Ірод I Великий: відмінності між версіями

'''І́род I Вели́кий''' ({{lang-he|}}הוֹרְדוֹס, ''Хордос, Хордус''; {{lang-el|Ἡρῴδης}}, ''Hērōdēs''; {{lang-la|Herodus}}, ''Геродус''; українською&nbsp;— ''Ірод'' від традиційної [[середньогрецька мова|середньогрецької вимови]]) (* бл. [[73 до н.&nbsp;е.|73]]-[[74 до н.&nbsp;е.|74 рр. до н.&nbsp;е.]]&nbsp;— † [[4 до н.&nbsp;е.]] [[Єрихон]]<ref>Peter Richardson, ''Herod: King of the Jews and friend of the Romans'', (Continuum International Publishing Group, 1999) pp. xv-xx; Jerry Knoblet, ''Herod the Great'' (University Press of America, 2005), с. 179.; Samuel Rocca, Herod's Judaea: a Mediterranean state in the classical world (Mohr Siebeck, 2008) с.159.; Fergus Millar, Emil Schürer, Geza Vermes, ''The History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ'' (Continuum International Publishing Group, 1973) с. 327.; N. T. Wright, ''The New Testament and the People of God'' (SPCK, 1992), с. 172.</ref>; за іншими даними, 1 до н.&nbsp;е.<ref>The Journal of Theological Studies, V. XVII, No 2, 1966</ref>)&nbsp;— цар [[Юдея (римська провінція)|Юдеї]] та [[клієнт]] [[Римська імперія|Римської імперії]], [[ідумея]]нин, син [[Антипатр Ідуменянин|Антипатра]], римського [[прокуратор]]а [[Юдея (римська провінція)|Юдеї]]. Цар [[Юдея|Юдеї]] ([[40 до н.&nbsp;е.]]&nbsp;— 4 до н.&nbsp;е.). Засновник ідумейської династії [[Іродіади|Іродіадів]].

Політичну кар'єру Ірод почав у 48 році до н.&nbsp;е. як 25-ти річний губернатор ([[тетрарх]]) Галілеї ([[Юдейські старожитності|ЮС]] кн.14, розд. 9:2), де прославився розгромом банд Єзекії (батька Юди Галілеянина), які перешкоджали римлянам збирати податки. Розгром банд і страта '"Галілейських розбійників'" викликала схвалення римських намісників Сирії і осуд з боку консервативних юдеїв, що дозволяє зробити висновок, що банда Єзекії була фінансована заможними юдеями.

Нашестя [[Парфія|парфян]] у 40 р. до н.&nbsp;е. змусило Ірода залишити Галілею й утікати на південь&nbsp;— спочатку до Єрусалиму, потім до Ідумеї. Зрештою Ірод через Єгипет (де він удостоївся аудієнції у цариці [[Клеопатра VII|Клеопатри]]&nbsp;— [[Юдейські старожитності|ЮС]] кн.14, розд. 14:2) відплив на кораблі в [[Рим]]. Там він, заручившись підтримкою [[Марк Антоній|Марка Антонія]], був представлений римському сенату і '"затверджений'" новим царем [[Юдея|Юдеї]].

У передмісті Єрусалима Ірод побудував амфітеатр. На арені цього амфітеатру на честь цезаря проводилися міжнародні гладіаторські бої, змагання борців і гімнастів, [[кінні перегони]] (ЮД кн. 15, розд. 8: 1). Тим самим Ірод виступив провідником [[Елліністична Греція|елінізації]] в Юдеї, що викликало обурення консервативних елементів юдейської громади, які навіть пробували робити замах на життя царя. Крім амфітеатру в самому Єрусалимі Ірод звів палац і цитадель Антонію. На честь свого померлого брата Фазаеля, Ірод побудував [[мавзолей]] з вежею, що по висоті не поступалася [[Александрійський маяк|Фароському маяку]] (ЮД кн. 16, розд. 5: 2).

Приблизно в 25 р. до н.&nbsp;е. у Юдейському царстві стався неврожай і за ним настав голод. Ситуація ускладнювалася тим, що казна була виснажена широкомасштабним будівництвом минулих років. Тоді Ірод зібрав у своєму палаці все золото і обміняв його в Єгипті на хліб (ЮД кн. 15, розд. 9: 2). Оперативна й ефективна боротьба з голодом здобула Іродові народну підтримку і обеззброїла його ворогів.

Ірод дожив до похилого віку, був царем Єрусалима 34 роки (ЮД кн. 17, розд. 8: 1) і прожив 70 років. Однак перед смертю він жахливо страждав від болю в животі. Після безуспішних спроб вилікуватися, він примирився зі своєю смертю, шкодуючи, що після смерті заслужить засудження своїх підданих. Ірод виплатив платню своїм відданим воїнам. Царство він розділив між своїми синами: [[Ірод Архелай|Архелаєм]] (Юдея і Самарія), [[Ірод Антипа|Антипою]] (Галілея) і [[Ірод Филип ІІ|Филипом]] (Йорданія).