Вето: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Не вся інформація Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
Shkod (обговорення | внесок) м Відкинуто редагування 46.200.23.200 (обговорення) до зробленого Леонід Панасюк |
||
Рядок 1:
'''Ве́то''' — заборона, яка накладається [[Голова держави|головою держави]] на рішення іншого державного органу. В сучасних державах право вето, як правило, надається главі держави щодо [[закон]]ів, які приймає [[парламент]].
Ве́то (від лат. veto – забороняю) – заборона особи або групи осіб, яка накладається в односторонньому порядку для заблокування прийняття того чи іншого рішення певним державним органом. В сучасних державах право вето, як правило, надається главі держави щодо законів, які приймає парламент.
1) У державному праві абсолютна чи умовна заборона, яку накладає один державний орган на рішення іншого органу. Право В. в більшості сучасних країн надається голові держави щодо рішень парламенту, а також верхній палаті парламенту щодо законопроектів прийнятих нижньою палатою; 2) У міжнародному праві застосування В. часто називають за відсутності одноголосної позиції постійних членів Ради Безпеки ООН.
У Стародавньому Римі право В. належало народним трибунам, які могли його застосувати щодо актів римських консулів або Сенату. У Польщі XVII-XVIII ст. цим терміном з епітетом liberum veto – вільне вето) окреслювалося право кожного члена сейму накласти заборону на прийняття будь-якого законодавчого або міжнародного акту.
Абсолютне (остаточне, резолютивне) В. надає голові держави право відмовити в затвердженні ухваленого парламентом законопроекту безумовно; умовне (відкладне, суспензивне, відносне) В. – право голови держави відправити законопроект на доопрацювання до парламенту або за відповідних умов для повторного схвалення конституційною більшістю голосів.
Серед відносного вето розрізняють «сильне» і «слабке» вето.
При слабкому вето парламент зобов’язаний лише повторно розглянути законопроект. Для його подолання достатньо звичайної більшості голосів. Сильне вето може бути подолане лише кваліфікованою (конституційною) більшістю іноді за дотримання певної процедури.
Потрібно зазначити, що вето дозволяє блокувати прийняття рішень, виступає механізмом збереження статус-кво у прийнятті політичних або економічних рішень.
Для здійснення права вето необхідна владна і правова субординація, ієрархія. Більш повноважні суб’єкти влади можуть мати право впливати на політичний процес прийняття рішень. Право вето в обов’язковому порядку повинне бути закріплене в законах держави, оскільки вето – дієвий механізм впливу на владу, воно часто передбачається основним законом (конституцією) держави.
== Джерела ==
| |||