Відкрити головне меню

Зміни

У [[1931]] в результаті майже безкровної революції монархія пала, влада перейшла до республіканських властей. Франко в цей час не втручався в політику, заявляючи про свою нейтральність. [[15 квітня]] [[1931]] виступив перед слухачами військової академії в Сарагосі і заявив: «Отже, оскільки проголошена республіка і верховна влада перебуває в руках тимчасового уряду, ми зобов'язані дотримуватися дисципліни та згуртувати свої ряди, щоб зберегти мир і допомогти нації рушити правильним шляхом».
 
Протягом перших двох років республіки при владі були здебільшого ліві партії, що проводили непопулярні аграрні реформи. Крім того, були проведені антиклерикальні реформи, ліквідований [[конкордат]] з [[Католицизм|Католицькою церквою]] [[1851]] року, католицизм як державна релігія скасований, будь-які виплати духовному стану припинені на дворічний період, [[єзуїти|орден єзуїтів]] знову заборонений, широко поширена система церковної освіти розформована, полегшена процедура розлучення, багато монастирів було зруйновано. Суспільство стрімко політизувалося і радикалізувалось. Страйки, замахи, що супроводжувалися бомбометанням, і кривава смута в селі, за яким стояло таємне анархістське товариство «''Federación Anarquista Ibérica''» (FAI)— «Іберійська федерація анархістів» (ІФА), що висувало гасла «вільного комунізму», привели до зміни уряду. У [[1933]] до влади прийшли праві партії, що зупинили реформи. Після «двох червоних років» почалися «два чорні роки» республіки. В результаті в країні почали активно формуватися численні напіввійськові організації різних політичних відтінків, від анархістів і комуністів до націоналістичної «Іспанської фаланги». [[1934]] року в [[Астурія|Астурії]] спалахнуло анархістське шахтарське повстання, в придушенні якого брав участь Франко. Після цього генерал став головнокомандувачем в [[Марокко]], але після кількох місяців повернувся до Мадрида, щоб прийняти пост голови Великого генерального штабу.
 
У лютому [[1936]] на виборах перемогли партії Народного Фронту, в який входили соціалісти, комуністи, анархісти та лівобуржуазні партії. Прихильники Народного Фронту відразу ж почали звільняти політичних ув'язнених з в'язниць, захоплювати землю, громити церкви і монастирі. Протягом кількох подальших місяців в уряді все більше з'являлося представників лівих сил. Іспанія на той час була в дуже поганому економічному стані, з 11 мільйонів дорослих іспанців понад 8 мільйонів перебували за межею бідності, половина нації була безграмотна. Тому гасла лівих партій були вельми популярні.
Анонімний користувач