Відмінності між версіями «Сулейман ібн Кутулмиш»

правопис
(правопис)
(правопис)
Незважаючи на офіційний статус султана, Сулейман cпочатку мав невеличке володіння. Втім він використав постійну боротьбу за владу у Візантійській імперії. завдяки цьому поступово став розширювати свою державу у Малій Азії. У 1077 році отримав гроші від Михайла VII, імператора Візантії, для придушення повстання норманського найманця Русселя де Байоля в Анатолії. Останній розбив у битві при Арморіумі (поблизу сучасного м. Сивріхісара) візантійців на чолі із Іоанном Дукою. Втім у 1078 році Сулейман переміг Русселя, якого захопив у полон та відправив до Константинополя.
 
У 1078 році візантійський імператор [[Михайло VII]] звернувся до Сулеймана, намагаючись того найняти для боротьби проти заколотника [[Никифор III Вотаніат|Никифора Вотаніата]]. Втім останній перетягнув Сулеймана на свій бік, обіцяючи тому землі у Малій Азії. після повалення Михайла VII і сходження Вотаніата як імператора Никифора III, Сулейман ібн Кутулмиш отримав землі на узбережжі Босфорської протоки. У 1080 році підтримав заколот Никифора Меліссена проти Никифора III. Меліссена відкрив ворота важливого міста Нікеї (було переймованоперейменовано на Ізнік), яка була до того ж потужною фортецею. Вона на певний період став столицею султанату.
 
Звідси Сулейман I розпочав походи на навколишні землі. Доволі швидко він захопив віфініюВіфінію, а слідом за цим Лідію та Іонію. Тим самим відрізав візантійські землі в центральній Анатолії від балканський володінь імперії. Важливими кроками стало захоплення Смірни. була здійснена спроба захопити Трапезунд, втім марно.
 
Водночас він проводив лагідну політику щодо сільського грецького населення, оскільки під час поході вона стало масового переселятися до прибережних міст, які ще контролювала Візантія. Розглядаючи сільське господарство як основу еконмоіки своєї держави Сулейман не бажав знелюднення земель, оскільки тюрки, що з ним прийшли були ще переважно кочівниками. Сулейман впровадив аграрну політику, одержавши довіру візантійського сільського населення, через зменшення податків і поліпшення соціального стану, а також релігійну терпимість.