brassbound's Conversion]]'' (89), ''[[Arms and the Man]]'' (77), ''[[Major Barbara]]'' (52), ''[[The Doctor's Dilemma (play)|The Doctor's Dilemma]]'' (50), ''[[The Devil's Disciple]]'' (42), ''[[Candida (play)|Candida]]'' (31), ''[[Caesar and Cleopatra (play)|Caesar and Cleopatra]]'' (28), ''[[How He Lied to Her Husband]]'' (9), ''[[The Philanderer]]'' (8), ''[[Don Juan in Hell]]'' (8) and ''[[The Man of Destiny]]'' (8){{sfn|''The Observer'', 8 March 1908|p=8}}|group=n}}. Перша, ''Інший острів Джона Булла'', комедія про англійця в Ірландії, привабила провідних політиків, зокрема [[Едуард VII|Едварда VII]], який сміявся так сильно, що зламав стілець{{sfn|Holroyd|1997|p=311}}. Виставу прибрали з дублінського [[Театр Аббатства|Театру Аббатства]], боячись, що це образить глядачів{{sfn|Weintraub ODNB online 2013}}, хоча її показали в листопаді 1907 року в Королівському театрі того самого міста{{sfn|Merriman|2010|pp=219–20}}. Шоу пізніше написав, що [[Вільям Батлер Єйтс]], який замовив п'єсу, "отримав набагато більше, ніж він очікував ... Це не відповідало усьому духові нео-гельського руху, спрямованого на створення нової Ірландії згідно зі своїм власним ідеалом, тоді як моя п'єса - це дуже безкомпромісне висвітлення справжньої старої Ірландії"{{sfn|Broad and Broad 1929|p=53}}{{refn|Shaw often mocked the pretensions of the [[Gaelic League]] to represent modern-day Ireland—the League had, he said, been "invented in [[Bedford Park, London]]."{{sfn|Shaw|1998|p=64}} In a 1950 study of the [[Abbey Theatre]], Peter Kavanagh wrote: "Yeats and [[J. M. Synge|Synge]] did not feel that Shaw belonged to the real Irish tradition. His plays would thus have no place in the Irish theatre movement". Kavanagh added, "an important part of Shaw's plays was political argument, and Yeats detested this quality in dramatic writing."{{sfn|Kavanagh|1950| p= 55}}|group=n}}. Втім, Шоу і Єйтс були близькими друзями; Єйтс і [[Ізабелла Огаста Грегорі|леді Грегорі]] безуспішно намагалися переконати Шоу зайняти вакантне місце співдиректора Театру Аббатства після смерті [[Джон Міллінгтон Сінг|Джона Сінга]] в 1909 році{{sfn|Gahan|2010|pp=10–11}}. Шоу захоплювався іншими діячами ірландського літературного відродження, зокрема [[Джордж Вільям Расселл|Джорджем Расселлом]]{{sfn|Gahan|2010|p=8}} і [[Джеймс Джойс|Джеймсом Джойсом]]{{sfn|Gahan|2010|p=14}}, і був близьким другом [[Шон О'Кейсі|Шона О'Кейсі]], якого прочитання п'єси ''Інший острів Джона Булла'' надихнуло на те, щоб стати драматургом{{sfn|Gahan|2010|p=1}}.
 
Рядок 104:
''[[Андрокл і лев]]'' (1912), менш єретичне дослідження істинних і хибних релігійних поглядів, ніж ''Про постріл Бланко'', йшла впродовж восьми тижнів у вересні і жовтні 1913 року{{sfn|Wearing|1982|p=379}}. За нею була одна з найуспішніших п'єс Шоу ''[[Пігмаліон (п'єса)|Пігмаліон]]'', написана в 1912 році і поставлена у Відні наступного року, і в Берліні невдовзі після цього{{sfn|Holroyd|1997|p=440}}. Шоу прокоментував: "це звичай англійської преси, коли виходить моя вистава, повідомляти світові, що це не вистава — вона нудна, блюзнірська, непопулярна і фінансово невдала. ... Звідси виникла нагальна потреба з боку менеджерів у Відні та Берліні, що вони повинні представити мої спектаклі першими"{{sfn|''The New York Times'', 23 November 1913|p=X6}}. Британська постановка відкрилась у квітні 1914 року, в головних ролях [[Герберт Бірбом Трі|сер Герберт Трі]] і [[Стелла Патрік Кемпбелл|місіс Патрік Кемпбелл]], відповідно професор фонетики і квіткарка [[кокні]]. До цього були романтичні зв'язки між Шоу і Кемпбелл, які викликали серйозну заклопотаність Шарлотти Шоу, але до моменту лондонської прем'єри вони закінчилися{{sfn|Holroyd|1997|pp=426–430}}. П'єса збирала вщерть заповнені зали до липня, коли Трі наполіг на канікулах і сезон закрили. Потім його колега по виставі гастролювала з нею по США{{sfn|Holroyd|1997|pp= 443–444}}{{sfn|''The New York Times'', 10 October 1914}}{{refn|In Tree's absence from the American production, his role, Professor Higgins, was successfully taken by [[Philip Merivale]], who had played Colonel Pickering in London{{sfn|''The New York Times'', 13 October 1914}} Campbell continued to romanticise the piece, contrary to Shaw's wishes{{sfn|Holroyd|1997|pp=443–444}}|group=n}}.
 
=== Фабіанські роки: 1900-19131900—1913 ===
[[File:George_Bernard_Shaw_notebook.jpg|альт=Man in late middle age, with full head of hair, full beard, and combative facial expression|ліворуч|міні|Шоу в 1914 році у 57 років]]
1899 року, коли розпочалась [[Друга англо-бурська війна|англо-Бурська війна]], Шоу побажав, щоб Фабіанці зайняли нейтральну позицію, оскільки він розглядав це, подібно до [[гомрул]]а, як "несоціалістичне" питання. Інші, зокрема майбутній прем'єр-міністр [[Джеймс Рамсей Макдональд|Рамсей Макдональд]], хотіли беззастережної опозиції, і вийшли з товариства, коли воно дослухалося Шоу{{sfn|Pelling|1965|pp=187–188}}. У фабіанському воєнному маніфесті ''Фабіанізм та імперія'' (1900) Шоу заявив, що "поки Федерація світу не стане доконаним фактом, ми повинні прийняти найвідповідальніші наявні імперські Федерації як її замінники"{{sfn|Shaw: ''Fabianism and the Empire'' 1900|p=24}}.
Рядок 133:
=== 1920-х років ===
[[Файл:Shaw's_writing_hut.jpg|альт=Garden hut in well-kept surroundings|праворуч|міні|Обертова хатина в саду Куточка Шоу (Айот Сент-Лоренс), де Шоу написав більшу частину своїх творів після 1906 року]]
Перша велика робота після війни, ''[[Дім, де розбиваються серця]]'', написана у 1916-171916—1917 роках і поставлена в 1920 році. На [[Бродвейський театр|Бродвеї]] показ розпочався в листопаді, і був холодно зустрінутий; за словами ''"Таймс"'': "містер Шоу з цієї нагоди має більше, ніж зазвичай, сказати, і займає вдвічі довше звичайного, щоб сказати це"{{sfn|''The Times'', 12 November 1920|p=11}}. Після лондонської прем'єри в жовтні 1921 року ''"Таймс"'' погодилася з американськими критиками: "як зазвичай з містером Шоу, спектакль на годину довший, ніж має бути", хоча він і містить багато розваг і деякі корисні міркування"{{sfn|''The Times'', 19 October 1921|p=8}}. Ірвайн у ''The Observer'' вважав, що вистава геніальна, але зіграна з важкістю, за винятком [[Едіт Еванс]] в ролі Леді Аттерворд{{sfn|Ervine|1921|p=11}}.
 
Наймасштабнішою театральною роботою Шоу була ''Назад до Мафусаїла'', написана в 1918-201918—1920 роках і поставлена в 1922 році. Вайнтрауб описує її як "спробу Шоу відбитися від 'бездонної ями абсолютно гнітючого песимізму'"{{sfn|Weintraub ODNB online 2013}}. Цей цикл з п'яти взаємопов'язаних п'єс змальовує еволюцію і наслідки довголіття, від Едемського саду до 31,920 року н.е{{sfn|Shaw|1934|pp=855, 869, 891, 910–911, and 938}}. Критики знайшли ці п'ять п'єс разюче нерівними за якістю та винахідливістю{{sfn|Ervine|1923|p= 11}}{{sfn|''The Times'', 15 October 1923|p=11}}{{sfn|Rhodes|1923|p=8}}. Початковий показ тривав недовго і відтоді роботу оживляють нечасто{{sfn|Gaye|1967|p=1357}}{{sfn|Drabble ''et al.'' 2007 "Back to Methuselah: A Metabiological Pentateuch"}}. Шоу відчував, що виплеснув залишок своїх творчих сил на цей величезний проміжок "Метабіологічного П'ятикнижжя". Тепер йому було шістдесят сім і він не очікував, що знову буде писати п'єси{{sfn|Weintraub ODNB online 2013}}.
 
Це настрій був недовгим. 1920 року папа [[Бенедикт XV]] проголосив [[Жанна д'Арк|Жанну д'Арк]] [[Святі|святою]]; Шоу вже давно вважав Жанну цікавим історичним персонажем і його погляд на неї метався між "недоумкуватим генієм" і кимось з "винятковою розумністю"{{sfn|Holroyd|1997|p=520}}. Він подумував писати п'єсу про неї в 1913 році, а [[канонізація]] спонукала його повернутися до цієї теми{{sfn|Weintraub ODNB online 2013}}. Він написав ''"Святу Йоанну"'' в середніх місяцях 1923 року, в прем'єра п'єси на Бродвеї відбулась у грудні. Її захоплено прийняли там{{sfn|''The Times'', 9 December 1923|p=8}}, а також на її прем'єрі в Лондоні в березні наступного року{{sfn|''The Times'', 27 March 1924|p=12}}. За словами Вайнтрауба: "навіть Нобелівський комітет не міг більше не помічати Шоу після Святої Жанни". 1925 року Шоу отримав [[Нобелівська премія з літератури|Нобелівську премію з літератури]] з таким обґрунтуванням: "За творчість, відзначену ідеалізмом і гуманізмом, за іскрометну сатиру, що часто поєднується з винятковою поетичною красою"{{sfn|The Nobel Prize in Literature 1925}}. Він прийняв нагороду, але відхилив грошовий приз до неї на тій підставі, що "мої читачі і мої глядачі дають мені більше ніж достатньо грошей для моїх потреб"{{sfn| Quoted in Kamm 1999|p=74}}{{refn|Shaw had been considered and rejected for a Nobel Prize four or five times before this{{sfn|Holroyd|1997|p=530}} He arranged for the prize money to be used to sponsor a new [[Anglo-Swedish Literary Foundation]], for the translation into English of Swedish literature, including [[August Strindberg]]'s plays{{sfn|Ervine 1959 DNB archive}}|group=n}}.
Рядок 169:
{{oq|en|"The rest of Shaw's life was quiet and solitary. The loss of his wife was more profoundly felt than he had ever imagined any loss could be: for he prided himself on a stoical fortitude in all loss and misfortune."}}}}
 
Після початку війни 3 вересня 1939 року і швидкого [[Польська кампанія Вермахту (1939)|завоювання Польщі]], Шоу був звинувачений в пораженстві, коли в статті ''Новий державний діяч'' він оголосив завершення війни і вимагав мирної конференції{{sfn|Holroyd|1993|p=427}}. Однак, коли він переконався, що мирний договір був неможливий, то публічно закликав нейтральні Сполучені Штати приєднатися до боротьби{{sfn|Holroyd|1997|pp=742–743}}. [[Бліц (бомбардування)|Бомбардування Лондона]] в 1940-411940—1941 роках змусили подружжя Шоу, яким було за вісімдесят, постійно жити в Айот Сент-Лоренс. Навіть там вони не були застраховані від нальотів ворожої авіації, і залишались іноді з Ненсі Астор в її заміському будинку [[Клівден]]{{sfn|Holroyd|1997|pp=744–747}}. 1943 року найважчі бомбардування Лондона залишилися позаду й Шоу повернулися у Вайтголл Корт, де легше було організувати медичну допомогу для Шарлотти. Її стан погіршився і вона померла у вересні{{sfn|Holroyd|1997|pp=744–747}}.
 
Останній політичний трактат Шоу ''Everybody's Political What's What'' вийшов друком 1944 року. Голройд описує його як "безладну оповідь ... у якій повторено ідеї, які він дав краще в іншому місці і потім повторюється"{{sfn|Holroyd|1993|pp=480–481}}. Книга продавалася добре, 85000 екземплярів до кінця року{{sfn|Holroyd|1993|pp=480–481}}. Після самогубства Гітлера в травні 1945 року Шоу схвалив офіційне співчуття, запропоноване ірландським [[Прем'єр-міністр Ірландії|прем'єр-міністром]] [[Еймон де Валера|Еймоном де Валерою]], в німецькому посольстві в Дубліні{{sfn|Geduld|1961|p=18}}. Шоу не схвалював повоєнний [[Нюрнберзький процес]] над переможеними німецькими Лідерами, як акт власної правоти: "Ми всі - потенційні злочинці"{{sfn|Holroyd|1993|p=483}}.
Рядок 215:
"Три п'єси для пуритан", до яких належать ''Учень диявола'' (1896), ''Цезар і Клеопатра'' (1898) і ''Навернення капітана Брасбаванда'' (1899) зосереджені на питанні імперії та імперіалізму, головній темі політичного дискурсу 1890-х років{{sfn|Evans|2003|p=41}}. Їх дія розгортається, відповідно, в [[Тринадцять колоній|Америці 1770-х років]], стародавньому Єгипті та [[Історія Марокко|Марокко 1890-х років]]{{sfn|Shaw|1934|pp=218, 250 and 297}}. ''"Овід"''- адаптація популярного роману [[Етель Ліліан Войнич|Етель Войнич]], залишилась незавершеною і непоставленою{{sfn|Innes|1998|p=xxi}}. ''Обранець долі'' (1895) - це короткий [[піднімач портьєри]] про [[Наполеон I Бонапарт|Наполеона]]{{sfn|Wikander|1998|p=196}}
 
==== 1900-19091900—1909 ====
{{Quote box|width=300px|bgcolor=#E0E6F8|align=right|quote=
'''1900–1909'''
Рядок 241:
''Одруження'' (1908) та ''Нерівний шлюб'' (1909) (останню Джудіт Еванс бачить як доповнення до першої) — обидві Шоу назвав своїм "disquisitionary" vein, з акцентом на обговоренні ідей, а не на драматичному дійстві і яскравих характеристиках{{sfn|Sharp|1959|pp=103 and 105}}. Упродовж десяти років Шоу написав сім коротких п'єс; всі вони комедії, починаючи від нарочито абсурдної ''Пристрасть, отрута і заціпеніння'' (1905) і закінчуючи сатиричною ''Газетні вирізки'' (1909){{sfn|Evans|2003|pp=80 and 82}}.
 
==== 1910-19191910—1919 ====
{{Quote box|width=300px|bgcolor=#E0E6F8|align=right|quote=
'''1910–1919'''
Рядок 266:
Короткі п'єси варіюються від м'якої історичної драми в ''Смаглява леді сонетів'' і ''Великої Катерини'' (1910 і 1913) до дослідження полігамії в ''Overruled''; три сатиричні твори про війну (''Інка Перусалемський'', ''О'Флаерті, кавалер ордена Вікторії'' і ''Огасес виконує свій обов'язок'', 1915-16); п'єса, яку Шоу назвав "повною маячнею" (''Лікування музикою'', 1914) і короткий нарис про "Більшовицьку імператрицю" (''Ганна Жанська'', 1917){{sfn|Evans|2003|pp=106–114}}.
 
==== 1920-19501920—1950 ====
{{Quote box|width=300px|bgcolor=#E0E6F8|align=right|quote=
'''1920–1950'''
Рядок 292:
''Свята Йоанна'' (1923) заслужила широку похвалу як для Шоу так і для [[Сібіл Торндайк]], під яку він написав головну роль і яка її виконувала у Великій Британії{{sfn|Croall|2008|pp=166 and 169}}. На думку коментатора Ніколаса Грена, шовіанська Жанна, "осмислений містик, протестантка і націоналістка, яка випередила свій час", належить до числа провідних класичних жіночих ролей 20-го століття{{sfn|Grene 2003 ''Oxford Encyclopedia of Theatre''}}. ''Візок з яблуками'' (1929) став останнім гучним успіхом Шоу{{sfn|Holroyd|1993|p=161}}. Він дав цій п'єсі та її наступниці ''Гірко, але правда'' (1931) підзаголовок "політична феєрія", хоча ці два твори сильно відрізняються один від одного за своєю темою; перша представляє політику держави (з короткою королівською любовною сценою як інтермедією), а друга, за словами Джудіт Еванс, "торкається суспільних звичаїв людини і є туманною"{{sfn|Evans|2003|p=154}}. П'єси Шоу 1930-х років були написані в тіні загострення національних і міжнародних політичних подій. Знову ж таки, ''На мілині'' (1933) і ''Простак з неочікуваних островів'' (1934), після політичної комедії зі зрозумілим сюжетом йшла інтроспективна драма. Перша п'єса зображує прем'єр-міністра, який розглядає, але, зрештою, відкидає встановлення диктатури; друга торкається полігамії і [[євгеніка|євгеніки]] і закінчується Судний День{{sfn|Evans|2003|pp=163–168}}.
 
''Мільйонерка'' (1934) - фарсове зображення комерційних і соціальних стосунків успішної бізнес-леді. ''Женева'' (1936) - пасквіль про безпомічність Ліги Націй у порівнянні з диктаторами Європи. Вайнтрауб описав ''У золоті дні доброго короля Карла'' (1939) як теплу, дискурсивну високу комедію. ВУ ній автор також зображує авторитаризм, але менш сатирично, ніж у ''Женеві''{{sfn|Weintraub ODNB online 2013}}. Як і в попередніх десятиліттях, коротші п'єси зазвичай є комедіями, деякі з них історичні а інші зачіпають різні політичні та соціальні проблеми, які стояли перед автором. Ірвайн пише про пізній період творчості Шоу, що, хоча вона була все ще "дивовижно енергійною і життєрадісною", але показала безсумнівні ознаки віку автора. "Проте, найкращі його роботи в цей період були сповнені мудрості і краси розуму, часто показаних через людей похилого віку, які keep their wits about them"{{sfn|Ervine 1959 DNB archive}}.
 
=== Музичні та драматургічні огляди ===
Рядок 322:
Упродовж всього свого життя Шоу був плідним кореспондентом. Його листи, під редакцією Дена Г. Лоуренса, вийшли друком у період між 1965 і 1988 роками{{sfn|Wisenthal|1998|p=305}}. Якось Шоу оцінив, що його листи зайняли б двадцять томів; Лоуренс зазначив, що, невідредаговані, вони могли б заповнити набагато більше{{sfn|Weales|p=520}}. Шоу написав понад чверть мільйона листів, з яких збереглося близько десяти відсотків; чотири томи Лоренса містять 2,653 листи{{sfn|Crawford|1990|p=148}}. Серед багатьох постійних кореспондентів Шоу були його друг дитинства {{нп|Едвард Макналті||en|Edward McNulty}}, його театральні колеги (та ''[[Платонічне кохання|amitiés amoureuses]]'') {{нп|Стелла Патрік Кемпбелл|місіс Патрік Кемпбелл|en|Mrs Patrick Campbell}} і {{нп|Еллен Террі||en|Ellen Terry}}; письменники, зокрема, {{нп|Альфред Дуглас|Лорд Альфред Дуглас|en|Lord Alfred Douglas}}, [[Герберт Уеллс]] і [[Гілберт Кіт Честертон]]; боксер {{нп|Джин Танні||en|Gene Tunney}}; {{нп|черниця Лаврентія Маклахлан||en|Laurentia McLachlan}} і мистецтвознавець {{нп|Сідні Кокерелл||en|Sydney Cockerell}}{{sfn|Holroyd|1997|pp=94–95 (McNulty); 197–198 (Terry); 534 (Chesterton); 545–547 (Campbell); 604–606 (Tunney); 606–610 (Cockerell and McLachlan); and 833 (Wells)}}{{refn|Individual volumes have been published of the correspondence with Terry (issued 1931), Tunney (1951), Campbell (1952), Douglas (1982) and Wells (1995){{sfn|Pharand: Shaw chronology 2015}}|group=n}} 2007 року вийшов 316-сторінковий том, що складається цілком з листів Шоу в ''"The Times"''{{sfn|Pharand: Shaw chronology 2015}}.
 
Щоденники Шоу 1885-18971885—1897 років під редакцію Вайнтрауба опубліковано 1986 року у двох томах. Загальна кількість сторінок становить 1241. Переглянувши їх, дослідник творчості письменника Фред Кроуфорд, писав: "хоча основний інтерес для шовіаністів становить матеріал, який доповнює те, що ми вже знаємо про життя і творчість Шоу, але щоденники мають цінність як історичний та соціологічний документ життя Англії наприкінці вікторіанської епохи." Після 1897 року через великий обсяг інших робіт, над якими працював письменник, він відмовився від ведення щоденника{{sfn|Crawford|1988|pp=142–143}}.
 
=== Змішані та автобіографічні ===
Рядок 540:
* [http://www.tovarish.com.ua/print/Shou_na_im.html Шоу на ім'я Джі Бі Ес]
* [http://www.showbernard.net.ru/ Сайт, присвячений письменникові] {{ref-ru}}
* [http://tyzhden.ua/History/65731 «Заплющуючи очі. Видатні західні інтелектуали, які не витримали перевірки Голодомором» // «[[Український тиждень]]», № 47 (264) 23-2923—29 листопада 2012]
==== Книги ====
{{refbegin|30em}}