Багалій Дмитро Іванович: відмінності між версіями

| учні = [[Барвінський Віктор Олександрович|В. &nbsp;О. Барвінський ]]<br/>[[Горбань Микола Васильович|М. &nbsp;В. &nbsp;Горбань ]]<br/>[[Водолажченко Ольга Гаврилівна| О. &nbsp;Г. &nbsp;Водолажченко]]<br/>[[Міллер Дмитро Петрович|Д. &nbsp;П. &nbsp;Міллер ]]<br/>[[Багалій-Татаринова Ольга Дмитрівна|О. &nbsp;Д. &nbsp;Багалій-Татаринова ]]<br/>[[Мірза-Авак'янц Наталія Юстівна|Н. &nbsp;Ю. &nbsp;Мірза-Авак'янц]]

'''Багалі́й Дмитро́ Іва́нович''' ({{ДН2|7|11|1857|26|10}}, [[Київ]], [[Київська губернія]], [[Російська імперія]] &nbsp;— {{ДС|9|2|1932}}, [[Харків]], [[Українська Радянська Соціалістична Республіка|Українська СРР]], [[Союз Радянських Соціалістичних Республік|СРСР]]) &nbsp;— український [[історія|історик]], [[філософ]] та [[громадський діяч]]. [[Лауреат]] [[Уваровська премія|Уваровської премії]]. [[Ректор]] [[Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна|Імператорського Харківського університету]] (1905–19101905—1910), один із фундаторів, [[академік]] [[Національна академія наук України|Української Академії Наук]] (з 1919).

Після навчання в парафіяльному училищі та прогімназії, прийнятий у [[Друга київська гімназія|2-гу київську гімназію]], закінчив курс у ній із золотою медаллю. Вищу освіту здобув на історико-філологічному факультеті [[Київський національний університет імені Тараса Шевченка|Київського]] та Харківського університетів. У своїх спогадах він із теплотою згадував про роки навчання (1876–18801876—1880), особливо про свого наукового керівника [[Антонович Володимир Боніфатійович|Володимира Антоновича]]. Саме ця людина зіграла ключову роль у залученні здібного студента до архівних розшуків, археологічної роботи тощо. Вже в ці роки Дмитро Іванович проявляв себе як активіст, борець за справедливість. У грудні 1876 року він узяв участь у студентському виступові проти грубощів викладача латини І. &nbsp;В. &nbsp;Цвєтаєва. Внаслідок цього його з 9 першокурсниками виключили на півроку з університету, тому другий семестр він закінчував у Харкові, з яким через деякий час назавжди пов'яже своє життя. Про прогресивні погляди Дмитра Багалія свідчили його участь у молодіжній організації «Кіш»; вступ у 1880 році до Київської громади; від 1881 року брав участь у роботі [[Історичне товариство імені Нестора-Літописця|Історичного товариства Нестора літописця]]. Як він зазначав у своїх спогадах:

Після закінчення Київського університету і проходження трирічної підготовки при кафедрі Багалій у 1883 році став доцентом кафедри російської історії Харківського університету, а незабаром, у 1887 &nbsp;— екстраординарним професором цієї кафедри. Редагував [[Збірник Харківського історико-філологічного товариства|«Сборник Харьковского историко-филологического общества»]].

У 1906–19101906—1910 роках обирався ректором Харківського університету.

Впродовж 1906, 1910–19141910—1914 років [[Російська академія наук]] обирала Д. &nbsp;І. &nbsp;Багалія членом Державної Ради.

У 1914–19171914—1917 роках &nbsp;— голова [[Харківська міська дума|Харківської міської думи]], [[міський голова Харкова]].

Професор О. &nbsp;П. &nbsp;Оглоблин писав, що за тих справді божевільних умов ця смерть була символічно своєчасною.

Під час навчання в Київському університеті Св. Володимира Дмитро познайомився зі студенткою Вищих жіночих курсів Марією Василівною Олександрович (1858–19311858—1931). Після закінчення університету, у зв'язку з переїздом Д. Багалія до Харкова до Харківського університету, вони уклали шлюб.

За час подружнього життя в них народилося четверо дітей: Наталія (1888–19681888—1968), [[Багалій-Татаринова Ольга Дмитрівна|Ольга]] (1889–19421889—1942), Олександр (помер у 5 років) та Марія (1899–19201899—1920).

Сім'я проживала у власному будинку на Технологічній вулиці (нині &nbsp;— [[Вулиця Багалія (Харків)|вулиця Багалія]]), де й нині живуть нащадки Багаліїв.

Дмитро Багалій не висунув нової концепції історії України і висвітлював головним чином окремі аспекти її минулого. У пам'яті нащадків він залишився як невтомний літописець Слобідської України та Харкова, з яким пов'язано було майже все життя і діяльність вченого. Але за своїм характером і змістом його дослідження представляли собою новий етап у становленні і розвитку історіографії історії України другої половини XIX &nbsp;— початку XX ст. Їх за змістом можна об'єднати у три групи: документи з історії Слобідської України; загальні документи з історії України; матеріали про видатних діячів.

Історія Слобідської України займає у творчості Д. &nbsp;І. &nbsp;Багалія центральне місце. Всього налічується до ста праць з даної теми. Серед них чотири монографії (у тому числі одна неопублікована), кілька археографічних публікацій (серед них три окремих збірника документів), численні статті, рецензії, замітки, які у своїй сукупності охоплюють весь період історичного існування Слобідської України. Роботу з даного напрямку Дмитро Іванович розпочав вже з написання своєї [[доктор наук|докторської]] [[Дисертація|дисертації]], на основі якої було видано «Нариси з історії колонізації і побуту степової окраїни Московської держави». Це було перше спеціальне видання актів з історії Слобожанщини. У 1893 році вийшла нова збірка з 28 документів «Заметки и материалы по истории Слободской Украины». У 1905 році збірка «Материалы для истории г. Харькова в XVII в.», яка складалася з 58 джерел. Також Багалієм був опублікований «Именной список Харьковского населения 1668 года» у 1927 році. Наступною віхою в дослідженні Дмитром Багалієм історії Слобожанщини стало створення у співавторстві з Д. &nbsp;П. &nbsp;Міллером двотомної праці «Історія міста Харкова за 250 років його існування». Також сюди відноситься і фундаментальна робота Дмитра Багалія «[[Історія Слобідської України]]» 1918 року.

В основному це праці з історії Лівобережної України та Півдня. Історії Лівобережної України Д. &nbsp;І. &nbsp;Багалій присвятив 24 спеціальні роботи, у тому числі вісім статей, дев'ять заміток, сім рецензій. Всі ці роботи написані і опубліковані в дореволюційний період і зачіпають проблеми становлення кріпосного права на Лівобережжі в XVII–XVIIIXVII—XVIII столітті, історію поземельних відносин в краї в другій половині XVII–XVIIIXVII—XVIII століття та магдебурзького права в містах Лівобережної України. Це такі праці: «Магдебургское право в левобережной Малороссии»<ref>[http://starieknigi.info/Knigi/B/Bagalej_D_I_Magdeburgskoe_pravo_v_levoberezhnoj_Malorossii_1892_ZMNP.pdf Магдебургское право в левобережной Малороссии]</ref>, «Колонизация Новороссийского Края» та ін.

Автор понад 200 праць, що стосуються в основному історії Слобідської, Лівобережної та Південної України XV–XVIIIXV—XVIII ст. Праці побудовані на багатому джерельному матеріалі, він ввів у науковий обіг велику кількість фактичних матеріалів, взятих безпосередньо з архівних джерел і археологічних розкопок. Серед них:

* «Опыт истории Харьковского университета (по неизданным материалам)» в 2-х томах (т. 1–2. X., 1893–19041893—1904); {{ref-ru}}

* «Краткая история Харьковского университета» (совместно с проф. В. &nbsp;П. &nbsp;Бузескулом и Н. &nbsp;Ф. &nbsp;Сумцовым, 1906) {{ref-ru}}

* «Очерки из русской истории. Т. &nbsp;І. &nbsp;Статьи по истории просвещения» (1911); {{ref-ru}}

* «Нарис української історіографії». т. І, в. 1–2. (К., 1923–19251923—1925);

* Т. &nbsp;Г. &nbsp;Шевченко &nbsp;— поет пригноблених мас (X., 1931).

* [http://starieknigi.info/Knigi/B/Bagalej_D_I_Prosvetiteljnaya_deyateljnostj_Vasiliya_Nazarovicha_Karazina_1773-1842_g_1893.pdf Просветительная деятельность Василия Назаровича Каразина (1773–18421773—1842 г.)] {{ref-ru}}

* [http://litnik.org/index.php/nikolaevskaya-starina2/dmitrij-bagalej Страница Д. &nbsp;И. &nbsp;Багалея на сайте «Николаев литературный»].

* [http://www.archive.org/details/istoriiaslobodsk00baga Історія Слободської України. Проф. Д. &nbsp;І. &nbsp;Багалія.] &nbsp;— Харків, 1918.

* [http://korolenko.kharkov.com/Bagalej.htm Сторінки біографії Д. &nbsp;І. &nbsp;Багалія].

* [https://www.academia.edu/12906227/Декабристи_в_Україні_дослідження_й_матеріали._Том_4_Decembrists_in_Ukraine_research_and_materials._Volume_4 Листи Володимира Міяковського до Дмитра Багалія] / Підготували до друку Г. &nbsp;Д. &nbsp;Казьмирчук, Ю. &nbsp;В. &nbsp;Латиш // Декабристи в Україні: дослідження й матеріали / Наук. ред. проф. Г. &nbsp;Д. &nbsp;Казьмирчука. &nbsp;— {{К.}}, 2005. &nbsp;— Т. 4. &nbsp;— С. 173–179173—179.

* [https://issuu.com/alekseyyankovskiy/docs/1927-bagalii-gerb__5a7f6c90a9921b/1 Юбілейний збірник на пошану академіка Дмитра Йвановича Багалія: З нагоди сімдесятої річниці життя та п'ядесятих роковин наукової діяльності]. &nbsp;— {{К.}}, 1927. &nbsp;— 1188 с.

* ''Бурій В.'' Академік Багалій / Валерій Бурій // Місто робітниче (Ватутіне). &nbsp;— 2007. &nbsp;— 29 черв. &nbsp;— С. 4.

* ''Ковпаненко Н. Г.'' Архітектурно-мистецька спадщина Наддніпрянської України у вітчизняних історичних дослідженнях (кінець ХІХ &nbsp;— початок ХХ ст.). &nbsp;— {{К.}} : Інститут історії України НАН України, 2013. &nbsp;— С. 33, 78–80, 91, 98, 104, 151, 156–161156—161, 166, 176, 197, 198, 201, 202, 207, 213.

* ''Кравченко В. В.'' [http://klio.org.ua/Volodimir-Kravchenko.-Ukrayina-Imperiya-Rosiya/Istorik-dlya-Ukrayini.html Україна, Імперія, Росія (вибрані статті з модерної історії та історіографії)]. &nbsp;— {{К.}}, 2011. &nbsp;— 544 с. &nbsp;— (Історик для України).

* ''Оглоблін О.'' [http://www.ukrterra.com.ua/developments/history/modern/Ogloblin_bagalij.htm Пам'яті акад. Д. &nbsp;І. &nbsp;Багалія (1857–19321857—1932)] // Україна. &nbsp;— 1932. &nbsp;— № &nbsp;1-2. &nbsp;— С. 167.

* ''Павлова Т. Г.'' О. &nbsp;Д. &nbsp;Багалій: доля історика // Багалій О. &nbsp;Д. &nbsp;Історія військових поселень в Україні. Із неопублікованої спадщини. &nbsp;— Харків, 2007. &nbsp;— С. 5–32. &nbsp;— ISBN 978-966-2918-32-8.