Ліван: відмінності між версіями

|percent_water = 1.6 %

'''Ліва́н''' ({{lang-ar|لبنان, Любнан}}), офіційна назва '''Ліва́нська Респу́бліка''' ({{lang-ar|'''الجمهورية اللبنانية'''}}; ''аль-Джумхурі́йя аль-Любнані́йя'') — країна в [[Близький Схід|західній]] [[Азія|Азії]], що межує на півночі і сході з [[Сирія|Сирією]], на півдні з [[Ізраїль|Ізраїлем]], на заході омивається [[Середземне море|Середземним морем]]. Площа 10452 км², столиця — [[Бейрут]]. Рельєф: вузька прибережна рівнина, долина Бекаа простяглася з півночі на південь між [[хребет Ліван|Ліванським]] і [[Антиліван]]ським гірськими хребтами. Глава держави  — [[Мішель Сулейман]], з [[2008]]; глава уряду  — [[Наджиб Мікаті]], з [[2011]]; політична система — конфесійна демократична республіка. Експорт: цитрусові й інші фрукти, овочі, промислова продукція сусіднім арабським країнам. Населення 4224 тис. ([[2008]]) (ліванці 82 %, палестинці 9 %, вірмени 5 %); мови: [[арабська мова|арабська]] і [[французька мова|французька]] (обидві державні), [[вірменська мова|вірменська]], [[англійська мова|англійська]]. Недавня історія: незалежність від [[Франція|Франції]] отримана в [[1943]], в [[1964]] в Бейруті була заснована [[Організація визволення Палестини]] (ОВП). Громадянська війна між християнами і мусульманами розпочалася в [[1975]]-[[1976|76]] і завершилася в [[1989]] [[Таїфські угоди|Таїфською угодою]]. Просирійська [[адміністрація]] була переобрана в [[1992]], але згодом скинута під час [[Кедрова революція|Кедрової революції]] [[2005]] року.

'''Прибережна рівнина.''' Ширина прибережної рівнини не перевищує 6  км. Вона утворена зверненими до моря серповидними низовинами, обмеженими відрогами хребта Ліван, які вдаються в морі.

'''Хребет Ліван.''' Хребет Ліван утворює найкрупніший гірський район у країні. Вся територія, складена могутніми шарами вапняків, пісковиків і мергелів, належить до єдиної складчастої структури. Протяжність хребта становить бл. 160  км, ширина змінюється від 10 до 55  км. Найвища точка країни гора Курнет-ес-Сауда (3083 м) знаходиться на південний схід від [[Триполі (Ліван)|Триполі]]; помітно нижче друга місцева вершина р. Саннін (2628 м). На сході гори обмежені Бекаа уступом, що обривається до долини, висота якого досягає 900  м.

'''Долина Бекаа.''' Покрита алювіальними наносами долина Бекаа знаходиться між хребтом Ліван на заході і гірськими ланцюгами Антиліван і Хермон на сході. Максимальні відмітки висот бл. 900  м, наголошуються в районі Баальбека, на вододілі р. [[Ель-Асі]] ([[Оронт]])і р. Ель-Літані, на півдні.

'''Гори Антиліван і Еш-шейх''' відносяться до протяжних складчастих гірських структур, але в цілому нижче і мають менш складну геологічну будову, ніж хребет Ліван. Утворені могутніми товщами вапняків. Висоти досягають у грядах Антилівана 2629  м і в масиві Еш-шейх 2814  м.

'''Температури.''' У прибережній зоні і передгір'ях температури найжаркішого місяця (серпня) становлять бл. 30 °C. В цю пору року вітри, що дмуть з моря підвищують [[відносна вологість повітря|відносну вологість]] повітря до 70 %. На рівні вище 750  м температури вдень майже такі ж високі, проте вночі вони опускаються до 11-14° С. Зими м'які (у січні і лютому бл. 13 °C), з різницею денних і нічних температур 6-8° С. Граничні показники температур у Бейруті, на побережжі, коливаються від 42 °C літом до −1 °C зимою. Вершини гір покриті снігом протягом півроку, середньомісячні температури на 6-8 °C нижче, ніж у приморській смузі. У долині Бекаа літо прохолодніше (24 °C), а зима холодніша (6 °C), ніж у Бейруті (28 °C і 14 °C).

'''Опади''' випадають майже винятково взимку. У прибережній зоні і на навітряних схилах гір, звернених до Середземного моря, випадає 750—900  мм опадів у рік, а в районі хребта Ліван, під впливом вологих повітряних мас, може випадати понад 1250  мм. У долині Бекаа, з підвітряної сторони хребта Ліван, значно сухіше: у Ксаре, в центральній частині долини, середньорічний показник становить 585  мм. Антиліван і Еш-шейх зволожені помітно менше, ніж хребет Ліван, але дещо більше, ніж долина Бекаа.

'''Водні ресурси.''' Сприятливі природні умови для сільського господарства є тільки на вузькій, але добре зволоженій береговій рівнині. На порізаних схилах хребта Ліван споруджені численні тераси, які зрошуються за рахунок рясних водних джерел і відведені під різноманітні культури: від тропічних, таких як банани, біля підніжжя гір до картоплі і зернових на висотах 1850  м, де проходить верхня межа землеробських районів. На східних схилах хребта Ліван випадає обмежена кількість атмосферних опадів, вони володіють незначними запасами підземних вод. Через це кількість річок, що стікають у долину Бекаа з хребта Ліван на заході і з гір Антиліван і Еш-шейх на сході, невелике. [[Вапняк]]и, що складають ці гори, активно поглинають запаси вологи, які приносить дощі, і вода виходить на поверхню у східних схилів вже на сирійській території.

Чисельність населення, по перепису 1970—2126 тис.; за оцінкою у 1998 — 4210 тис., включаючи 370 тис. палестинських біженців. Населення міст: Бейрут — 1,5 млн, Триполі — 200 тис., Захла — 200 тис., Сайда (Сідон) — 100 тис., Тір — 70 тис. Чисельність населення за оцінкою 2003 — 3 млн. 800 тис. Приріст населення — 1,34 %, коефіцієнт народжуваності 10,68 на 1000 чоловік, коефіцієнт смертності — 6,32 на 1000 чоловік. Етнічні групи араби — 95 %, вірмени — 4 %, інші — 1 %.

'''Етнічний склад і мова.''' Ліванський народ відноситься до семітських народів — нащадків стародавніх фінікійців і арамеїв, що змішалися з семітськими і несемітськими загарбниками, в тому числі з аккадцями, ассирійцями, єгиптянами, персами, греками, римлянами, арабами та європейськими хрестоносцями. Якнайдавніші мешканці регіону говорили фінікійською мовою, яка зберігала пануюче положення аж до 4 століття до н. е., коли її поступово витіснила близька до неї арамейська. В результаті включення [[Фінікія|Фінікії]] в [[Імперія Олександра Македонського|імперію]] [[Олександр Македонський|Олександра Македонського]] мовою культури й міжетнічного спілкування стала також [[грецька мова|грецька]]. Після вторгнення в регіон [[араби|арабів]]-[[іслам|мусульман]] у 7 ст. н. е. було потрібно майже п'ять сторіч, щоб [[арабська мова]] замінила [[арамейська мова|арамейську]] (і її різновид сирійську, або сирську) та грецьку мови. [[Сирійська мова]] застосовується тільки для релігійних потреб у [[мароніти|маронітів]], [[яковити|яковитів]] та [[сиро-католики|сиро-католиків]]; грецька мова використовується для богослужінь у [[Православ'я|православних]] та [[греко-католики|греко-католиків]]. Найпоширеніша мова в країні — арабська, представлена декількома місцевими діалектами. Близько 6 % населення говорить [[вірменська мова|вірменською]]. Етнічні групи діляться на: арабів (95 %), [[вірмени|вірмен]] (4 %) та інших (1 %).

Останній повномасштабний перепис населення проводився в країні в 1932. Згідно з сучасними оцінками, бл. 40 % Лівану — християни, 60 % — мусульмани (включаючи друзів). Більше половини християн відноситься до маронітів, інші — православні, греко-католики, вірмено-григоріани, є також невеликі громади яковитів, сиро-католиків, вірмено-католиків, протестантів (головним чином пресвітеріан) і католиків халдейського обряду. Серед місцевих мусульман переважають шиїти, що становлять понад половину всіх прихильників ісламу в Лівані. Суніти становлять 1/3, а друзи бл. 1/10 від загальної чисельності ліванських мусульман. Існує також невелика юдейська громада, що налічує декілька сотень чоловік.

У [[1996]] збройні сили країни налічували 48,9 тис. чоловік (зокрема [[сухопутні війська]] — 97,1 %, [[військово-морський флот]] — 1,2 %, [[військово-повітряні сили]] — 1,7 %).

З [[1950]] по [[1975]] національний дохід Лівану збільшувався в середньому більш, ніж на 8 % у рік. Після [[1975]] цей показник знизився приблизно до 4 %. У [[1993]] [[валовий внутрішній продукт]] (ВВП) обчислювався в 7,6 млрд дол., а в [[1995]] досяг 11,7 млрд дол. Середньорічне зростання ВВП на душу населення з [[1986]] по [[1995]] становив 8,4 %.

ВВП на [[1998]] — 17,2 млрд дол., реальне зростання ВВП в [[1990]]—[[1998]]: 7,7 %. Зростання [[інфляція|інфляції]] в [[1990]]—[[1998]] склало 24 % (у 1998 — 3 %). [[Зовнішній борг]] у [[1998]] — 6,7 млрд дол.

[[Валютні запаси]] країни, включаючи [[золотий запас]], у [[1996]] оцінювалися у 8,1 млрд дол. Загальний зовнішній борг Лівану в [[1996]] приблизно дорівнював 1,4 млрд дол., а внутрішній борг — 5,8 млрд дол. Проте до [[2003]] приріст ВВП склав 2 %, таким чином ВВП оцінювався в 17,61 млрд дол. США, а на душу населення — 4,800 дол. США. ВВП по секторах розділяється на: [[сільське господарство]] — 12 %, [[промисловість|індустрію]] — 21 %, [[сфера послуг|сферу послуг]] — 67 %.

'''Зайнятість.''' У [[1994]] 32,2 % всього населення, або 938 тис. чоловік належало до економічно активної групи суспільства. З них у секторі послуг було зайняте бл. 39 %. Відповідні показники для промисловості дорівнювали 23 % і 24 %, а для сільського господарства 38 % і 19 %. У [[1993]] рівень [[безробіття]], за даними Загальної конфедерації трудящих Лівану, становив 35 %. Безробіття в [[1999]] — близько 30 %.

'''Транспорт.''' Внутрішні перевезення в основному здійснюються автомобільним транспортом. Особливо важливе значення мають прибережне шосе, прокладене з півночі на південь від кордону з Сирією, через міста Триполі, Бейрут і Сайду до кордону з Ізраїлем, і шосе, що проходить зі сходу на захід, від Бейрута до столиці Сирії Дамаску, яке перетинає гори Лівану. Протяжність залізничних колій становить бл. 400  км. Залізниці використовуються епізодично для транспортування вантажів. Перевезення з Лівану за межі близькосхідного регіону здійснюються повітрем і морем. Бейрутській міжнародний аеропорт функціонує з кінця 1940-х років, з тих пір він був значно розширений, особливо після реконструкції в 1992. Компанія «Мідл іст ейрлайнз», заснована в 1945, здійснює регулярні рейси з Бейрута в інші країни Близького Сходу і до Європи. Розширений і модернізований також Бейрутській морський порт.

'''Промисловість.''' Ліванська промисловість одержала могутній імпульс до розвитку під час Другої світової війни в результаті скорочення імпорту і блокади торгових шляхів Середземномор'я. Післявоєнний економічний бум значно розширив внутрішній ринок, що дало можливість багатьом ліванським підприємствам вижити, не зважаючи на конкуренцію із зарубіжними виробниками. Крупними ринками збуту для продукції промисловості Лівану стали арабські нафтовидобувні держави. Зростання індустріального виробництва зберігалося, не зважаючи на труднощі, викликані браком палива і електроенергії, а також хаосом, що панував у країні після початку громадянської війни в 1975. За даними на середину 1990-х років, у промисловості створювалося бл. 18 % валового національного продукту.

Загальний приплив капіталу досяг 6,7 млрд доларів, і у результаті позитивне сальдо в 1995 склало 259 млн доларів. Основними статтями ввезення були електроустаткування, транспортні засоби, метали, корисні копалини і продукти харчування. Майже третина імпорту припадає на західноєвропейські країни; крупними постачальниками товарів до Лівану також є США, Японія і сусідні арабські держави. Основні статті експорту — папір і паперові вироби, текстиль, фрукти і овочі, а також ювелірні вироби. Більше 60 % експорту прямує в нафтовидобувні держави Перської затоки, головним чином до Саудівської Аравії.

'''Валюта і банківська система.''' Грошовою одиницею Лівану є ліванський фунт, що складається з 100 піастрів. Грошова емісія здійснюється державним Банком Лівану. Згідно із законом фунт повинен бути забезпечений золотом як мінімум на 30 %. У 1996 золотий запас країни становив 3,4 млрд доларів.

'''Державний бюджет.''' Фінансова система Лівану в цілому консервативна. Податки в Лівані традиційно низькі, і в 1993 були в черговий раз зменшені: максимальна ставка прибуткового податку склала 10 %, податку на прибуток — 10 % і на дивіденди — 5 %. У 1994 державні доходи дорівнювали 1 млрд дол. при витратах 2,4 млрд дол. Основними витратними статтями бюджету були [[обслуговування державного боргу]] (35 %), зарплата державним службовцем (32 %), оборона (22 %) і освіта (10 %).

'''Соціальна структура.''' Найважливіша відмінна риса ліванського суспільства полягає в існуванні безлічі різних релігійних громад. Найбільшою християнською конфесією, яка охоплює близько чверті населення країни, є мароніти. До [[17 століття|17 ст.]] до маронітів відносилися в основному селяни, що проживали в північній частині Гірського Лівану. Протягом подальших століть представники цієї релігійної громади розселилися по інших районах. Другу за чисельністю позицію в християнському середовищі займають православні, які зосереджені в першу чергу в містах, а також у ряді сільських районів, наприклад в Ель-Кура. Ще одну крупну християнську громаду представляють греко-католики, що проживають перш за все в містах, особливо в Захлі (у долині Бекаа). Дві мусульманські громади, суніти і шиїти, разом складають понад 50 % населення країни. Суніти в більшості своїй городяни: вони широко представлені в таких міських центрах, як Бейрут, Триполі і Сайда. Шиїти, навпаки, віддають перевагу сільському способу життя і складають більшість на півночі долини Бекаа і в південному Лівані. Друзи, як і шиїти, переважно сільські жителі; вони зосереджені головним чином в південній

'''Міграційні процеси.''' До отримання незалежності в роки Другої світової війни Ліван був аграрною країною. Проте з тих пір відбувалася великомасштабна міграція в міста, в яких у 1996 опинилося зосереджено 87 % жителів (в основному в Бейруті, Триполі, Сайді і Захлі). У [[19 століття|19 ст.]] почалася активна і значна еміграція населення з Лівану, в основному до Північної і Південної Америки, Західну Африку і до Австралії. Багато ліванських емігрантів, принаймні першого покоління, навіть якщо вони виїжджають з Лівану назавжди, не втрачають відчуття єднання з батьківщиною. У 1960 був утворений Всесвітній ліванський союз, у завдання якого входило сприяння контактам емігрантів з Ліваном. Багато вихідців з Лівану, що , як правило, здобули хорошу освіту або кваліфікацію, прямують у пошуках роботи в інші арабські країни, головним чином у нафтовидобувні держави Аравійського півострова.

Ліван виділяється в арабському світі найвищим рівнем письменності населення. У 1995 грамотними були 92,4 % всіх жителів Лівану старше 15 років.

'''Ліван у давнину'''. Ліван заселений фінікійськими племенами близько 3000 р. до н. е., з того часу його узбережжя отримало назву [[Фінікія]]. У VI—IV  ст.ст. до н. е. територія Лівану входила до складу [[Персія|Персії]], потім до [[Імперія Олександра Македонського|імперії Олександра Македонського]], [[Імперія Селевкидів|Селевкидів]], а з I  ст. до н. е. — [[Римська імперія|Римської імперії]].

'''Арабський вплив'''. Після арабських завоювань VII століття сюди починає проникати [[арабська мова]] і [[іслам]]. Процвітаючі міста узбережжя перетворилися на невеликі рибальські села. Гірські райони стали притулком для переслідуваних релігійних меншин. Так, у VII—XI  ст. до Північного Лівану з долини р. Ель-Аси (Оронт) переселилася монофелітська [[християнство|християнська]] громада [[Маронітська католицька церква|маронітів]]. На початку XI  ст. в Лівані розповсюджується релігійна течія [[друзи|друзів]] (на ім'я одного із засновників навчання Мухаммеда ад-Даразі); друзи поселилися на центральному плато в горах та біля гори Хермон.

'''Громадянська війна'''. У [[1973]] році почалися озброєні зіткнення між ліванськими урядовими військами та палестинськими загонами, створеними переселенцями з [[Палестина|Палестини]] під час [[Шестиденна війна|Шестиденної війни]]. Ліванські мусульмани підтримали палестинців, що привело у [[1975]] році до початку [[Громадянська війна|Громадянської війни]] в Лівані, яка закінчилася [[Таїфські уголи|Таїфською угодою]] [[1989]] року. З [[1982]] року — періодичні сутички з [[Ізраїль|Ізраїлем]] через напади на Ізраїль палестинських біженців та радикальних мусульманських груп Лівану.