Йосафат Жан: відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
G.Tuono (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
правопис |
||
Рядок 62:
У період [[Західноукраїнська Народна Республіка|ЗУНР]] перекладач державного секретаря закордонних справ [[Витвицький Степан Порфирович|Степана Витвицького]]. Наприкінці березня 1919 року брав участь у переговорах між делегаціями ЗУНР та Польщі за участю члена комісії Камбона американського генерала Ф. Кернана в [[Хирів|Хирові]].<ref name="Д0"/> У червні 1919 року — особистий секретар Президента та Диктатора ЗУНР [[Петрушевич Євген Омелянович|Евгена Петрушевича]] (на його прохання<ref>[http://risu.org.ua/ua/relig_tourism/religious_region/50525/ Бучацький монастир отців-василіян: 300 років історії]</ref>), потім капелан УГА. Очолював [[Український Червоний Хрест]], допомагав [[Петлюра Симон Васильович|Симону Петлюрі]] під час дипмісії у Варшаві. Член делегації УНР на [[Ризький мир (1921)|Ризькій мирній конференції]] у 1921 р., у Лізі Націй, місії УНР у Женеві.
Після закінчення етапу Визвольних змагань повернувся до Канади. Автор ідеї виділення значних територій для українських еміґрантів. Вдруге вступив до ЧСВВ у [[Мандер (Канада)|Мондері]]; ігумен у Монреалі (1940-42 р.), парох у Оттаві (1942—45 р.). У 1945 р. виїхав до Европи, делегат 2-го та 3-го засідань ООН у Лондоні, Парижі 1946 р. Від уряду провінції Квебек отримав 250 кв. миль в Абітібі, заснував на цій території українське поселення «Шептицьке». Від 1947 року [[декан]] УГКЦ у Великій Британії. У 1949 р. повернувся до Канади, душпастир у Монреалі, [[Едмонтон]]і, Мондері, Ґрімзбі. У 1964 р. заснував «Фундацію ім. о. Жана» для надання [[стипендія|стипендій]]
Автор спогадів: «Моє служіння Україні», «Уривки з діярія» в збірнику «[[Бучач і Бучаччина]]».
|