В той час, як не сам договір, Декларація була прийнята для цілей визначення сенсу слів «основних свобод» і «прав людини», що містяться в [[Статут ООН|Статуті Організації Об'єднаних Націй]], які є обов'язковими для всіх держав-членів. З цієї причини, Загальна Декларація є основним установчим документом Організації Об'єднаних Націй. Крім того, багато міжнародних юристів-міжнародників вірять, що Декларація є частиною звичайногозвичаєвого [[Міжнародне право|міжнародного права]] і є потужним інструментом у застосуванні дипломатичного та морального тиску на уряди, які порушують будь-яку з її статей. У 1968 Міжнародна конференція Організації Об'єднаних Націй з прав людини повідомила, що Декларація «являє собою зобов'язання для членів міжнародного співтовариства» для всіх людей. Декларація послужила основою для двох обов'язкових пактів ООН про права людини: [[Міжнародний пакт про громадянські та політичні права|Міжнародного пакту про громадянські і політичні права]] та [[Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права|Міжнародного Пакту про економічні, соціальні та культурні права]]. Принципи декларації викладені в міжнародних договорах, таких, як [[Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації|Міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації]], міжнародна Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, [[Конвенція ООН про права дитини|Конвенція Організації Об'єднаних Націй про права дитини]], [[Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження та покарання|Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти катувань]], і багато інших. Декларація, як і раніше широко цитується урядами, ученими, адвокатами і конституційними судами, та особами, які звернулися до її принципів, щоб захистити свої визнані права.
