Лузітани

Лузіта́ни (лат. Lusitani) — в VІ — I ст. до н.е. група індоєвропейських племен, що мешкала на заході Піренейського півострова, на теренах сучасної Португалії. Займали землі в межиріччі Дору й Тагу (Тежу), а також частково іспанські провінції Естремадуру й Саламанку. Точне етнічне й лінгвістичне походження невідоме. Вважаються докельтським, паракельтським або протокельтським народом. Зокрема, за гіпотезою Страбона походили від кантабрів, іберського автохтонного населення півострова; на думку Діодора Сицилійського були германцями-кімбрами; Артемідор Далдіанський називав їх белітанами (лат. Belitani), кельтами; Пліній Старший і Помпоній Мела відокремлювали їх від кельтів. Розмовляли лузітанською мовою індоєвропейської групи, близькою до кельтських й італійських мов. Більшість племінних назв та топонімів мають кельтське походження. Споріднені з сусідніми веттонами та турдулами. Не мали єдиної політичної організації, але мали почуття культурної спільності. Поділися на самостійні племена (арабрігени, мейдубрігени, арави, коларни, ланцієни, песури, паланти, танги, талури тощо), що керувалися військовими родами й контролювали певні території. Мешкали у селищах, займалися землеробством і скотарством. Перебували під кельтським релігійним впливом. Були язичниками, практикували тваринні жертвоприношення. Вшановували Ендовеліка (лат. Endovelicus), бога здоров'я й безпеки, та Атегіну, богиню родючості. Розвинули примітивне образотворче мистецтво (скульптуру). Під час зовнішньої небезпеки об'єднувалися в союз. Під проводом вождя Кауцена (лат. Caucenus) вели успішні війни проти карфагенян. Використовували тактику партизанської війни, опиралися ворогам у гірських місцевостях. Мали залізну зброю: дротики, криві мечі, шоломи кельтіберського типу. За своїм звичаєм обзголовлювали противників. Жінки воювали нарівні з чоловіками. З 193 року до н.е. боролися проти Риму, що проводив завоювання Іспанії. 150 року до н.е. зазнали великої поразки від Сервія Гальби (він убив 9 тисяч лузітан і 2 тисяч продав у рабство в Галлії). У 147 — 139 рр. до н.е. успішно воювали під проводом вождя Віріата, допоки його не зрадили соратники. Згодом боролися із вождем Тауталом (лат. Tautalus). 61 року до н.е. були підкорені Римом. Зазнали романізації — прийняли римське право, звичаї та латину. Близько 15 року до н.е. землі лузітанів були перетворені на римську провінцію Лузітанія. Після постання Португальського королівства в ХІІ столітті лузітани стали вважатися пращурами португальців (ця ідея була освячена в національній епопеї «Лузіади» Луїша де Камоенша). У новітній португальській мові «лузітани», «лузітанський» — переносно про португальців, португальське.

Мовна карта Піренейського півострова (300 до н. е.):

   Лузітани і веттони

Джерела

• Ángel Montenegro et alii, Historia de España 2 - colonizaciones y formación de los pueblos prerromanos (1200-218 a.C), Editorial Gredos, Madrid (1989) ISBN 84-249-1386-8
• Alarcão, Jorge de, O Domínio Romano em Portugal, Publicações Europa-América, Lisboa (1988) ISBN 972-1-02627-1
• Alarcão, Jorge de et alii, De Ulisses a Viriato – O primeiro milénio a.C., Museu Nacional de Arqueologia, Instituto Português de Museus, Lisboa (1996) ISBN 972-8137-39-7
• Amaral, João Ferreira do & Amaral, Augusto Ferreira do, Povos Antigos em Portugal – paleontologia do território hoje Português, Quetzal Editores, Lisboa (1997) ISBN 972-564-224-4
• Alvarado, Alberto Lorrio J., Los Celtíberos, Universidad Complutense de Madrid, Murcia (1997) ISBN 84-7908-335-2
• Berrocal-Rangel, Luis, Los pueblos célticos del soroeste de la Península Ibérica, Editorial Complutense, Madrid (1992) ISBN 84-7491-447-7
• Burillo Mozota, Francisco, Los Celtíberos, etnias y estados, Crítica, Barcelona (1998, revised edition 2007) ISBN 84-7423-891-9

Посилання

• Карта народів Піренейського півострова (200 до н.е.)