1813 – у зарубіжному антинаполеонівському поході, генерал-лейтенант, генерал-квартирмейстер союзних військ. 1814 – один із провідників переможної стратегії негайного просування на Париж. 1815 – нач. штабу 1-ї армії, того ж року взяв шлюб із баронесою Женні фон Торнау (1799–1830), племінницею М.Барклая де Толлі (колиш. фрейліна, 1829 отримала звання статс-дами).
== Двадцяті роки [[XIX століття]] ==
1821 перебував з імператором [[Олександр I|Олександром I]] на [[Лайбаський конгрес|Лайбахському конгресі]]. 7 травня(25 квітня) 1823 призначений виконувати обов'язки начальника "«Головного штабу Його Величності"» (за рік офіційно затверджений у цьому званні), відтоді входив до Комітету міністрів і супроводжував царя в усіх поїздках, аж до останнього відвідання Криму та м. [[Таганрог]] (нині місто Ростовської обл., РФ) 1825. Разом із кн. Петром Волконським привіз до Санкт-Петербурга із Варшави зречення від престолу цесаревича Костянтина Павловича (Романова). Керував арештами декабристів (див. [[Декабристський рух|Декабристів рух]]). 1826 став [[Генерал від інфантерії|генералом од інфантерії]]. За дорученням імператора Миколи I 1827 усунув з посади царського намісника на Кавказі О.Єрмолова.
Учасник російсько-турецької війни 1828–18291828—1829, розробив план кампанії з орієнтацією на Бессарабію як на перспективний театр військ. дій. Від 21(09) лют. 1829 – — головнокоманд. 2-ї армії. Після підписання Андріанопольського мирного договору 1829 удостоєний титулу "«Забалканський"». Того ж року Черніг. піх. полк отримав його ім'я як свого шефа: "«полк фельдмаршала графа Дибича-Забалканського"». Від 13(01) груд. наступного року Д. – — головнокоманд. рос. військами, що були спрямовані на придушення польського повстання 1830–18311830—1831.
П. (за чутками – — отруївся) в с. Клєшево Пултуського пов. Царства Польського (нині – — Республіка Польща). Його серце поховане в м. Пултуськ (Польща), тіло – — в С.-Петербурзі.
