Болівія: відмінності між версіями

Промисловий сектор зріс,стрімко розвивався починаючи з 1950-х років, але залишається невеликим, незважаючи на деякі переваги від членства Болівії у Андській Групі (регіональній торговельній організації). Тим не менше, історично сформовані галузі як обробка мінералів (включаючив тому числі очищення нафти) та обробка сільськогосподарських продуктів продовжують домінувалидомінувати ув Болівійськійболівійській промисловості. В 1970-х роках в промисловості було зайнято близько 10 % робочого населення, але ця пропорція зменшилася у 1980-х роках. БолівійськаБолівійський видобуток [[олово|олова]] базується головним чином на видобутку з шахт, що часто знаходяться на великій глибині та побудовані в важких, віддалених районах східних [[Кордильєри|Кордильер]], до того ж вони знаходяться на великій висоті. Руди з низьким вмістом олова тяжко очищати. Зараз заводи Болівії обробляють руди, в яких вміст олова менш, ніжменше 1 %. Болівійські плавильники зараз виробляють та концентрують прості мінерали, що містять олово, але складніші руди доводиться експортувати для виплавки ув інші країни.

Харчова промисловість включає в себе [[Борошномельно-круп'яна промисловість|борошномельну промисловість]], молочне виробництво та переробку молока, очищення цукру, [[пивоваріння]] та виготовлення алкогольних напоїв. Інші галузі промисловості — це: [[машинобудування]], виробництво текстилю, взуття, меблів, скла, цегли, цементу, паперу, та широкого асортименту товарів народного споживання для внутрішнього ринку з невеликою купівельною можливістю споживачів. Близько 2/3 болівійської промисловості знаходиться в [[Ла-Пас]] і його околицях, а також у районі [[Кочабамба]].

Існує суттєва конкуренція з боку [[імпорт]]ерів бразильських, аргентинських, та перуанських промислових товарів, а також від контрабандних товарів —. останніОстанні є головним чиномздебільшого товарами з сусідніх країн іта США, що можуть продаватися дешево, бо уникають [[мито|мита]].

Болівія має надлишкові джерела енергії, особливо гідроелектричний потенціал, але споживання електроенергії на душу населення залишається низьким. Національна Електрична Компанія (''Empresa Nacional de Electricidad'') головним чином постачає електроенергію у великі міста та на шахти. [[ГЕС|Гідроелектростанції]] обслуговують [[Ла-Пас]], [[Кочабамба|Кочабамбу]], [[Оруро]].

Міста [[Санта-Крус]], [[Сукре]], [[Таріха]] і [[Тринідад (Болівія)|Тринідад]] живляться [[теплова енергія|тепловою енергією]], що є побічним продуктом спалювання нафтопродуктів на [[ТЕС]]. Більш ізольовані центри на сході постачаютьсяотримують електроенергієюелектроенергію за рахунок невеликих автономних генераторів.

Приблизно половина робочого населення задіяна у сільському господарстві (включаючи невелику кількість мисливців, лісників та рибалок), але на [[фермерство]] припадає тільки 27 % валового продукту. Хоча селянськийСелянський ринок виріскраще розвинений у північних містах та в крупнихвеликих транспортних центрах на [[Альтіплано]] та навколо Кочабамби,. окрімОкрім того, фермерство залишається широко розповсюдженим в [[Анди|Андах]].

Картопля та oca (також їстівний овоч) є основнимиосновною культурамикультурою на північномупівнічного Альтіплано, де споживають їх, як правило, в сушеному вигляді. Дві важливі зернові культури, що визрівають на висоті Анд, обидві досить високо поживні, — це [[кіноа]] та ''canahu'' ([[:es:Chenopodium pallidicaule]]).

Як тяглова сила на сільськогосподарських ділянках у Андах використовуються [[лама|лами]] та [[альпака|альпаки]], які спокійно піднімаються в гори, де виконують різноманітні сільськогосподарські функції, хоча використання лами, як в'ючної тварини зменшивсязменшилося ззі зростанням кількості автомобільного вантажного транспорту.

Різноманітність сільськогосподарських культур, що можна було б вирощувати на продаж, обмежується, поганими шляхами, ізольованістю та бідним ринком. Тільки [[Кока (рослина)|кока]] має великий міжнародний ринок.

В теплому, сприятливому кліматі Валлеса ростуть [[кукурудза]], [[пшениця]], [[ячмінь]], [[люцерна]], [[виноград]], [[персик]]и та різні [[овоч]]і, пасуться [[вівці]] і [[худоба]];. цейЦей районрегіон іноді називають «садом Болівії» —, цетому родючийщо регіон,він районвирізняється зродючістю, систематичним [[зрошення]]м іта постійно зростаючими врожаями.

На сході, навколо Санта-Крус росте [[цукрова тростина]], [[рис]], [[бавовна]], пасеться рогата худоба, яка є важливим видом продукції, яку споживає, як правило, внутрішній ринок. Тут також збереглися великі ранчо. Цінні тропічні дерева ростуть в лісах Чако та в північних дощових лісах, але велика відстань до ринку та конкуренція, постачальників, що користуються доступнішими місцевостями поза Болівією, обмежують експлуатацію та, тим самим рятуютьрятуючи ліс від варварського знищення та втрати різноманіття.

Експорт металів (головним чином олова, але також цинку, срібла та [[вольфрам]]у) традиційно домінувало в торгівлі Болівії. З крахом світового ринку олова у 1980-х роках, природний газ став домінувати в експорті. Корисні копалини і природний газ складають разом понад 80 % законної експортної торгівлі Болівії. Сільськогосподарський експорт включає в себе: каваукаву, цукор та деревину, разом з невеликою кількістю дикого [[каучук]]у, бразильських горіхів та шкіршкіри.

Основну частину імпорту складають промислові продукти:. машиниМашини та обладнання для промисловості та транспорту — це головні категорії. СировинаДо інших важливих категорій імпорту входить сировина, споживчі товари, та харчові продукти — це інші важливі категорії імпорту. НайбільшіНайбільшими торговельніторговельними партнерипартнерами —є Аргентина та США, але значна торгівля також ведеться з іншими Південноамериканськимипівденноамериканськими країнами, Великою Британією, Німеччиною та Японією.

Незаконна торгівля [[кокаїн]]ом стала значним елементом в болівійськійболівійської економіціекономіки. Листя місцевого чагарнику коки споживали Андськіандські індіанці сторіччям для захисту від холоду та для задоволення. Невелика кількість коки легально експортувалося багато роківекспортувалася для медичних цілей протягом багатьох років. Безпрецедентне розширення вирощування коки в Юнгасі, та особливо в регіоні Чапаре (північний-схід від Кочабамби) почавсяпочалося в 1960-х роках разом з раптовим зростанням незаконного міжнародного ринку кокаїну. Оскільки потреба в кокаїні зросла в Північній Америці та Європі в 1970-х іта 1980-х роках нашого сторіччя, Болівійськіболівійські фермери скорошвидко виявлялиусвідомили, що жодна інша сільськогосподарська культура не може конкурувати з кокою по прибутковості. Вона стала ідеальним продуктом, що приносить великий прибуток — легко вирощується і легко транспортується у вигляді сухого листя або готового для контрабандного вивозу з країни порошку. По всьому сходу розсіянні льотні смуги, що призначені для контрабандного вивозувивезення кокаїну.

1/3 світового урожаю коки зростає в Болівії (1/4 — в болівійському регіоні Чапаре). Спроби уряду скоротити площі під кокоюкоку не мали успіху. Посіви коки безперервно збільшуються. У 1980-х роках з країни вивозили кокаїну на $5.000,000.000. Експорт [[наркотик]]ів забезпечив величезне доповнення до валового національного продукту країни.

Ще одна туристична траса пролягає через Кордильєри в джунглі [[Юнгас]]а. Цей маршрут є дуже популярним, бо протягом кількох годин можна побачитилюбуватися дивовижнідивовижними краєвидикраєвидами та відчутивідчувати кліматичнікліматичний контрастиконтраст Анд.

ВідЗ часів доколоніального періоду дійшлизалишилися лише невеликі уривки літературних пам'яток. В колоніальний період аж до 19 ст. література була винятково наслідувальною. Панівним напрямом у літературі 19 ст. тривалий час був [[романтизм]], до прогресивного крила якого належали Р. X. Бустаманте, Н. Галіндо, Р. Кірога та ін. Романтики ввели в літературу національну й індіанську теми. Найвідомішим письменником 19 ст. був С. Вака Гусман (1846—1896). В кінці 19 іта на початку 20 ст. в літературі Б.Болівії з'явилися різні декадентські течії (Р. Хаймес Фрейре, Г. Рейнгольдс, X. Герра та ін.), але великої ролі вони не відігравали. В літературі 20 ст. національна й соціальна теми посіли центральне місце. Провідні письменники: А. Чірвечес, Г. Отеро, Д. Канелас, О. Естрелья, Ф. де Медіна, Н. Пачеко, X. Мендоса та багато ін. Визначне місце займає творчість А. Аргедаса.