Теологія: відмінності між версіями

Отці та вчителі Церкви не цурались і науки, охоче користувались тим, що було в ній споріднене християнською істиною, і нерідко, для доказів пояснень істин, звертались допомогою до діалектики, філософії, історії, природознавства та інших наук. Вони використовували наукові факти для підтвердження християнської істини, користувались мовою та методами сучасної їм філософії своїх богословських побудовах. Святитель Григорій Богослов суворо карав тих, хто виявляв неповагу до зовнішньої вченості, тих, хто бажав би всіх бачити подібними до себе невігласами<ref>Митрополит Московский Филарет. Собрание мнений и отзывов.&nbsp;— Т. 5.-Ч. 1.-М., 1887.</ref>. Він ставив заслугу святителю Ва-силіюВасилію Великому те, що той досконало володів діалектикою, допомогою якої легкістю заперечував філософські побудови противників християнства. На запитання, чи можна сумістити Православ'я із світським вченням, оптинський старець Нектарій розповів таке: «До мене колись прийшов чоловік, який ніяк не міг повірити в те, що був потоп. Тоді я розказав йому, що на найвищих горах піску знаходять раковини та інші залишки морського дна, та що свідчить геологія про потоп. вінВін зрозумів. Бачиш, як потрібна інколи вченість»<ref>Надеждина А. Старец Нектарий // Вестник.&nbsp;— Париж, 1983.&nbsp;— №&nbsp;113. -с. 192–198.</ref>. Митрополит Московський Філарет писав, що «віра Христова не ворогує істинними знаннями, тому що не перебуває в союзі неосвіченістю»<ref>Митрополит Московский Филарет. Собрание мнений и отзывов.&nbsp;— Т. 5.-Ч. 1.-М., 1887.</ref>. Істинна наука, яка вивчає світ, не може суперечити Біблії. Безумовно, багато в науці може залишатися неякісним і помилковим через обмеженість людського розуму і неточність наукових досліджень, тому ніяку наукову теорію Церква ніколи не обстоювала як свою. Визнаючи користь для християнина ознайомлення з наукою і філософією, які розширюють кругозір і роблять мислення більш дисциплінованим та гнучким, святі отці, однак, категорично заперечували можливість отримати точне знання про Бога тільки шляхом розмірковування. Вони відкидали філософію як метод релігійного пізнання. Святитель Григорій Палама писав: « нікому не заважаємо знайомитись із світською освітою, якщо він цього бажає, хіба що він прийняв монашеське життя. Але ми нікому не радимо віддаватися їй до кінця і цілковито забороняємо чекати від неї якої-небудь точності в пізнанні Божественного вчення про Бога». далі: «Отже, світських вчених філософів є дещо корисне, як в суміші меду і цикути<ref>Christ in Eastern Christian Thought.&nbsp;— 1975.</ref>, однак, потрібно дуже остерігатися тим, хто хоче виділити із суміші мед, бо разом медом можна випити і залишок смертоносний»<ref>Успенский Л. Исихазм и гуманизм. // Вестник.&nbsp;— Париж, 1967.&nbsp;— №&nbsp;58.-с. 110–127.</ref>. Святитель Григорій Палама не заперечує значення природничих наук і навіть визнає їх відносну користь. Він бачить в них один із допоміжних засобів опосередковування (через видимий світ) знань про Бога як про Творця. Разом тим він заперечує релігійну філософію і науку як шлях богоспілкування. Вони «не тільки не можуть дати якогось учення про Бога, але й ведуть до спотворення і, більше того, можуть стати перепоною для богоспілкування, зробитись смертоносними»<ref>Успенский Л. Исихазм и гуманизм. // Вестник.&nbsp;— Париж, 1967.&nbsp;— №&nbsp;58.-с. 110–127.</ref>. Таким чином, святитель Григорій відмежовує галузь богослів'я від змішування релігійною філософією та природним знанням про Бога. Його позиція в цьому питанні узгоджується Писанням. Апостол Павло попереджує, що між природничими філософськими знаннями і благодатним християнським віданням про Бога існує глибока прірва: «Стережіться, щоб ніхто вас не звів філософією та марною оманою Переданням людським, стихіями світу, не Христом, бо в Ньому тілесно живе вся повнота Божества. виМаєте маєтеви в Нім повноту…» (Кол. 2, 8–10).

Богослів'я базується на Одкровенні, філософія&nbsp;— на ряді відносних ідей або постулатів. Богослів'я виходить із фактів&nbsp;— Одкровення, повнота якого дана в Христі, тому що «багато разів і багатьма способами в давнину промовляв був Бог до отців через пророків, в останні ці дні промовляв Він до нас через Сина, що Його настановив Наслідника всього, що Ним і віки Він створив» (Євр. 1, 1–2). Філософія ж, що міркує про Бога, виходить не з фактів явлення Живого Бога, а із абстрактної ідеї Божества. Для філософів Бог&nbsp;— зручна для побудови філософської системи ідея. Для богослова ж, Бог є Той, Хто йому відкривається і Кого неможливо пізнати розсудливо поза Одкровенням<ref>Лосский Вл. Вера и богословие // Вестник Русского западно-европейского патриаршего экзархата. Париж.&nbsp;— №&nbsp;101–104.&nbsp;— 1979.&nbsp;— с. 101–112.</ref>.

Поняття про Бога у філософських системах є слабким відблиском втраченого в гріхопадінні знання про Бога, зовсім недостатнім і часом замутненим помилковими положеннями та думками. Синоди ці Торжества Православ'я (XI&nbsp;ст.) анафематстованіанафематствовані платоніки, ті, «хто вважає ідеї Платона реально існуючими», і ті, «хто віддається світським наукам не тільки для тренування (навчання), але і сприймає істину як суєтні думки філософів»<ref>Синодик в Неделю Православия. Сводный текст с приложениями / Публикация и комментарии Ф. Успенского.&nbsp;— Одесса, 1993.</ref><ref>Лосев А.&nbsp;Ф.&nbsp;Очерки античного символизма и мифологии: Анафемы на Иоанна Итала.&nbsp;— М., 1930.</ref>.