Арнольд Зоммерфельд: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Shmurak (обговорення | внесок) |
Shmurak (обговорення | внесок) |
||
Рядок 41:
{{кінець цитати|джерело={{стаття|автор= В. Гейзенберг. |заголовок= Влияние работ Зоммерфельда на современную физику |автор видання= А. Зоммерфельд. |видання= Пути познания в физике: сб. статей |місце= М. |видавництво= Наука |рік= 1973 |сторінки= 292, 294}}}}
Ще одним досягненням Зоммерфельда в математиці стала чотиритомна праця «Теорія дзиги» (Die Theorie des Kreisels), написана спільно з [[Фелікс Клейн|Феліксом Клейном]], що прочитав серію лекцій про [[гіроскоп]]и в 1895—1896 роках. Перші два томи присвячені математичним аспектам проблеми, тоді як в третьому і четвертому, завершених у 1910 році, розглядаються технічні, астрономічні та геофізичні застосування. Цей перехід від чистої математики до прикладних питань
У 1912 році Зоммерфельд увів так звані умови випромінювання, що виділяють єдиний розв'язок крайової задачі для [[рівняння Гельмгольца]] і полягають у завданні [[Асимптотичний розклад|асимптотичної поведінки]] шуканої функції на нескінченності. Ці умови застосовуються в задачах про дифракцію, розсіяння і відбивання хвиль різної природи (електромагнітних, звукових, пружних) і дозволяють позбутися від розв'язків, що не мають фізичного сенсу. Згодом умови випромінювання Зоммерфельда, що вважаються стандартними в математичній фізиці, привернули увагу чистих математиків і неодноразово модифікувалися з метою розширення їх області застосування. Так, в 1940-і роки Вільгельм Магнус і Франц Релло дали строге доведення єдиності розв'язку крайової задачі при менш жорстких вимогах до характеру розв'язків, ніж це передбачалося самим Зоммерфельдом; умови випромінювання також знайшли застосування при розв'язанні інших (загальніших) задач{{sfn|Schot|1992}}.
| |||