Давальний відмінок: відмінності між версіями

У сучасній українській давальний відмінок однини другої відміни чоловічого роду може мати два закінчення: '''-у''' або '''-ові, -еві'''. Якщо в праслов'янській і давньоруській мовах вибір закінчення визначався типом відмінювання (''брату, другу, сынови, домови''), то в сучасній мові перша форма може вживатися як з істотами (''брату, сину''), так і з неістотами (''городу, дому''), друга&nbsp;— переважно з істотами (''братові, синові'', рідко ''городові, домові''). За [[аналогія (мовознавство)|аналогією]] ця варіантативність поширилася і на форми [[місцевий відмінок|місцевого відмінка]] (''на кораблеві, на місткові''). Оскільки {{lang-orv|-и}} перейшов у звук [[Неогублений ненапружений голосний передньо-середнього ряду середньо-високого підняття|[ɪ]]], закінчення мало бути '''-ови/-еви''' (подібні форми засвідчені в літературі як архаїчні)<ref>Пор. ''«Не пора, не пора, не пора. Москалеви й ляхови служить…»'' (І.&nbsp;Я.&nbsp;Франко «[[Не пора (вірш)|Не пора]]»)</ref>, а наявне '''-ові''' можна пояснити впливом парадигми І-ої відміни (''жінці, рибі, руці''), така ж заміна відбулася і в словах колишнього типу з основою на приголосний (''імені, теляті, матері'').