Місто Ізяслава-Святополка: відмінності між версіями

'''Місто Ізяслава-Святополка''' – широко вживана в наук.науковій літ.літературі умовна назва одного з істор.історичних районів давнього Києва, що розміщувався на пн.північно-сх.східному відрозі Старокиїв.Старокиївського плато – Михайлівській горі (нині верхня тераса [[Володимирська гірка|Володимирської гірки]]). Це був ізольований з трьох боків мис зі стрімкими схилами в бік Хрещатицького яру та Дніпра. Від решти осн.основного масиву Старокиїв.Старокиївське плато (за винятком невеликого перешийка) його відділяли два яри. Один спускався до Хрещатицької долини трасою сучасної вул. Михайлівської. Ін.Інший від Михайлівської пл.площі йшов у бік дніпровських схилів (верхньої станції сучасного фунікулера).

Археологічні дослідження І.-С.м. проводили О.Анненков (1838), [[Мовчанівський Теодосій Миколайович|Т.Мовчанівський]] (1936), [[Каргер Михайло Костянтинович|М.Каргер]] (1938, 1948–49), [[Іванцов Іван Овсійович|І.Іванцов]] (1938), Г.Корзухіна (1940), В.Харламов (1992–95), [[Івакін Гліб Юрійович|Г.Івакін]] (1996–99).

Територію р-нурайону почали освоювати в 10 ст. В 2-й пол.половині 10 – на поч. 11 ст. тут розміщувався язичницький, а пізніше – християн.християнський могильник. Розкопки 1996–99 виявили понад 20 підкурганних поховань того часу за обрядом тілопокладення. Частина з них була в дерев'яних камерах. За кількістю знайденого там інвентарю ці поховання належать до найбагатших у Києві. За часів вел.великого кн.князя київ.київського [[Ярослав Мудрий|Ярослава Мудрого]] район увійшов до оборонної системи [[Ярослава місто|Ярослава міста]] й зовні був обнесений потужними валами. В давньорус.давньоруський час внутр.внутрішнього кільця оборонних валів І.-С.м. не мало, а було захищене лише ярами та, ймовірно, дерев'яною огорожею. Внутр.Внутрішня лінія валів, яку поміщають на реконструкціях давньорус.давньоруського Києва, була збудована лише у 80-ті рр. 17 ст. – т. зв. Михайлівський Поперечний вал.

В 11–13 ст. район був щільно забудований і мав свою вуличну структуру. Тут знаходилися два чи три міськ.міські монастирі та, ймовірно, резиденція вел.великого кн.князя київ.київського [[Ізяслав Ярославич|Ізяслава Ярославича]] і його синів. Забудова складалася переважно з наземних зрубних та стовпово-каркасних будівель, які належали до житлових та госп.господарсько-ремісничих комплексів. Речові знахідки скоріш характерні для міськ.міського кварталу, а не для монастирської тертериторії. Виявлено рештки низки ремісничих майстерень, серед яких особливий інтерес становить "житло-майстерня художника", де знайдено посудини для фарб, предмети ювелірного мист-вамистецтва, [[бурштин]], набір інструментів. Крім побутових та вироб.виробничих речей, знайдено чимало виробів прикладного мист-вамистецтва культового призначення, князівські актові печатки, візант.візантійські й ін.інші монети. Тут переважно мешкало міськ.міське нас.населення, яке обслуговувало світських феодалів та монастирі. На території І.-С.м. виявлено 13 скарбів ювелірних речей, велику кількість монетних гривен (див. [[Гривна давньоруська]]), три монументальні різьблені плити з овруцького шиферу із зображенням святих-вершників, фрагмент плити із зображенням грифона.

Вел.Великий кн.князь київ.київський Ізяслав Ярославич заснував на цій тер.території один з перших давньорус.давньоруських монастирів на честь свого небесного покровителя св. [[Димитрій Солунський|Димитрія Солунського]] і бл.близько 1062 збудував однойменний собор. У цьому ж монастирі старший син Ізяслава – [[Ярополк Ізяславич|Ярополк]] – заснував церкву св. Петра, в якій і був похований 1087. За літописом, 1128 печерські ченці (див. [[Києво-Печерська лавра]]) захопили церкву св. Димитрія та "неправедно" перейменували її на св. Петра. Рештки Димитріївського собору (садиба по [[Трьохсвятительська вулиця|вул. Трьохсвятительській]], 4 та 4-а) розкопано О.Анненковим 1838, частково вони фіксувалися 1936 та 1980. Димитріївський яр, по трасі якого прокладено сучасну вул. Трьохсвятительську, проходив повз цю садибу. Собор був шестистовпним триапсидним храмом завдовжки бл. 28 м і завширшки 19,5 м. З пн.північного зх.заходу та пд.південного зх.заходу до собору прилягали прибудови – хрещальня та сходова вежа. З двох боків містилися галереї. Був прикрашений фресковим розписом та мозаїкою. Саме до цього собору належать згадані монументальні різьблені плити із зображеннями святих вершників.

Інший син Ізяслава – вел.великий кн.князь київ.київський [[Святополк Ізяславич]] – 1108–13 збудував одну з найкращих пам'яток вітчизн.вітчизняної арх-риархітектури – Михайлівську Золотоверху церкву, яка стала соборною церквою багатого і впливового монастиря (див. [[Києво-Михайлівський Золотоверхий монастир]]). На пнпівн. зх.захід від собору в 70–80-х рр. 12 ст. зведено муровану надбрамну церкву, яка не згадується в писемних джерелах, але досліджена археологічно 1998–99. Це була невелика споруда з двох паралельних пілонів[[пілон]]ів та проїзду між ними. В зх.західному пілоні знаходилися сходи на другий ярус та приміщення для сторожі, а до сх.східного була прибудована [[апсида]] з престолом усередині. На другому ярусі розміщалася надбрамна церква, яка зовні була покрита рожевим та білим тиньком, прикрашена фресковим розписом і мозаїчним образом або іконою. На фресці збереглися давньоруські графіті. Зовн.Зовнішні розміри: довжина вздовж проїзду – 8,4 м, ширина – 10,8 м. Кладка з [[Плінфа|плінфи]], рівношарова. В кладці верхніх частин брами – сліди ремонту з пальчастої цегли. До брами підходила потужна дерев'яна огорожа. Зруйнована, вірогідно, в 2-й пол.половині 13 ст. Її рештки нині перекрито захисним павільйоном. Після відновлення Київ.Київської правосл.православної митрополії (див. [[Київська митрополія]]) в 1620–30-х рр. Михайлівський Золотоверхий собор став резиденцією митрополитів. У 18 ст. був перебудований у стилі укр.[[Українське бароко|українського бароко]].

У різні часи на тер.території собору було поховано князів [[Святополк Ізяславич|Святополка Ізяславича]] (1113), Святополка Юрійовича (1190), Гліба Юрійовича (1196), митрополитів ([[Іов Борецький|Іова Борецького]]) (1631), ([[Ісая Копинський|Ісайю Копинського]]) (1640), до 30-х рр. 20 ст. тут зберігалися мощі св. [[Варвара Великомучениця|Варвари великомучениці]] (згодом у [[Андріївська церква|Андріївській церкві]], нині – у [[Володимирський собор (Київ)|Володимирському соборі]]).

Археол.Археологічні дослідження 1996–99 показали, що життя на тер.території І.-С.м. не переривалося і після Батиєвої навали 1240 (див. [[Монголо-татарська навала]]). В ході розкопок виявлено об'єкти 14–18 ст. з різноманітними знахідками. Після 14 ст. Михайлівський Золотоверхий монастир поширився майже на весь район. Відтоді й сама гора стала називатися Михайлівською. В писемних джерелах 17–18 ст. Михайлівським відділенням називався й увесь район.

1935–37 Михайлівський Золотоверхий собор, дзвіницю монастиря та ч.частину ін. споруд було знищено. Перед руйнуванням собору ч.частину фресок та мозаїк його оздоблення вдалося музеєфікувати. 1998–2002 собор, дзвіницю, екон. браму з частиною мурів відновлено.

Від 1965 територія І.-С.м. є заповідною археол.археологічною зоною держ.державного значення.