Дибич-Забалканський Іван Іванович: відмінності між версіями

'''Іван Іванович Дибич-Забалканський''' (Йоган-Карл-Фрідріх-Антін, 12 або 13 (01 чи 02).05.1785 — 09.06(28.05).1831) — барон, граф (1827), військовий і державний діяч Російської імперії, [[генерал-ад'ютант]] (1818), член [[Державна Рада Російської імперії|Державної ради]] (1823), генерал-фельдмаршал (1829), кавалер багатьох орденів (у тому числі найвищих російських — [[Орден Святого Георгія (Російська імперія)|св. Георгія]] всіх ступенів, [[Орден Андрія Первозванного|св. апостола Андрія Первозванного]] й [[Орден Олександра Невського (Російська імперія)|Олександра Невського]] з алмазними прикрасами, австрійських — [[Орден Марії-Терезії (Австро-Угорщина)|Марії Терезії]] та Леопольда 1-го кл., прусських — [[Орден Чорного орла|Чорного орла]] та Червоного орла 1-го ст.). Народився в маєтку Грослейпе ([[Сілезія]]). Походив із давнього рицарського роду, син прусського (від 1798 — російського) офіцера Ганса Еренфріда фон Дибича (1737—1822). Початкову освіту здобув удома, від 1797 навчався в Берлінському кадетському корпусі.

Службу в Росії почав 4 верес.вересня(23 серп.серпня) 1801 прапорщиком [[Лейб-гвардія|лейб-гвардії]] Семеновського полку. 1802 – підпоручик. В [[Битва під Аустерліцом|Аустерліцькій битві]] 2 груд.грудня (20 листоп.листопада) 1805 був поранений у правицю, але залишився на полі бою, перехопивши шпагу лівою рукою (за цей подвиг нагороджений золотою шпагою з написом "За хоробрість"). 1806 – поручик, 1807 – штабс-капітан, у тодішній кампанії проти наполеонівської Франції відзначений першими трьома орденами: [[Орден Святого Володимира (Російська імперія)|св. Володимира]] 4-го ст., св. Георгія 4-го ст. та прусським "За заслуги". 1809 – капітан, 1810 – підполковник, 1811 – полковник. 11 берез.березня (28 лют.лютого) 1812 переведений до корпусного штабу [[Вітгенштейн Петро Християнович|П.Вітгенштейна]] на посаду [[Квартирмейстер|обер-квартирмейстера]].

Учасник Війни 1812, став ген.[[генерал-майороммайор]]ом. У грудні на чолі окремого 2-тис. загону, вклинившись між двома колонами прусських військ, які воювали на боці імп.імператора [[Наполеон I Бонапарт|Наполеона I]] (заг.загальною чисельністю 18 тис. осіб), одну з них, терміново уклавши з нею сепаратну Таурогенську конвенцію, схилив до нейтралітету, а другу взагалі приєднав до своїх лав, що мало значний вплив на розгортання визвол.визвольної війни 1813 у Німеччині.

1813 – у зарубіжному антинаполеонівському поході, ген.генерал-лейтенант, ген.генерал-квартирмейстер союзних військ. 1814 – один із провідників переможної стратегії негайного просування на Париж. 1815 – нач. штабу 1-ї армії, того ж року взяв шлюб із баронесою Женні фон Торнау (1799–1830), племінницею М.Барклая де Толлі (колиш. фрейліна, 1829 отримала звання статс-дами).