Відмінності між версіями «Редуковані голосні»

Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1.) #IABot (v2.0
(Виправлено джерел: 0; позначено як недійсні: 1.) #IABot (v2.0)
(Не показані 18 проміжних версій 2 користувачів)
 
== У слов'янських мовах ==
У [[праслов'янська мова|праслов'янській мові]] існували два редукованих (надкоротких) голосних&nbsp;— [ŭ] і [ĭ], що в транскрипції праслов'янської мови позначаються кириличними символами '''[[ъ]]''' (''*ъ'') і '''[[ь]]''' (''*ь''). Це звуки середнього підняття: ''*ъ''&nbsp;— непереднього, ''*ь''&nbsp;— переднього ряду. За походженням вони являють собою [[праіндоєвропейська мова|праіндоєвропейські]] короткі голосні [ŭ] і [ĭ]; це підтверджується порівнянням з лексичним матеріалом [[індоєвропейські мови|споріднених мов]]: {{lang-x-slav|*synъ}} («син»)&nbsp;— {{lang-lt|sūnŭs}}, {{lang-x-slav|*medъ}} («мед»)&nbsp;— {{lang-lt|mĕdŭs}}, {{lang-x-slav|*sъnъ}} («сон»&nbsp;— від ранішого ''*sъpnъ'')&nbsp;— {{lang-el|ύπνος}} («сон», «[[гіпноз]]»); {{lang-x-slav|*lьnъ}} («льон»)&nbsp;— {{lang-lt|lĭnas}}, {{lang-x-slav|*vьdova}} («вдова»)&nbsp;— {{lang-la|vĭdua}}<ref>{{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=75|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}</ref>, {{lang-x-slav|*gostь}} («гість»)&nbsp;— {{lang-la|hostĭs}} («ворог»). Довгі варіанти праіндоєвропейських голосних ''u'' і ''i'' ([ū] і [ī]) дали початок іншим праслов'янським звукам&nbsp;— [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]] (у транскрипції праслов. мови&nbsp;— ''*y'') і [[Неогублений голосний переднього ряду високого підняття|[i]]] (''*i''): {{lang-x-slav|*svekry}} («свекруха»)&nbsp;— {{lang-la|socrūs}}, {{lang-x-slav|*viděti}} («бачити»)&nbsp;— {{lang-la|vīdēre}} тощо. Звук [ĭ] (''*ь''), бувши голосним переднього ряду, у ранній праслов'янській мові спричинював пом'якшення попередніх задньоязикових приголосних (явище [[перша палаталізація|першої палаталізації]]).
 
Редуковані вимовлялися після [[приголосний звук|приголосних]] у середині й кінці слова, утворюючи [[відкритий склад|відкриті склади]] відповідно до чинного тоді [[закон відкритого складу|закону відкритого складу]]; [ь] і [ъ] не вживалися на початку слова і після голосних. Залежно від тривалості і звучності вимови розрізнялися дві позиції [ь] та [ъ]&nbsp;— сильна й слабка; у першій вони мали дещо більшу тривалість і звучність, ніж у другій. У сильній позиції редуковані перебували в положенні перед складом з редукованим у слабкій позиції (''*s'''ъ'''nъ, *m'''ъ'''xъ, *d'''ь'''nь''), у першому наголошеному складі (''*d'''ъ'''kti''), а також у сполученні з сонорними [[Ясенний боковий апроксимант|[l]]], [[Ясенний дрижачий приголосний|[r]]] (''*v<sup>'''ь'''</sup>l̥kъ, *g<sup>'''ъ'''</sup>r̥nъ''); у слабкій позиції вони перебували в положенні перед складом з нередукованим голосним (''*b'''ь'''rati, *k'''ъ'''nędzь, *s'''ъ'''to, *m'''ъ'''nogo'') або з редукованим у сильній позиції (''*d'''ь'''nьsь''), а також наприкінці слова (''*dom'''ъ''', *osen'''ь''', *idet'''ь'''''). Редуковані в прийменниках (останні, бувши [[проклітика]]ми, фонетично примикали до наступного слова) могли бути і в сильній і в слабкій позиції залежно від характеру голосних у першому складі наступного слова: ''*k'''ъ''' mъně, *v'''ъ''' sъně'' (сильна позиція, пор. {{lang-ru|ко мне, во сне}}, {{lang-uk|уві сні}}), ''*k'''ъ''' tobě, *v'''ъ''' selě'' (слабка позиція, пор. {{lang-ru|к тебе}}, {{lang-uk|у селі}}). Винятками були редуковані у протиставному сполучнику ''*nъ'' («але», «но»), а також у вказівних займенниках ''*tъ'' («той»), ''*sь'' («цей», «сей»): вони завжди перебували в сильній позиції<ref>{{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=66|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}</ref>.
 
Окрім того, виділяють третю групу редукованих&nbsp;— так звані напружені редуковані. Вони утворювалися з [ь] і [ъ] у позиції перед [j]&nbsp;— зазвичай наприкінці слів. Для них не було спеціальних знаків, на письмі вони позначалися як '''и''', '''ы''' або '''ь''', '''ъ''' (у транскрипції їх записують [и̌], [ы̌]&nbsp;— з використанням [[гачек]]а).
Давні редуковані голосні не збереглися в жодній із слов'янських мов, у різний час або занепавши (в слабкій позиції), або вокалізувавшись (у сильній позиції). У давньоруських діалектах цей процес в основному припадає на XI&nbsp;— XII&nbsp;ст. Занепад [ь], [ъ] відбувся в кінці слова (''голубь&nbsp;— голуб'', ''садъ&nbsp;— сад'') і перед складом з голосним повного творення (''вьдова > вдова'', ''съто > сто''). Вокалізація [ь] > [е], [ъ] > [о] відбулася перед складом з редукованим слабким (''дьнь > ден’, сънъ > сон'') перед сонорним приголосним [р], [л], за яким ішов будь-який інший приголосний (''вьрба > верба, вълна > волна''), та в наголошеному складі незалежно від якості приголосного й голосного в наступному складі (''тьща > теща, съкнути > сохнути'').
 
Літера «'''[[ь]]»''' збереглася в східнослов'янських абетках для позначення м'якшення попереднього приголосного; літера «'''[[ъ]]»''' лишилася в рос.російській мовіграфіці як знак роздільної вимови, в болгарській мові&nbsp;— як голосний [[Неогублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття|[ɤ]]] змішаного ряду середнього підняття, середній між [a] і [[Неогублений голосний середнього ряду високого підняття|[ɨ]]] (''дъб''&nbsp;— «дуб»).
 
=== Східнослов'янські мови ===
Занепад редукованих у слабкій позиції й вокалізація їх у сильній&nbsp;— одне з найважливіших фонетичних явищ давньоруської мови, що спричинило в ній ряд звукових змін, спільних для усіх східнослов'янських мов або властивих лише окремим з них. Спільним наслідком цього явища є, наприклад, зменшення в багатьох словах кількості складів (''къ-ни-жь-ка'' > ''книж-ка'', ''о-рь-лъ'' > ''о-рел''); поява закритих складів (''лъ-бъ > лоб''), а отже, й припинення дії закону відкритого складу; виникнення нових груп приголосних; розвиток чергування секундарнихвторинних (нових) ''е''[e], ''о''[o] з нулем звука (''день&nbsp;— дня'', ''праведний&nbsp;— правда'' < ''правьдьний&nbsp;— правьда'', ''сотня&nbsp;— сто'', ''кусок&nbsp;— куска'' < ''кусъкъ&nbsp;— кусъка''; див. також [[випадні звуки]]) тощо. Інші звукові зміни, пов'язані з занепадом [ъ], [ь], властиві лише окремим мовам, наприклад, перехід із давнього дієслівного суфікса [л] минулого часу в [ў] в українській і білорус,білоруській мовах, на відміну від російської (''зналъ, далъ'' < {{lang-uk|знав, дав}}, фонет. [знаў], [даў]; {{lang-be|знаў, даў}}), хоч у позиції після приголосного він втрачений усіма східнослов'янськими мовами (''неслъ, моглъ'' > {{lang-uk|ніс, міг}}, {{lang2|be|ru|нёс, мог}}).
 
Редукований перед складом з [ь], [ъ] у сильній позиції був слабким і занепадав (''жьньць > жнец’, cънъмъ > сном''). Занепад і вокалізація редукованих&nbsp;— процеси, пов'язані між собою, перший розпочався дещо раніше, аніж другий. Найраніше він відбувся в початкових складах слова, що широко засвідчують писемні пам'ятки 2-ї пол. 11 ст. (''книгы, зло, два, мнѣ'' та ін. із ''кънигы, зъло, дъва, мьнѣ''), потім у середніх складах і найпізніше&nbsp;— в кінці слова.
 
Редукований [ь] у сильній позиції переходив переважно в [e], редукований [ъ]&nbsp;— в [o]. Втім, траплялись і винятки: {{lang-x-slav|*tьnъkъ}} > {{lang2|uk|ru|тонкий}}, {{lang-be|тонкі}}.
Деякі специфічні для окремих східнослов'янських мов наслідки занепаду й вокалізації редукованих голосних відбивають ще давньоруські діалекти. Наприклад, у давньоруських іменниках типу ''льв'', ''ръть'' слабкі редуковані в першім складі непрямих відмінків однини закономірно занепали, як це відбиває рос. мова (''льва'', ''рта'', ''лб''а), а в українській мові внаслідок пересування наголосу стали сильними й вокалізувалися (''льва'' > ''лева'', ''ръта'' > ''рота''). Така специфіка може пояснюватися, зокрема, тим, що процеси, зумовлені занепадом та вокалізацією редукованих, були досить тривалі й діяли ще й на початку формування на основі давньоруських діалектів сучасних східнослов'янських мов. Редуковані голосні звуки виконували в давньоруській мові фонематичні функції, отже, коли вони занепали або розвинулись в [о] і [е], то склад давньоруських фонем зменшився на дві одиниці.
 
Деякі специфічні для окремих східнослов'янських мов наслідки занепаду й вокалізації редукованих голосних відбивають ще давньоруські діалекти. Наприклад, у давньоруських іменниках типу ''львльвъ'', ''рътьрътъ'' слабкі редуковані в першім складі непрямих відмінків однини закономірно занепали, як це відбиває рос.російська мова (''льва'', ''рта'', ''лб''а), а в українській мові внаслідок пересування наголосу стали сильними й вокалізувалися (''льва'' > ''лева'', ''ръта'' > ''рота''). Така специфіка може пояснюватися, зокрема, тим, що процеси, зумовлені занепадом та вокалізацією редукованих, були досить тривалі й діяли ще й на початку формування на основі давньоруських діалектів сучасних східнослов'янських мов. Редуковані голосні звуки виконували в давньоруській мові фонематичні[[фонема]]тичні функції, отже, коли вони занепали або розвинулись в [о] і [е], то склад давньоруських фонем зменшився на дві одиниці.
 
;Українська мова
У сильній позиції редукований ''*ъ'' перейшов у [o] (''*lъbъ > лоб, *rъtъ > рот''), а ''*ь''&nbsp;— у [e] (''*otьcь > отець, *orьlъ > орел, *kozьlъ > козел''). У деяких випадках ''*ь'' переходив не в [e], а в [o] з пом'якшенням попереднього приголосного (''*lьnъ > льон, *lьdu > льоду'').
 
У випадках, якщо попередній приголосний був вторинно пом'якшеним, ''*ь'' переходив не в [e], а в [o]: ''*l'ьnъ > льон, *pьn'ь > *pьn'ьkъ > *pьn'ъkъ > пеньок''. У деяких словах утворений [o] піддався [[ікавізм]]у: ''*l'ьdъ > лід'' (род. відм. ''льоду'').
 
В українській мові після зникнення редукованого наприкінці слова, звук [о] в попередньому складі (що після занепаду став закритим) отримував подовження і перетворювалися на [і] (ймовірно, через низку переходів [o] > [uu] > [uo] > [uɪ] > [ui] > [i]). Звук [e] у складі, закритому після занепаду редукованих, перейшов у [ē]&nbsp;— явище, відоме як «[[новий ять]]». Цей звук відрізнювавсявідрізнявся у вимові від праслов'янського ''[[Ять#Звук ѣ|ě]]'', але на письмі він теж позначався символом [[ять|ѣ]].
 
Подовження не відбувалося, якщо голосний у закритому складі сам був за походженням колишнім редукованим: ''сон'' (< ''*sъnъ''), ''вовк'' (< ''*v<sup>ь</sup>lkъ''), ''лоб'' (< ''*lъbъ''), ''рот'' (< ''*rъtъ''), ''мох'' (< ''*mъxъ''). Це помітно також у закінченнях [[орудний відмінок|орудного відмінка]] однини: ''сином'' (< ''*synъmь''), ''медом'' (< ''*medъmь'')<ref>Первісно закінчення ''*-ъmь'' мали лише іменники з основою на ''*-ŭ'', надалі подібні форми з'явилися і в іменників з основою на ''*-ŏ'' (замість ранішого ''*-omь''): ''городом, братом'' ({{lang-orv|городъмь, братъмь}}).</ref>. Деякі винятки з цього правила (''[[утік (ткацтво)|утік]]'' при паралельній формі ''уток'' < {{lang-x-slav|*ǫtъkъ}}; форми родового відмінка множини ''бліх, сліз'' < {{lang-x-slav|*blъxъ, *slьzъ}}) можуть бути пояснені «виправленням» за [[аналогія (мовознавство)|аналогією]]. Не спостерігається зазвичай і перехід звуків [о] і [е] в [і] у словах з [[повноголосся]]м (''берег, мороз, шолом'')&nbsp;— це пов'язане з особливостями [[метатеза плавних у слов'янських мовах|метатези плавних]] у східнослов'янських мовах. Форми ''борін, голів, корів, поріг'' та ін. могли, за одною з версій, з'явитися за аналогією зі словами ''ріг, кінь''; за іншою&nbsp;— це пов'язане з особливостями [[Тонічний наголос|музичного наголосу]], що існував у давньоруські часи. Наслідком цих процесів стало специфічне для української мови чергування [е]&nbsp;— [і], [о]&nbsp;— [і]: ''печі&nbsp;— піч'' (< ''печи&nbsp;— печь''), ''вози&nbsp;— віз'' (< ''возы&nbsp;— возъ'').
 
Також відбувалася прогресивна [[асиміляція (мовознавство)|асиміляція]] пом'якшеним приголосним, після якого занепав [ь], наступного [j] (''знання, життя'' < ''знаньjе, житьjе''); зміна [л] на [ў] перед іншим приголосним після вторинного [о], що виник з редукованого [ъ] ({{lang-orv|вълкъ, тълстыи}} > ''воўк, тоўстий'', на письмі&nbsp;— ''вовк, товстий'') тощо.
 
У деяких випадках ''ъ'' перейшов в [о] і в слабкій позиції наприкінці слова: «[[горно]]» (< ''*g<sup>ъ</sup>r̥nъ''), «[[Дніпро]]» (< ''*Dněprъ'').
 
=== Західнослов'янські мови ===
У [[західнослов'янські мови|західнослов'янських мовах]] редуковані [ь] та [ъ] у сильній позиції злилися в один звук [е]: пор. {{lang-pl|dzień, sen, cienki}}; {{lang-cs|den, sen, tenký}}.
 
=== Південнослов'янські мови ===
У [[південнослов'янські мови|південнослов'янських мовах]] розвиток проходив по-різному:
* У болгарській мові ''*ь'' злився з [е], а ''*ъ'' перейшов у звук, близький до [[Носові голосні в праслов'янській мові|ǫ]] (ѫ), але без назалізації. Надалі ''ǫ'', втративши носовий характер, збігся з ''*ъ'' у звуку [[Неогублений голосний заднього ряду високо-середнього підняття|[ɤ]]], позначуваним на письмі літерою '''[[ъ]]'''.
* У македонській мові відбувався той же процес, що і в східнослов'янських: ''*ъь'' злився з [e], ''*ъ''&nbsp;— з [о].
* У сербській, словенській і хорватській мовах ''*ь'' та ''*ъ'' зливсязлилися з [a]: {{lang-sr|дан/dan, сан/san, та̏нак/tȁnak}}, {{lang-hr|dan, san, tȁnak}}.
 
=== Церковнослов'янська мова ===
У сучасній [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янській мові]] літери «'''ъ»''' і «'''ь»''' пишуться за традицією наприкінці слів (що закінчуються на приголосну) і на стиках морфем, але не мають фонетичного значення, тобто не вимовляються при читанні. В інших позиціях вживання цих літер відрізнюєтьсявідрізняється від практики староцерковнослов'янської мови: у слабких позиціях вони взагалі не позначаються ({{lang-cu|бьрашно}} > сучасне {{lang-chu|брашно}}), у сильних&nbsp;— замінені на ''о'' чи ''е'' ({{lang-cu|слъньце}} > сучасне {{lang-chu|солнце}}).
 
Проте, традиція вимови редукованих «'''ъ»''' і «'''ь»''' як [о] і [е] відповідно тривалий час зберігалася в так званих хомових (наонних, роздільнорічних) співах ({{lang-ru|хомовое (наонное, раздельноречное) пение}})&nbsp;— одному з різновидів старообрядських [[Знаменний спів|знаменних співів]]<ref>[[Успенський Микола Дмитрович|Успенский Н. Д.]], Древнерусское певческое искусство, М., 1965, 1971 год.</ref>. Такий вид духовних співів набув поширення у [[Московська держава|Московській державі]] у середині<ref>[[Металлов Василь Михайлович|Металлов В. М.]], Очерк истории православного церковного пения в России, Саратов, 1893, Москва, 1915.</ref> чи наприкінці<ref>[[Разумовський Дмитро Васильович|Разумовский Д. В.]], «Церковное пение в России», {{М.}}, 1867 год.</ref> [[XV століття]]. Хомові співи вийшли з вжитку в середині [[XVII]]&nbsp;ст.<ref name="Викитека ЭСБЕ И">{{ВТ-ЭСБЕ|Истинноречие|[[Соловйов Микола Феопемптович|Соловьёв Н. Ф.]]}}</ref>, досі використовуються лише старообрядцями-[[Безпопівщина|беспопівцямибезпопівцями]]<ref>[[Преображенський Олександр Васильович|Преображенский А. В.]], «Культовая музыка в России», Ленинград, 1924 год</ref> і почасти [[Єдиновір'я|єдиновірцями]].
 
Чи є хомові співи продовженням живої традиції голосної вимови праслов'янських редукованих чи пізнішою штучною конструкцією, досі остаточно не встановлено, але сам факт географічного збугу ареалів дуже пізнього занепаду редукованих ([[північне наріччя російської мови|північноросійські діалекти]]) і переважного поширення безпопівщини ([[Помор'я (Росія)|Помор'я]]) говорить на користь першої версії<ref>{{стаття|автор=Е. Г. Червякова|заголовок=Традиции раздельноречного пения у старообрядцев поморского согласия|видання=Старообрядчество: История. Культура. Современность: Материалы.|рік=2000|сторінки=486-496}}</ref>.
 
=== Доля напружених редукованих ===
== Занепад редукованих і зміна вимови приголосних ==
Занепад редукованих вплинув і на вимову приголосних у слов'янських мовах.
* Так, у праслов. ''*bъčela, *bьčela'' після занепаду редукованих звуки ''b'' і ''č'', утворивши сполучення приголосних, [[асиміляція (мовознавство)|уподібнилися]] або за дзвінкістю ({{lang-uk|бджола}}) або за глухістю ({{lang-ru|пчела}}, {{lang-be|пчала}}, {{lang-pl|pszczoła}} < ''pczoła'')<ref>{{ЕСУМ1}}</ref><ref>[https://docviewer.yandex.ru/?url=http%3A%2F%2Ftayny-yazyka.ru%2Fcontent_files%2Fuser%2Fknigi%2FIstoria_russkogo_yazyka_v_rasskazakh.%2520Kolesov%2520V.V.%25201982.pdf&name=Istoria_russkogo_yazyka_v_rasskazakh.%20Kolesov%20V.V.%201982.pdf&lang=ru&c=5863c7288e3c&page=76 Колесов В.&nbsp;В.&nbsp;История русского языка в рассказах.&nbsp;— М.: «Просвещение», 1982]{{Недоступне посилання|date=жовтня 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref>[https://sites.google.com/site/kokorinva/Home/p/pcela Пчела // Азбуковникъ]</ref>.
* У {{lang-sla|съчѧстиѥ, съчастиѥ}} ({{lang-x-slav|*sъčęstьje}}), {{lang-sla|съчьтати}} ({{lang-x-slav|*sъčьtati}}) початковий ''*s'' після занепаду редукованого ''*ъ'' уподібнився наступному глухому заясенному африкату ''*č'', перейшов у глухий заясенний фрикативний ''š'', разом вони утворили «[[щ]]»: таке походження слова ''щастя'', а також застарілого ''щитати'' («лічити», «рахувати»)<ref name="ЕСУМ">{{ЕСУМ6}}</ref>.
* У {{lang-sla|чьто}} ({{lang-x-slav|*čьto}}) сполучення ''čьt'' після занепаду редукованого ''*ь'' перетворилося на «щ», як у слові ''що''. Втім, існує версія, згідно з якою сполучник ''що'' походить від {{lang-x-slav|*čьso, *česo}}&nbsp;— форми родового відмінка ''*čьto''<ref name="ЕСУМ"/>.
 
== Цікаві факти ==
Дочка Ярослава Мудрого [[Анна Ярославна]], ставши королевою Франції, підписувала документи [[кирилиця|кирилічнимкириличним письмом]]. На одному з таких документів, датованому 1063 роком, зберігся підпис [[Файл:Anne de Kiev autograph 3.jpg|||200px|]]&nbsp;— АНА РЪИНА. Це написання відповідає [[Старофранцузька мова|старофранцузькій вимові]] слова ''reine'' («королева»)&nbsp;— ''roine, roÿne, roïne'' або ''raïne''<ref>[http://www.cnrtl.fr/etymologie/reine reine // Dictionnaire de l'Académie française, huitième édition, 1932—1935]</ref>. Кириличний знак «ъ», таким чином, використовувався для передавання схожого редукованого звука, який тоді ще існував у старофранцузькій мові (сучасна вимова&nbsp;— {{МФА2|ʁɛn}}, «рен»).
 
== Див. також ==
* [[Ь]]
 
== ПосиланняПримітки ==
{{reflist}}
* [http://izbornyk.org.ua/ukrmova/um80.htm| З енциклопедії «Українська мова»]
 
== Джерела ==
* {{книга|автор=Т.&nbsp;А.&nbsp;Иванова|заголовок=Старославянский язык. Учебник |посилання= |відповідальний= |місце=С.-П. |видавництво=Авалон, Азбука-классика |рік=2005 |том= |сторінок=240 |сторінки=|isbn=|ref =}} {{ref-ru}}
 
== ПриміткиПосилання ==
* [http://izbornyk.org.ua/ukrmova/um80.htm| З енциклопедії «Українська мова»]
{{reflist}}
 
{{Праслов'янська мова}}
[[Категорія:Історія української мови]]
365 608

редагувань