Давальний відмінок: відмінності між версіями

В іменників І-ої відміни з прикінцевими приголосними основи '''-г''', '''-к''', '''-х''' у давальному відмінку спостерігають чергування '''-г/з''', '''-к/ц''', '''-х/с''' (''нога — нозі, рука — руці, пряха — прясі''). Це явище пов'язане з рефлексами [[друга палаталізація|другої палаталізації]] і має місце також у місцевому відмінку.

 

У сучасній українській можуть використовуватися як закінчення '''-у, -ю''', так і '''-ові/-еві''': ''котові (коту), Києву, Василеві (Василю), койоту''. Деякі мовознавці вважають, що в давальному відмінку іменників чоловічого роду для української мови властиві лише закінчення '''-ові''' або '''-еві''' (''кобзареві, морякові''), а не '''-у, -ю''' (''кобзарю, моряку''). Мовознавець [[Караванський Святослав Йосипович|С.&nbsp;Й.&nbsp;Каравансьский]] наводив ці твердження як приклад [[Мовний пуризм#Гіперпуризм|гіперпуризму]] і спростовував його посиланнями на український фольклор і класиків (''«А тютюн та люлька // Козаку в дорозі пригодиться…», «Ще живуть // І Богу моляться, і мруть // Хрещені люди»''). На його думку, ці закінчення можна вважати рівноправними, окрім того, в багатоскладових словах з погляду милозвучності доречніше вживати '''-у/-ю''', а не '''-ові/-еві''' (''меморандуму, еквіваленту, Гогенцоллерну'')<ref>{{книга|автор=[[Караванський Святослав Йосипович|Святослав Караванський]]|заголовок=Секрети української мови |посилання=http://zahystmovy.org.ua/wp-content/uploads/2017/01/%D0%A1%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B8-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D1%97-%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B8.-%D0%A1%D0%B2%D1%8F%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2-%D0%9A%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9.pdf |відповідальний= |місце={{К.}}|видавництво=УКСП

«Кобза»|рік=1994|том= |сторінок=152|сторінки=113 |isbn=5-87274-051-4 |ref =}}</ref>.

 

== В інших мовах ==