Шліхтер Олександр Григорович: відмінності між версіями

| заклад =

| відомий через =

| звання =

| керівник =

| учні =

| нагороди =

'''Шлі́хтер Олекса́ндр Григо́рович''' ({{ДН2|1|9|1868|20|8}}, [[Лубни]]    — [[2 грудня]] [[1940]], [[Київ]])  — професійний [[революціонер]], [[більшовики|більшовицький]] партійний і державний діяч, учений-економіст. Партійні [[псевдонім]]и  — '''Ананьїн''', '''Апрелєв''', '''Євгеньєв''', '''Никодим''', '''Нестеров''' та інші. Доктор економічних наук (1935). Академік АН УРСР (1929) і АН Білоруської РСР (1934). Віце-президент АН УРСР (1931–19381931—1938). Член [[ЦК КП(б)У]] в травні 1924 — червні 1938 р. Кандидат у члени Організаційного бюро [[ЦК КП(б)У]] в травні 1924 — листопаді 1927 р. Кандидат у члени Політичного бюро [[ЦК КП(б)У]] в жовтні 1926 — липні 1937 р. Був членом ВЦВК, ЦВК СРСР, ВУЦВК. Чоловік [[Шліхтер Євгенія Самійлівна|Євгенії Самійлівни Шліхтер]].

Народився {{ДН|1|9|1868|20|8}} року в місті [[Лубни|Лубнах]] [[Полтавська губернія|Полтавської губернії]] (нині [[Полтавська область|Полтавської області]]) в сім'ї дрібного ремісника-столяра  — на той момент підданого королівства [[Вюртемберг]], розташованого в південно-західній частині [[Німеччина|Німеччини]]. [[Дід]] Олександра [[1818]] року емігрував до [[Російська імперія|Російської імперії]], поселився в Полтавській губернії, одружився тут із козачкою Мелахненко. Так що Олександр на чверть був [[німці|німцем]], а на три чверті  — [[українці|українцем]]. [[1882]] року дід і [[батько]] прийняли російське підданство, Олександр зробив це дещо пізніше  — під час навчання в [[Харківський університет|Харківському університеті]].

До вступу в університет хлопець навчався в класичній гімназії: перші шість років у [[Лубни|Лубнах]], у двох старших класах  — у [[Прилуки|Прилуках]]. За два тижні до випускних іспитів Олександра та ще трьох його товаришів виключили з гімназії. Вони організували [[страйк]] гімназистів Прилуцької гімназії на знак співчуття загальностудентському страйковому рухові, що спалахнув наприкінці 1887 року після публічного ляпасу, даного в театрі студентом [[Московський університет|Московського університету]] Синявським ненависному інспектору студентів Бризгалову.

Наступного року Олександр екстерном склав іспити в Лубенській гімназії та вступив на природничий відділ фізико-математичного факультету [[Харківський університет|Харківського університету]]. Вже на початку другого курсу юнака виключили з університету (на першому курсі він проходив як свідок у справі заарештованого студента [[Київський університет|Київського університету]] Горба  — товариша Шліхтера по Прилуцькій гімназії). Оскільки клопотання про дозвіл знову вступити до університету не увінчалося успіхом, Олександр поїхав навчатися за кордон  — на медичному факультеті Бернського університету ([[Швейцарія]]).

У 1901–19021901—1902 роках член Тульського, у 1902–19041902—1904 роках  — Київського, у 1907–19081907—1908 роках  — Московського комітетів РСДРП.

У 1905–19071905—1907 роках  — один із керівників революційної боротьби в [[Київ|Києві]], [[Санкт-Петербург|Петербурзі]], [[Фінляндія|Фінляндії]]. Зокрема, 1905 року  — один із керівників страйку службовців Південно-Західної залізниці, де працював статистиком.

Після Лютневої революції 1917 член виконкому Красноярської ради та Середньосибірського обласного бюро РСДРП. Делегат 6-го з'їзду РСДРП(б). Член Московського комитету РСДРП(б). В жовтневі дні 1917  — комісар Московского військово-революційного комітету з продовольства.

У 1917–19181917—1918 роках  — народний комісар земельних справ, народний комісар продовольчих справ РРФСР. Член [[Тимчасовий Робітничо-Селянський Уряд України|Тимчасового Робітничо-Селянського Уряду України]]. У 1919 році  — народний комісар продовольчих справ УРСР.

У 1920–19211920—1921 роках  — голова Тамбовського губернського виконавчого комітету; під час його головування спалахуло [[Тамбовське повстання]]. Шліхтер виступив на чолі карального загону проти повстанців, зазнав поразки і втік до [[Тамбов]]а.

1921–1927 1921—1927 — на дипломатичній роботі в [[Австрія|Австрії]] (1922–19231922—1923), уповноважений Наркомату закордонних справ СРСР при Раднаркомі УРСР (1923–19271923—1927). Одночасно 1924–1927 1924—1927 — ректор [[Комуністичний університет імені Артема|Комуністичного університету імені Артема]] в [[Харків|Харкові]].

У 1927–19291927—1929 роках  — народний комісар земельних справ України. Одночасно у 1928–19291928—1929 роках  — головний редактор журналу «Вісник сільськогосподарської науки та дослідної справи».

29 червня 1929 року обрано дійсним членом Всеукраїнської академії наук, у 1929–19301929—1930 роках  — голова її соціально-економічного відділення, у 1931–19381931—1938 роках  — віце-президент Академії наук Української РСР.

1930 року очолив Інститут соціалістичної перебудови сільського господарства, від 1934  — Раду з вивчення продуктивних сил УРСР. Голова Комітету «Великого Дніпра» (1932).

У 1930–19331930—1933 роках  — директор Українського інституту марксизму-ленінізму, а після його реорганізації  — президент Всеукраїнської асоціації марксистсько-ленінських інститутів.

Дружина  — революціонерка, українська культурно-освітня діячка [[Шліхтер Євгенія Самійлівна|Шейна Шмулівна Лувіщук]]. Син  — Борис. [[Шліхтер Сергій Борисович|Онук]]  — відомий російський географ.

Олександр Григорович Шліхтер помер [[2 грудня]] [[1940]] року в [[Київ|Києві]] на 73-му році життя. Офіційний некролог у «Вістях АН УРСР» (№  10 за 1940 рік) підписали академіки АН УРСР [[Богомолець Олександр Олександрович|Олександр Богомолець]], [[Палладін Олександр Володимирович|Олександр Палладін]], [[Сапєгін Андрій Опанасович|Андрій Сапєгін]], [[Чернишов Борис Сидорович|Борис Чернишов]], [[Леонтович Олександр Васильович|Олександр Леонтович]], [[Калинович Михайло Якович|Михайло Калинович]], [[Гришко Микола Миколайович|Микола Гришко]].

Помер у Києві [[2 грудня]] [[1940]] року. Похований на [[Байкове кладовище|Байковому кладовищі]] (ділянка №  9).

* [[12 грудня]] [[1959]] року відкрито [[мармур]]ову меморіальну дошку (архітектор [[Шмульсон Ісроель Лейзерович|І.  Л.  Шмульсон]]) на будинку №  5 на вулиці Рєпіна (тепер [[Вулиця Терещенківська|Терещенківська вулиця]]), де в [[1936]]–[[1940]] роках мешкав Олександр Григорович (тоді це була вулиця Чудновського);

* [[1962]] року відкрито мармурову меморіальну дошку ([[архітектор]] П.  Є.  Захарченко) на [[Будівля Управління Південно-Західної залізниці|будинку Управління Південно-Західної залізниці]] ([[Вулиця Лисенка (Київ)|вулиця Миколи Лисенка]], 6), де Шліхтер працював у [[1902]]–[[1906]] роках.

На честь Шліхтера до 2015 року було названо вулицю (нині &nbsp;— [[Вифлеємська вулиця]]) у [[Дніпровський район|Дніпровському районі]] Києва ([[Соцмісто (Київ)|Соцмістечко]])<ref>{{КЕД}}</ref>.

[[1967]] року в [[Лубни|Лубнах]] у сквері біля середньої школи № &nbsp;1 (колишня гімназія, в якій навчався Шліхтер) на вулиці Леніна (нині &nbsp;— Ярослава Мудрого) було встановлено пам'ятник Шліхтеру. Це був гранітний бюст заввишки 1,7 &nbsp;м, розміщений на високому прямокутному постаменті (1,75х0,74х0,55 м) та стилобаті з червоного бутобетону. На передній площині пам'ятника було вирізьблено напис «Шліхтер Олександр Григорович 1868–19401868—1940». Автори &nbsp;— скульптор С. &nbsp;М. &nbsp;Рихва, архітектори С. &nbsp;М. &nbsp;Консулов, [[Семенюта Василь|В. &nbsp;І. &nbsp;Семенюта]].

До наших днів пам'ятник не зберігся. У [[1993]] році його розбили активісти українського національного руху. Незабаром погруддя відновили, проте у [[1997]] році воно знову зникло &nbsp;— тепер уже назавжди. Дев'ять років перед школою стояв порожній постамент, аж поки у [[2006]] році її керівництво не звернулося до міської влади з проханням прибрати залишки пам'ятника. Тепер на його місці розбито квіткову клумбу.

Шліхтер &nbsp;— автор економічних, історичних і публіцистичних праць. Зокрема, він обґрунтовував економічну доцільність [[Агроіндустріальні комбінати|АІКів]].

* «Ілліч, яким я його знав» (Москва, 1970) &nbsp;— російською мовою.

* [http://tp.net.ua/?WhatToDo=ReadPublication&id=1220599007 ''Єрмак Олександр''. Перший нарком земельних справ // Інтернет-видання «Трудова Полтавщина». &nbsp;— 2008. &nbsp;— 5 вересня.]

* ''Жуковський А.'' Шліхтер Олександер // {{ЕУ}} Словникова частина. &nbsp;— Т. 10.

* ''Шлихтер Б. А.'' Шлихтер Александр Григорьевич // Большая Советская Энциклопедия. &nbsp;— 3-е издание. &nbsp;— Т. 29. &nbsp;— М., 1978. &nbsp;— С. 437—438.

* {{УРЕ-1/16}} &nbsp;— С. 347—348.

* ''Горовський Ф. Я.'' Шліхтер Олександр Григорович // {{УРЕ-2/12}}. &nbsp;— С. 421.

* Шлихтер Александр Григорьевич // Гражданская война и военная интервенция в СССР: Энциклопедия. &nbsp;— Москва: Советская Энциклопедия, 1983. &nbsp;— С. 665—666.

* Шліхтеру О. Г. меморіальні дошки // Київ: Енциклопедичний довідник. &nbsp;— К., 1981. &nbsp;— С. 701.

* ''Ровнер О. С.'', ''Королик Р. Я.'' Олександр Григорович Шліхтер: Бібліографічний покажчик. &nbsp;— К., 1958.

* ''Румянцев А. М.'', ''Орешкин В. В.'' Выдающийся революционер и ученый экономист // ''Шлихтер А. Г.'' Аграрный вопрос и продовольственная политика в первые годы Советской власти. &nbsp;— М., 1975.

* [[Лубенський Петро Олександрович|''Лубенський Петро'']], [[Ванцак Борис Сидорович|''Ванцак Борис'']]. Олександр Григорович Шліхтер. &nbsp;— К., 1973.

* ''Лубенский Пётр'', ''Ванцак Борис''. Главная удача жизни: Повесть об Александре Шлихтере. &nbsp;— Москва: Политиздат, 1980. &nbsp;— 367 с. &nbsp;— (Пламенные революционеры).