Вікіпедія

Великий Ключів: відмінності між версіями

Інтерактивний перегляд історії
(Переглянути усі неперевірені зміни)
[неперевірена версія][неперевірена версія]
← Попереднє редагуванняНаступне редагування →
Вилучено вміст Додано вміст
ВізуальнийВікірозмітка
Бучач-Львів (обговорення | внесок)
198 021 редагування
Немає опису редагування
Уточнена дата першої писемної згадки про село, розпочато розділ "Фольклор"
Рядок 48:
Після того, як кочові азійські народи спустошили Європу (5—6 ст.), велика кількість давніх германців покинула територію України, хоч у гірських теренах, захищених ріками й лісами, вони могли залишитися і згодом перемішатися з новоприйшлими племенами. Очевидно, в той період (6 ст.) навколишні села й містечка заселило одне з могутніх слов'янських племен з чудовим і самобутнім фольклором, нащадками якого є сучасні мешканці Великого Ключева. Згодом, у 9—10 ст. тут могли опинитися пастуші племена [[волохи|волохів]], які також залишили помітний слід у топоніміці Великого Ключева, у говірці села та в прізвищах і прізвиськах.
 
УпершеЗа вдо історичнихкінця джерелахнеперевіреною згадуєтьсяінформацією, одинще Ключів1367 (написано Кличів)р. Чизгадуються справді4 первіснасоляні назвародовища селана була КличівПрикарпатті, чив чужомовніт. писаріч. й в с. помилковоУторопах записалита в документахс. замістьКлючеві. Ключів —Достовірніше Кличів?повідомлення Ідетьсямаємо пров грамотуграмоті польського короля Ягайла від [[26 жовтня]] [[1416]] року, яка дана у м. [[Неполоміце|Неполомичах]] ([[Польща]]) і яка написана латинською мовою. ЗТам неї випливає, що король підтверджує надання правителем Королівства Русі — князем [[Владислав Опольчик|Владиславом Опольським]] — кількохпоміж сіл руськомунинішньої (українському)Коломийщини боярину-[[феод]]алумова [[Васькойде Тептухович|Васьковіі Тептуховичу]]про ще [[15 грудня]] [[1373]] року. У тому переліку сіл згадується п'ять найдавніших сіл сучасної КоломийщиниКлючів, вякий томуподано числіяк й Ключів (Кличів) надна річкоюрічці Кличів ([[Ключівка (річка)|Ключівка]]). Отже, у 1373 році село вже існувало.
 
Згадується 1 липня 1443 року в книгах галицького суду як Ключв (Cluczw)<ref>[http://polona.pl/item/665606/69/ Akta grodzkie i ziemskie]…&nbsp;— T. XII.&nbsp;— S. 118.&nbsp;— №&nbsp;1233. {{ref-la}}</ref>. У податковому реєстрі 1515 року документується 4 лани (близько 100 га) оброблюваної землі та піп (отже, уже тоді була церква)<ref>Zródla dziejowe. Tom XVIII. Polska XVI wieku pod względem geograficzno-statystycznym. Cz. I. Ziemie ruskie. Ruś Czerwona.&nbsp;— Warszawa&nbsp;: Sklad główny u Gerberta I Wolfa, 1902.&nbsp;— S.
Рядок 65:
Різдвяні свята починаються 6 січня Святим вечором (у місцевій говірці&nbsp;— Світий вечір), є Свята вечеря з такими стравами: кутя (у селі нема такого слова, на кутю кажуть «пшениці»); риба смажена, риба-оселедець, риба тушкована (замащена риба), маленькі варенички (крепликьи) з медом чи з повидлом, чи з капустою, чи з маком; картопля (мандабурка) з олією і підсмаженою цибулею, грибна підлива (гриби), пісні голубці з кукурудзяним борошном (це тепер варять не всі ґаздині), узвар з сливками і квасолями (вар з сливками і фасульми), пампушки. Всі страви, зрозуміло, пісні. На Різдво готують інші страви, масні. Колись на Різдво зранку люди приходили до церкви зі своїми різьбленими трійцями і залишали їх у церкві до Йорданських свят.
 
На свято Меланії (у місцевій говірці&nbsp;— Милані) ходять гурти перебранців «Миланкьи», колись перебиралися лише парубки, від кін. 1970-х перебираються дівчата й парубки, іноді молоді ґазди, або й діти. На кожному кутку ходить один або й два гурти і «миланкуют». Давно щедрували на іншу мелодію і текст («Ой то нині Миланічко, завтра буди Василічко»), від 1960-х&nbsp;— щедрують «Ой сивая тая зазуленька». Увечері на Миланії молодь грається і ворожить.
 
На Навечер'я Богоявлення або другий Святий вечір (18 січня) готують ті самі страви, що й на перший Святий вечір. Проте у цей вечір не колядують і не щедрують, на відміну від межівного с. Мишина, де ще більше щедрують, ніж колядують на перший Святий вечір.
Рядок 74:
 
Суворо дотримувалися передвеликоднього посту, який називається Говіні (Говіння).
 
== Фольклор ==
Найдавнішими автентичними піснями села є колядки-жеканки, названі так через те, що кожен новий рядок починається з вигуку "Же!" (повний рядок "Гой дай, же!" (в інших селах "Гой дай Боже!", "Ой, дай Боже!", "Дай Боже!"), У давні часи їх колядували лише чоловіки, а згодом чоловіки з жінками, парубки з дівками. Колядують під хатою. У селі не щедрують і нема щедрівок. Також не засівають. Лише свято Маланії "миланкуют" і колись щедрували "Ой то нині Миланічко, завтра буди Василічко", а тепер "Ой, сивая тая зазуленька".
 
Дуже давні весільні співанки, т. зв. "бирвінкові", які починаються рядком "Лижьили бирви бирвінковє" або ж "Бай лижит бирвен бирвінковіє". Відомі 5 мелодій цих "бирвінкових". А також є "забирвінкові" співанки. Багато застільних весільних співанок та дрібоньких, які переважно називають коломийками, але в Ключеві так не називають ані танець, ані співанки.
 
Великодніх співанок є не аж так багато і різновидів мелодій 5-6. Припускають, що це найновіший фольклор, запозичений з центральних теренів України.
 
Головні танці - парний танець "Гуцулка" (колись казали просто "Танец"), чоловічий танець "Арґан" (занесений у село з с. Рунґурів на поч. 20 ст.), чоловічий танець "Ковалівка" (занесений у 1930-і рр. з с. Ковалівки, де його називали "Колесо" і запозичили у с. Космачі); "Голубка" (занесений у повоєнні 1940-і). У танці "Гуцулці" колись усі "тріслисі", "потрісалисі", згодом "потрісалисі" лише чоловіки, а тепер рідко хто танцює цим прадавнім способом. Також під час "Гуцулки" чоловіки пирспівують, висвистують, вигукують, "тропасуют", "вібивают" "сідают гайдука", роблять різні індивідуальні кроки.
 
Купальські звичаї і пісні, петрівчані пісні невідомі.
 
== Відомі люди ==
Отримано з https://uk.wikipedia.org/wiki/Великий_Ключів