Давальний відмінок: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
→Сучасність: оформлення, доповнення |
доповнення, уточнення |
||
Рядок 9:
У [[праслов'янська мова|праслов'янський]] і давньоруській мовах було до 9 типів відмінювання, які визначалися не родом і закінченнями, як у сучасній мові, а тематичними голосними ранньопраслов'янських основ — так званими [[детермінатив]]ами (до останніх також відносять приголосні звуки основ на приголосний). Іменники з різними основами утворювали різні форми давального відмінка. Наявність у сучасній українській варіантів закінчень давального відмінка однини чоловічого роду '''-у''' та '''-ові/-еві''' пояснюється змішанням [[парадигма (мовознавство)|парадигм]] двох різних типів відмінювання: з основою на ''*-ŏ'' і на ''*-ŭ''.
Праслов'янські і давньоруські іменники з основою на ''*-ŏ'' мали закінчення давального відмінка ''*-u'', у м'якому варіанті ''*-ju'' ({{lang-orv|городу, ворогу, другу, брату, отьцю,
Закінчення ''*-ovi'' походить з ранішого ''*-ou̯і'', де дифтонг ''*ou̯'' є наслідком чергування з тематичним голосним ''*-ŭ'', ''*-i'' являє собою [[праіндоєвропейська мова|загальноіндоєвропейське]] закінчення давального відмінка однини (пор. {{lang-sa|अश्वायै}}, ''aśvāyāi'' — «коневі», {{lang-got|gibai}} — «дару»). Надалі внаслідок процесу розщеплення дифтонгів перед голосними ''*ou̯'' перетворився на ''*-ov-'' (це сполучення наявне також у формі родового множини і давнього називного множини, у формі родово-місцевого двоїни). Походження закінчення ''*-u'' слів з основою на ''*-ŏ'' неясне: не вдається встановити його зв'язок з індоєвропейським ''*-i''.
У множині утворення форм давального відмінка дещо відрізнювалося від сучасного. Так, іменники з основою на ''*-ŏ'' мали в давальному множини закінчення ''*-omъ'' у твердому варіанті ({{lang-orv|городомъ, ворогомъ, другомъ, братомъ, мѣстомъ}}), і ''*-emъ'' у м'якому ({{lang-orv|отьце́мъ, мѫже́мъ, краѥ́мъ}}). Іменники з основами на ''*-n ,*-ĭ, *-r, *-s, *-n, *-nt'' мали у давальному множини закінчення ''*-ьmъ'' ({{lang-orv|каменьмъ, дьньмъ, гостьмъ, матерьмъ, словесьмъ, очесьмъ, именьмъ, ягнѧтьмъ}}). В іменників з основами на ''*-ŏ'' та ''*-n'' форми давального відмінка множини були дуже схожими на форми [[орудний відмінок|орудного]] однини ({{lang-orv|городомь, другомь, братомь, каменьмь, дьньмь}}), відрізнюючись від них лише прикінцевим [[редуковані голосні|редукованим]] ''ъ'' замість ''ь''.▼
Окрім того, існували інші типи відмінювання: нечисленні іменники з основою на ''*-ū'' мали схоже закінчення ''*-ъvi'' ({{lang-orv|бръви, любъви, цьркъви, кръви, моркъви, тыкъви, хорѫгъви}}); іменники з основою на ''*-n'', на ''*-ĭ'', на ''*-r'', середнього роду на ''*-s, *-n, *-nt'', і жіночого та чоловічого на ''*-a'' (м'який варіант) мали закінчення ''*i'' ({{lang-orv|камени, дни, гости, матери, словеси, очеси, имени, ягнѧти, души}}); іменники чоловічого та жіночого роду на ''*-a'' в твердому варіанті мали закінчення ''*-ě'', «[[ять]]» ({{lang-orv|водѣ, женѣ, воѥводѣ, рыбѣ}}), яке сходило до ранньопраслов'янського дифтонга ''*ai̯'', у якому ''*a'' належав до давньої основи, а ''*i'' — до індоєвропейського показника давального однини (пор. ранньо-{{lang-x-slav|ženai}} — «жінці» і {{lang-lt|žmonai}} — «жінці»)<ref>Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 127</ref>.
▲У множині утворення форм давального відмінка дещо відрізнювалося від сучасного. Так, іменники з основою на ''*-ŏ'' мали в давальному множини закінчення ''*-omъ'' у твердому варіанті ({{lang-orv|городомъ, ворогомъ, другомъ, братомъ, мѣстомъ}}), і ''*-emъ'' у м'якому ({{lang-orv|отьце́мъ, мѫже́мъ, краѥ́мъ}}). Іменники з основами на ''*-n ,*-ĭ, *-r, *-s, *-n, *-nt'' мали у давальному множини закінчення ''*-ьmъ'' ({{lang-orv|каменьмъ, дьньмъ, гостьмъ, матерьмъ, словесьмъ, очесьмъ, именьмъ, ягнѧтьмъ}}). В іменників з основами на ''*-ŏ'' та ''*-n'' форми давального відмінка множини були дуже схожими на форми [[орудний відмінок|орудного]] однини ({{lang-orv|городомь, другомь, братомь, каменьмь, дьньмь}}), відрізнюючись від них лише прикінцевим [[редуковані голосні|редукованим]] ''ъ'' замість ''ь''. Праслов'янські закінчення давального множини ''*-omъ, *-emъ, *-ьmъ'' походять від сполучення голосного основи з праіндоєвропейською флексією ''*-mus''.
У староукраїнській мові відбулося перебудування системи давнього відмінювання, яке, серед іншого, зачепило і [[парадигма (мовознавство)|парадигму]] давального відмінка. Стали переважати форми іменників на ''*-ŏ'', форми давального відмінка від основ на ''*-ŭ'' вживалися рідше ({{lang-uk|дому, сину, саду, царю}}, рідше ''братові, синові, цареві''). Іменники середнього роду на ''*-s'' стали відмінюватися за зразком іменників на ''*-ŏ'' ({{lang-uk|слову, тілу, оку, вуху}}, множина ''словам, тілам, очам''<ref>Основа в цьому слові сходить до форми двоїни</ref>, ''вухам''). Іменники середнього роду на ''*-n, *-nt'' зберегли свій тип відмінювання і зараз утворюють 4-ту відміну ({{lang-uk|імені, теляті, ягняті}}, множина ''іменам, телятам, ягнятам''). Іменники чоловічого та жіночого роду на ''*-a'' зберегли свій тип відмінювання, але закінчення ''*-ě'' внаслідок фонетичних змін стало вимовлятися як «[[і]]» ({{lang-uk|жоні, воєводі, рибі}}). Іменники з основою на ''*-ĭ'' зараз відмінюються за зразком іменників з основою на ''*-ŏ'', і рідше ''*-ŭ'' ({{lang-uk|гостю/гостеві, дню, степеню, каменю}}). Давній тип відмінювання на ''*-ū'' зник, давнє нарощення ''*-ъv'' стало частиною кореня, і слова ''кров'' і ''любов'' відмінюються за зразком іменників на ''*-ĭ'' (''крові, любові'', множина ''кров'ям, любов'ям''), а слова ''буква, [[якір|кітва]], морква, хоругва, церква'' — за зразком іменників з основою на ''*-a'' (''букві, кітві, моркві, тикві, хоругві, церкві'', множина ''буквам, кітвам, морквам, хоругвам, церквам'').
| |||