Відкрити головне меню

Зміни

м
нема опису редагування
Точний хід політичної кар'єри Данте не відомий, оскільки багато історичних документів було втрачено, але завдяки іншим джерелам відтворили велику частину його біографії: Данте був у ''Раді народу'' з листопада 1295 року до квітня 1296 року, в ''групі «Мудреців»'' в грудні 1296 року, з травня по вересень Данте входив до ''Ради Ста''. Іноді його посилали з дипломатичною місією.
[[Файл:Dantes tomb 01.jpg|міні|left|170пкс|Надгробок на [[Гробниця Данте|могилі Данте у Равенні]].]]
Незважаючи на те, що Данте входив до партії гвельфів, він завжди намагався перешкодити своєму найлютішому ворогові Папі [[Боніфацій VIII|Боніфацію VIII]]. У трактаті про «Монархії» Данте Аліг'єрі продемонстрував свої політичні погляди.
 
Після поразки гібеллінів, гвельфи поділилися на дві фракції: білі гвельфи—гвельфи — партія Данте, і чорні гвельфи. Спочатку розкол стався через сварку родин, проте скоро з'явилися й ідеологічні розбіжності стосовно ролі Папи Римського у флорентійських справах: чорні підтримували Папу, а білі хотіли більше свободи від Риму.
 
=== Вигнання ===
[[FileФайл:De vulgari eloquentia.tif|thumb|''De vulgari eloquentia'', 1577]]
Роки вигнання були для Данте роками поневіряння. Вже в ту пору він був ліричним поетом серед тосканських поетів «нового стилю» — Чіно з Пістойї, [[Гвідо Кавальканті]], який був його другом, та інших. «La Vita Nuova» він вже написав; вигнання зробило його серйознішим і суворим. Він затіяв свій «Бенкет» («{{lang-it|Convivio}}»), алегорично-схоластичний коментар до чотирнадцяти канцон. Але «Convivio» так і не закінчив: написав було лише вступ і тлумачення до трьох канцон. Не скінчив Данте, обірвавши викладення на 14-й главі 2-ї книги, і латинський [[трактат]] про народну мову, або красномовство («{{lang-it|De vulgari eloquentia}}»).
 
 
=== Життя в Равенні та смерть ===
З 1316&nbsp;— 1317&nbsp;років він оселився в [[Равенна|Равенні]], куди його викликав на спокій синьйор міста, Гвідо да Полента. Тут, у колі дітей, серед друзів і шанувальників, Данте створював пісні Раю. Влітку 1321 року Данте як посол синьйора Равенни вирушив до Венеції для укладення миру з республікою Святого Марка. Повертаючись дорогою між берегами Адрії і болотами По, Данте заразився і захворів на [[Малярія|малярію]]<ref>Paul Reiter. From Shakespeare to Defoe: Malaria in England in the Little Ice Age Emerging Infectious Diseases Journal Vol. 6, No. 1 Jan–Feb 2000.</ref>, від неї помер у ніч з 13 на 14 вересня 1321 року. Його поховали в Равенні; чудовий мавзолей, який готував йому Гвідо да Полента, не був споруджений по смерті останнього, а нині збереглася гробниця, що належить до пізнішого часу.
 
Усім знайомий портрет Данте Аліг'єрі позбавлений достовірності. Боккаччо зобразив його бородатим замість легендарного гладко виголеного, проте, загалом його зображення відповідає нашому традиційному уявленню&nbsp;— довгасте обличчя з орлиним носом, великими очима, широкими вилицями і видатною нижньою губою; вічно сумний і зосереджено-замислений.
 
Його могила в наш час є місцем паломництва мільйонів відвідувачів.