Сверрір I Сіґурдссон: відмінності між версіями

Складною залишалася внутрішня ситуація в країні через погані відносини сверріраСверріра I із церквою під час війн з Магнусом V останьогоостаннього підтримував архієпископ Ейстейн Ерлінсон. Після його у 1188 році смерті таку ж політику проводив його наступник Ерік Іварсон. У 1190 році король Сверрір намагався силою приборкати архієпископа, але в той втік до Лунда (Данське королівство), а звідти поскаржився на дії Сверріра папі римському [[Климент III|Клименту III]]. Скориставшись відсутністю архієпископа, Сверрір почав тиснути на єпископів для зміцнення своєї влади. Зрештою він домігся свого коронування 29 липня [[1194]] року у Бергені. Ще до того 15 липня 1194 року Ерік, архієпископ Нідароса, отримав підтримку від нового папи римського [[Целестин III|Целестина III]], а також відлучення самого Сверріра I від церкви. В цій ситуації король спрямував вірного йому Торе, єпископа Хамара, до Рима. Той у 1197 році домігся від папи римського зняття відлучення.

У 1196 році партія баглерів на чолі з Сігурдом Ярлсоном, Ніколасом Арнесоном, Рейдаром Сендеманом висуниливисунули нового претендента на трон — [[Інге II|Інге Магнусона]], як сина короля Магнуса V. відбулося декількодекілька сутичок, внаслідок яких Сверрір I відступив до Нідароса, а Інге II закріпився на півдні країні, зробивши своєю столицею Осло. Навесні 1197 року Сверрір I з армію у 7 тисяч вояків напав на баглерів й розбив їх біля міста Віке, змусивши відступити углиб Норвегії. після цього король відправився до Бергена. Скориставшись цим, Інге II захопив західну Норвегію й столицю Нідарос. У 1198 році у морській битві при Тренделазі Сверрір I вимушений був відступити до Бергена. Але вже 11 серпня залишив і це місто.