Мері Шеллі: відмінності між версіями
| [перевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
G.Tuono (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
Доповнення перекладом з англійської Вікіпедії |
||
Рядок 26:
'''Ме́рі Ше́ллі''' ({{lang-en|Mary Shelley}}, народжена '''Мері Волстонкрафт Годвін''' ({{lang-en|Mary Wollstonecraft Godwin}}); [[30 серпня]] [[1797]] — [[1 лютого]] [[1851]]) — англійська романістка, авторка оповідань, драматург, есеїст, біограф. Найбільш відома як автор [[готичний роман|готичного роману]] ''[[Франкенштейн, або Сучасний Прометей]]''. Вона редагувала твори, сприяла творчості свого чоловіка поета-романтика і філософа [[Персі Біші Шеллі]]. Після смерті чоловіка вона опікувалася публікаціями його творів. Батько [[Вільям Годвін]] — політичний філософ, мати [[Волстонкрафт Мері|Мері Волстонкрафт]] — філософ і [[Фемінізм|феміністка]].
Мати Мері померла від [[післяпологовий сепсис|післяпологового сепсису]] через десять днів після її народження. Вільяму Годвіну довелося самому виховувати Мері та її трирічну єдиноутробну сестру [[Фанні Імлей]], дочку Мері Волстонкрафт і американського бізнесмена і літератора [[Гілберт Імлей|Гілберта Імлея]]. Годвін був здатний забезпечити свою дочку блискучою, хоча й неофіційною, освітою, заохочуючи її дотримуватися своєї ліберальної політичної теорії. Коли Мері було чотири роки, її батько одружився на сусідці, і зі своєю мачухою Мері згодом перебувала у важких стосунках<ref name=Letter1814-10-28/><ref name=StClair295/>.
1814 року Мері розпочала роман з одним із політичних послідовників її батька, [[Персі Біші Шеллі]], який був уже одружений. Разом зі зведеною сестрою Мері {{нп|Клер Клэрмонт||en|Claire Clairmont}}, Мері і Шеллі поїхали у Францію і подорожували по Європі. Після їхнього повернення в Англію, Марія була вагітна від дитини Персі. Протягом найближчих двох років, вона і Персі стикнулися з остракізмом, постійними боргами і смертю їхньої передчасно народженої дочки. Вони одружилися наприкінці 1816 року, після самогубства першою дружини Шеллі, Гаррієт.
У 1816 році, подружжя хвацько провело літо з [[Джордж Гордон Байрон|Лордом Байроном]], [[Джон Полідорі|Джоном Вільямом Полидори]] і Клер Клермонт поблизу [[Женева|Женеви]] (Швейцарія), де у Марії зародилася ідея роману ''"Франкенштейн"''. Подружжя Шеллі покинуло Британію і 1818 вирушило до Італії, де померли друга і третя їхні дітини перед тим, як Мері Шеллі народила свою останню і єдину вцілілу дитину, {{нп|Персі Флоренс Шеллі||en|Percy Florence Shelley}}. У 1822 році її чоловік потонув, коли його човен затонув під час шторму поблизу [[В'яреджо]]. Рік по тому Мері Шеллі повернулася в Англію і відтоді присвятила себе вихованню сина і кар'єрі професійної письменниці. Останнє десятиліття її життя було затьмарене хворобою, ймовірно спричиненої пухлиною мозку, від якої письменниця померла у віці 53 роки.
До 1970-х років Мері Шеллі був відомою здебільшого завдяки її зусиллям з публікації праць свого чоловіка, а також її романові ''"Франкенштейн"'', який як і раніше має широку читацьку аудиторію і надихнув багато театральних постановок та екранізацій. Нещодавні дослідження дозволили отримати повніше уявлення про досягнення Мері Шеллі. Вчені виявляють все більший інтерес до її літературного доробку, особливо її романів, до яких належать історичні романи ''{{нп|Вальперга (роман)|Вальперга|en|Valperga (novel)}}'' (1823) і ''[[The Fortunes of Perkin Warbeck|Перкін Уорбек]]'' (1830), в [[Постапокаліпсис|постапокаліптичний]] роман ''{{нп|Остання людина||en|The Last Man}}'' (1826), а також її останні два романи, ''[[Lodore]]'' (1835) і ''{{нп|Фолкнер (роман)|Фолкнер|en|Falkner (novel)}}'' (1837). Дослідження її менш відомих робіт, таких як книга подорожей ''{{нп|Мандри по Німеччині та Італії||en|Rambles in Germany and Italy}}'' (1844) і біографічні стаття для ''[[Lardner's Cabinet Cyclopaedia|кабінет Енциклопедії]]'' (1829-46) {{нп|Діонісіус Ларднер|Діонісіуса Ларднера|en|Dionysius Lardner}}, підтримують зростаючу думку, що Мері Шеллі залишалася політичним [[Радикалізм|радикалом]] упродовж всього свого життя. У своїх творах Мері Шеллі часто стверджувала, що співпраця і співчуття, особливо, як це практикують жінки в родині, були шляхами реформування громадянського суспільства. Цей погляд був прямим викликом індивідуалістичному [[Романтизм|романтичному]] духові творчості її чоловіка Персі Шеллі та [[Просвітництво|просвітницьким]] політичним теоріям, озвученим її батьком, Вільямом Годвіном.
== Життєпис ==
=== Рання життя ===
[[Файл:GodwinJournal.jpg|альт=Neat and organised handwritten page from William Godwin's journal.|праворуч|міні|Сторінка з журналу [[Вільям Годвін|Вільяма Годвіна]], на якій він зафіксував "народження Мері, через 20 хвилин після 11-ї години ночі" (ліва колонка, четвертий запис)]]
Мері Шеллі народилася під ім'ям Мері Волстонкрафт Годвін 30 серпня 1797 року в [[Сомерз Таун (Лондон)|Сомерс-Тауні]] (Лондон). Вона була другою дитиною феміністської філософині, педагогині і письменниці [[Мері Волстонкрафт]]і першою дитиною філософа, письменника і публіциста [[Вільям Годвін|Вільяма Годвіна]]. Волстонкрафт померла від [[Пологовий сепсис|пологового сепсису]] невдовзі після народження Мері. Годвін залишився виховувати Мері разом з її старшою сестрою, [[Фанні Імлей]], дитиною Волстонкрафт від американського спекулянта [[Гілберт Імлей|Гілберта Імлея]].<ref>Seymour, 28–29; St Clair, 176–78.</ref> через рік після смерті Волстонкрафт, Годвін опублікував свої ''[[Мемуари автора Захисту прав жінки]]'' (1798), які він задумав як щиру і жалісливу данину. Однак, оскільки ''Мемуари'' викрили особисте життя Волстонкрафт та її незаконнонароджене дитя, то їх сприймали як такі, що шокують. Мері Годвін читала ці мемуари, а також книжки свої матері, і була вихована, щоб плекати пам'ять про неї.<ref>St Clair, 179–188; Seymour, 31–34; Clemit, "Legacies of Godwin and Wollstonecraft" (CC), 27–28.</ref>
Ранні роки життя Мері були щасливі, судячи з листів домробітниці і медсестри Вільяма Годвіна, Луїзи Джонс.<ref>Seymour, 38, 49; St. Clair, 255–300.</ref> Але Годвін був часто в глибоких боргах; і відчуваючи, що не зможе поставити дітей на ноги сам, він спробував знайти другу дружину.<ref>St Clair, 199–207.</ref> У грудні 1801 році він одружився з Мері Джейн Клермонт, добре освіченою жінкою з двома її власними маленькими дітьми — Чарлзом і [[Клер Клермонт|Клер]].<ref group="note">Claire's first name was "Jane", but from 1814 (see Gittings and Manton, 22) she preferred to be called "Claire" (her second name was "Clara"), which is how she is known to history. To avoid confusion, this article calls her "Claire" throughout.</ref>. Більшість друзів Годвіна не любили його нову дружину, описуючи її як запальну і склочну;<ref>Seymour, 47–49; St Clair, 238–54.</ref><ref group="note">William St Clair, in his biography of the Godwins and the Shelleys, notes that "it is easy to forget in reading of these crises [in the lives of the Godwins and the Shelleys] how unrepresentative the references in surviving documents may be. It is easy for the biographer to give undue weight to the opinions of the people who happen to have written things down." (246)</ref>, але Годвін був відданий їй, і шлюб був успішним.<ref>St Clair, 243–44, 334; Seymour, 48.</ref> Мері Годвін, з іншого боку, зненавиділа мачуху.<ref name="Letter1814-10-28">Letter to Percy Shelley, 28 October 1814. ''Selected Letters'', 3; St Clair, 295; Seymour 61.</ref> Біограф Вільяма Годвіна 19-го століття С. Кеган Пол пізніше припустив, що місіс Годвін була упередженою на користь своїх дітей перед дітьми Мері Волстонкрафт.<ref name="StClair295">St Clair, 295.</ref>
Спільно подружжя Годвінів заснувало видавничу фірму під назвою М. Дж. Годвін, яке продавало дитячі книги, а також канцтовари, мапи та ігри. Однак бізнес не приносив прибутку, і Годвін був змушений позичати значні суми, щоб утримувати його на плаву.<ref>St. Clair, 283–87.</ref> Він продовжував брати кредити, щоб погасити раніше взяті кредити, а це ще більше погіршувало його становище. До 1809 року Годвінів бізнес був близький до провалу, і письменник був "майже у відчаї".<ref>St. Clair, 306.</ref> Годвіна врятували від [[в'язниця для боржників|в'язниці для боржників]] ентузіасти філософії, такі як [[Френсіс Плейс]], які позичили йому додаткові гроші.<ref>St. Clair, 308–9.</ref>
[[Файл:Polygon.jpg|альт=Black-and-white engraving showing London buildings in the background and carriages and people in the foreground.|ліворуч|міні|Полігон (''ліворуч'') у [[Сосерт Таун (Лондон)|Сомерс-Тауні]] (Лондон), між [[Камден-Таун]]ом і [[Сент-Панкрас (Лондон)|Сент-Панкрас]], де Мері Годвін народилася і провела перші роки свого життя]]
Хоча Мері Годвін не здобула повної формальної освіти, але батько познайомив її з широким колом предметів. Він часто брав дітей на освітні екскурсії, і вони мали доступ до його бібліотеки, а також бачили багатьох інтелектуалів, які відвідували його, зокрема [[Поезія романтизму|поета-Романтика]] [[Семюел Тейлор Колрідж|Семюела Тейлора Коліджа]] і колишнього віце-президента США [[Аарон Бьорр|Аарона Бьорра]].<ref>Bennett, ''An Introduction'', 16–17.</ref> Годвін зізнався, що не виховував дітей відповідно до філософії Мері Волстонкрафт, як описано в її працях, таких як ''[[На захист прав жінки]]'' (1792), але попри це Мері Годвін здобула незвичайну і просунуту освіту як для дівчини того часу. Вона мала [[гувернер]]ку, щоденного репетитора, і прочитала в рукописах багато книг свого батька для дітей про історії Риму та Греції.<ref>Sunstein, 38–40; Seymour, 53; see also Clemit, "Legacies of Godwin and Wollstonecraft" (CC), 29.</ref> Упродовж шести місяців 1811 року вона також відвідувала школу-інтернат у [[Рамсґейт]]і.<ref>Seymour, 61.</ref> Батько описував її в 15 років як "винятково сміливу, трохи владну і володарку допитливого розуму. Її жага знань велика, а її завзятість у всьому, за що вона береться, майже непереможна."<ref>Sunstein, 58; Spark, 15.</ref>
У червні 1812 року батько послав Мері трохи пожити з [[диссентер]]ською сім'єю [[Радикалізм|радикального]] Вільяма Бакстера, неподалік від [[Данді]] (Шотландія).<ref>Seymour, 74–75.</ref> Бакстерові він написав: "Я б страшенно хотів, щоб вона була вихована як філософ, ба більше як цинік."<ref>Quoted in Seymour, 72.</ref> Науковці припускали, що він її відправив далеко від дому з міркувань здоров'я, щоб віддалити від суєти бізнесу, або познайомити з радикальною політикою.<ref>Seymour, 71–74.</ref> Мері Годвін насолоджувалася просторими околицями дому Бакстера в компанії його чотирьох дочок. І вона повернулася на північ влітку 1813 року, ще на 10 місяців.<ref>Spark, 17–18; Seymour, 73–86.</ref> У введенні до ''Франкенштейна'' 1831 року вона згадує: "Я вже писала тоді, але якісь зовсім тривіальні речі. І це було саме в тіні дерев на землях, які належали до нашого дому, або ж на похмурих безлісих схилах гір неподалік, коли мої справжні композиції, повітряні польоти моєї уяви, народжувалися і плекалися."<ref>Qtd. in Spark, 17.</ref>
=== Персі Біші Шеллі ===
[[Файл:St_Pancras_Old_Church_in_1815.jpg|альт=Black-and-white engraving of a church in the background, with a river flowing in the front. Two people are sitting on the bank and one is swimming. Trees frame the picture.|праворуч|міні|26 червня 1814, Мері Годвін оголосила, що її любов до Персі Шеллі на [[Мері Волстонкрафт|Мері Уолстонкрафт в]] могили на кладовищі [[St Pancras Old Church|Сент-Панкрас Стара церква]] (як показано в 1815 році).<ref>St Clair, 358.</ref>]]
Мері Годвін, ймовірно, вперше зустріла радикального поета-філософа [[Персі Біші Шеллі]] в проміжку між двома її перебуваннями в Шотландії.<ref>Bennett, ''An Introduction'', 17; St Clair, 357; Seymour, 89.</ref> До того часу, коли вона 30 березня 1814 року вдруге повернулася додому, Персі Шеллі віддалився від дружини і став регулярно відвідувати Годвіна, якого він погодився врятувати від заборгованості.<ref>Sunstein, 70–75; Seymour, 88; St. Clair, 329–35.</ref> [[Радикалізм]] Персі Шеллі, зокрема його економічні погляди, які він засвоїв з праці Вільяма Годвіна ''{{нп|Політична справедливість||en|Political Justice}}'' (1793), віддалив письменника від його багатої [[Аристократія (стан)|аристократичної]] сім'ї: вони хотіли, щоб він дотримуватися традиційної поведінки земельної аристократії, а він хотів жертвувати значну частину сімейного статку на допомогу знедоленим. Тож Персі Шеллі було важко отримати доступ до грошей, допоки не отримає свою частину спадку, тому що його родина не хотіла, що він тринькав гроші на "політичну справедливість". Після декількох місяців обіцянок, Шеллі оголосив, що він або не може або не хоче погасити всі борги Годвіна. Годвін був злий і відчував себе зрадженим.<ref>St. Clair, 355.</ref>
Персі почав зустрічатися з Мері таємно на могилі її матері [[Мері Волстонкрафт]] на [[Стара церква Сент-Панкрас|цвинтарі Сент-Панкрас]], і вони полюбили один одного; їй було майже 17, йому майже 22.<ref>Spark, 19–22; St Clair, 358.</ref> 26 червня 1814 Персі Шеллі і Мері Годвін заявили про свою любов один до одного. Тоді Шеллі оголосив, що він не може приховати своєї "полум'яної пристрасті", а це підштовхнуло Мері в "момент піднесення і захвату" сказати, що вона має такі самі почуття; цього дня або ж наступного Мері Годвін позбулася невинності від Шеллі, що за переказами сталося на кладовищі.<ref>Garrett, 19.</ref> Годвін описувала, що її притягає "дика, інтелектуальна, неземна зовнішність" Шеллі.<ref>Garrett, 20.</ref> До жаху Мері, її батько не схвалював й намагався зірвати стосунки між закоханими, що врятувати "незаплямовану честь" своєї дочки. Приблизно тоді ж батько Мері дізнався про неспроможність Шеллі розплатитися за його боргами.<ref>Seymour, 94, 100; Spark, 22–23; St. Clair, 355.</ref> Марія, яка пізніше писала про свою "надмірну і романтичну прихильність до батька",<ref>Letter to Maria Gisborne, 30 October – 17 November 1824. Seymour, 49.</ref> була в замішанні. Вона бачила Персі Шеллі як втілення ліберальних та реформаторських ідей, які її батько висловлював у 1790-х роках, особливо думки Годвіна про шлюб, як про репресивну монополію. Він стверджував про це у виданні ''Політичної справедливості'' 1793 року, але відтоді прибрав.<ref>St Clair, 373; Seymour, 89 ''n'', 94–96; Spark, 23 ''n''2.</ref> 28 липня 1814 року закохані втекли і таємно виїхали до Франції, взявши зведену сестру Мері, [[Клер Клермонт]], з собою,<ref>Spark, 24; Seymour, 98–99.</ref> але залишивши вагітну дружину Персі.
Вони переконали Мері Джейн Годвін, яка переслідувала їх до [[кале]], що не хочуть повертатися, і трійця вирушила до Парижа, а потім, ослами, мулами, возами і ногами, через нещодавно розорену війною Францію до Швейцарії. Годвін писала про францію 1814 року: "Відчай жителів, чиї будинки були спалені, їхня худоба убита, а все багатство знищене, вставив жало в мою відразу до війни...".<ref>Garrett, 23.</ref> Під час подорожі Мері і Персі читали твори Мері Волстонкрафт та інших, вели спільний журнал і продовжували писати свої власні твори.<ref>Spark, 26–30.</ref> У [[Люцерн]]і відсутність грошей змусила трійцю повернути назад. Вони вирушили вниз по [[Рейн]]у, а потім суходолом у голландський порт [[Масслейс]]. 13 вересня 1814 року вони прибули в англійське місто [[Грейвзенд]] (Кент).<ref>Spark, 30; Seymour, 109, 113.</ref>
[[Файл:Portrait_of_Percy_Bysshe_Shelley_by_Curran,_1819.jpg|альт=Half-length oval portrait of a man wearing a black jacket and a white shirt, which is askew and open to his chest.|ліворуч|міні| [[Радикалізм]] праці Годвіна ''[[Політична справедливість]]'' (1793) надихнув [[Персі Біші Шеллі]]. Коли поет [[Роберт Сауті]] зустрів Шеллі, він відчував, як ніби бачив себе з 1790-х років{{уточнити}}.<ref>St Clair, 318.</ref> (портрет пензля [[Амелія Каррен (художниця)|Амелії Каррен]], 1819.)]]
Те, що очікувало Мері Годвін в Англії було повне ускладнень, деякі з них вона не передбачала. Десь під час подорожі, або ще до неї, вона завагітніла. Вона і Персі тепер опинилися без гроша, і, на щирий подив Мері, її батько відмовився мати з нею будь-які справи.<ref>Bennett, ''An Introduction'', 20; St Clair, 373; Sunstein, 88–89; Seymour, 115–16.</ref> Разом з Клер Пара переїхала до помешкання в Сомерс-Таун, а пізніше, на площу Нельсон. Вони продовжували багато читати і писати, і проводили час разом х друзями Персі Шеллі, такими як {{нп|Томас Джефферсон Гогг||en|Thomas Jefferson Hogg}} і письменник {{нп|Томас Лав Пікок||en|Thomas Love Peacock}}.<ref>Spark, 31–32.</ref> Персі Шеллі іноді ненадовго полишав дім, щоб ухилитися від кредиторів.<ref>Spark, 36–37; St Clair, 374.</ref> Знавіснілі листи закоханих одного до одного віддзеркалюють їхню біль під час цих розлук.<ref>Sunstein, 91–92; Seymour, 122–23.</ref>
Вагітна і часто хвора Мері Годвін мала якось впоратися з радістю Персі щодо народження його сина від Гаррієт Шеллі наприкінці 1814 року і його постійними відлучками з Клер Клермонт.<ref group="note">"''Journal 6 December''—Very Unwell. Shelley & Clary walk out, as usual, to heaps of places...A letter from Hookham to say that Harriet has been brought to bed of a son and heir. Shelley writes a number of circular letters on this event, which ought to be ushered in with ringing of bells, etc., for it is the son of his ''wife''" (quoted in Spark, 39).</ref> Шеллі і Клермонт майже напевно були коханцями, що викликало неабиякі ревнощі з боку Мері Годвін.<ref>Garrett, 25.</ref> Шеллі сильно образив Годвін одного разу, коли під час прогулянки в сільській місцевості Франції, він запропонував, щоб вони обидва поринути в потік голими, а це образило її принципи.<ref>Garrett, 26.</ref> Її частково втішали візити Хогга, якого вона спочатку не любила, але незабаром вважала близьким другом.<ref>Spark, 38–44.</ref> Персі Шеллі, здається, хотів, щоб Мері Годвін і Хогг стати коханцями;<ref>St Clair, 375.</ref> Мері не відкидала цю думку, оскільки в принципі вірила у [[вільне кохання]].<ref>Sunstein, 94–97; Seymour, 127</ref> Однак, на практиці вона любила тільки Персі Шеллі і, здається, не пішла з Хоггом далі флірту.<ref>Spark, 41–46; Seymour, 126–27; Sunstein, 98–99.</ref><ref group="note">Sunstein speculates that Mary Shelley and Jefferson Hogg made love in April 1815. (Sunstein, 98–99)</ref> 22 лютого 1815 вона народила дівчинку на два місяці раніше очікуваного строку. Не очікувалося, що дитина виживе.<ref>Seymour, 128.</ref> 6 березня вона написала Хоггу:
<blockquote>Мій дорогий Хогг, моя дитина мертва — чи ти прийдеш до мене коли матимеш змогу? Я хочу бачити тебе. Вона себе чудово почувала коли я лягла спати. Коли прокинулася вночі, щоб дати їй посмоктати, то виявилося, вона ''спить'' так тихо, що я б не розбудила її. Вона була мертвою, але ми це з'ясували лише вранці. Судячи з її вигляду, вона очевидно померла в судомах. Приходь, ти такій спокійний, а Шеллі боїться лихоманки fever from the milk, оскільки я більше не матір.<ref>Quoted in Spark, 45.</ref></blockquote>
Втрата дитини викликала гостру депресію в Мері Годвін, під час якої її переслідували бачення дитини, але вона знову зачала і відійшла до літа.<ref>St Clair, 375; Spark, 45, 48.</ref> Разом з покращенням фінансового становища Персі Шеллі після смерті діда, сера Біші Шеллі, подружжя провело відпустку в [[Торкі]], а потім орендувало [[Котедж Шеллі|двоповерховий котедж у Бішопсгейт]], на краю {{нп|Великий Віндзорський Парк|Великого Віндзорського Парку|en|Windsor Great Park}}.<ref>Sunstein, 93–94, 101; Seymour, 127–28, 130.</ref> Про цей період в житті Мері Годвін відомо мало, оскільки її журнал з травня 1815 року по липень 1816-го загубився. У Бішопсгейт Персі написав свою поему ''{{нп|Аластор, або дух усамітнення|Аластор|en|Alastor, or The Spirit of Solitude}}''; а 24 січня 1816 року Мері народила другу дитину, сина Вільяма, названого так на честь її батька, який незабаром дістав прізвисько "Willmouse". У своєму романі ''{{нп|Остання людина||en|The Last Man}}'' вона пізніше уявила Віндзор як сад Едему.<ref>Sunstein, 101–103.</ref>
=== Женевське озеро і ''Франкенштейн'' ===
[[Файл:FrankensteinDraft.jpg|альт=Handwritten manuscript of Frankenstein.|праворуч|міні|Проект ''[[Франкенштейн, або Сучасний Прометей|"Франкенштейн"]]'' ("It was on a dreary night of November that I beheld my man completed ...")]]
У травні 1816 року Мері Годвін, Персі Шеллі і їх син поїхали в [[Женева|Женеву]] разом з Клер Клермонт. Вони збиралися провести літо з поетом [[Джордж Гордон Байрон|Лордом Байроном]], чий останній роман з Клер призвів до її вагітності.<ref>Gittings and Manton, 28–31.</ref> Компанія прибула до Женеви 14 травня 1816 року. Тоді Мері вже називала себе "місіс Шеллі". Байрон приєднався до них 25 травня зі своїм молодим лікарем [[Джон Полідорі|Джоном Полідорі]],<ref name="Sunstein, 117">Sunstein, 117.</ref> і орендував {{нп|Вілла Діодаті|Віллу Діодаті|en|Villa Diodati}}, неподалік від [[Женевське озеро|Женевського озера]] у селі [[Колоньї]]; Персі Шеллі орендуваа менший будинок під назвою Мезон Шапюї на набережній неподалік.<ref>Gittings and Manton, 31; Seymour, 152. Sometimes spelled "Chappuis"; Wolfson, Introduction to ''Frankenstein'', 273.</ref> Вони проводили свій час в написанні власних творів, прогулянках на човні по озеру і розмовах до пізньої ночі.<ref>Sunstein, [https://books.google.com/books?id=S4Q0Yv_7tawC&pg=PA118 p. 118].</ref>
"Літо було мокре і непривітне", пригадувала Мері Шеллі 1831 року, "і безперервний дощ часто ув'язнював нас будинку цілими днями".<ref>Paragraph 6, Introduction to the 1831 edition of ''Frankenstein''; Sunstein, 118.</ref><ref group=note>The violent storms were, it is now known, a repercussion of the volcanic eruption of [[Mount Tambora]] in Indonesia the year before (Sunstein, 118). See also [[The Year Without a Summer]].</ref> Сидячи біля каміна на віллі Байрона, компанія розважала себе розказуванням {{нп|Фасмантагоріана|німецьких оповідань про привиди|en|Fantasmagoriana}}, що спонукало Байрона запропонувати, щоб "кожен написав розповідь про привида".<ref>Para. 7, Intro., ''Frankenstein'' 1831 edition</ref><ref>{{Cite book|url=https://books.google.com/books?id=7EOWf_H61LQC&pg=PA55|title=De Quincey's Gothic Masquerade|last=Bridgwater|first=Patrick|date=2004|publisher=Rodopi|page=55}}</ref> Неспроможна придумати історію, юна Мері Годвін стала тривожною: "''Ти придумала історію?'', чула я щоранку, і щоранку була змушена відповісти негативно, що мене дуже ображало."<ref>Para. 8, Intro., ''Frankenstein'' 1831 edition</ref> Одного вечора в середині червня учасники дискусії звернулися до природи принципу життя. "Можливо, труп колись можна буде оживили", зазначила Мері, "[[гальванізм]] подає ознаки таких речей".<ref>Para. 10, Intro., ''Frankenstein'' 1831 edition</ref> Після півночі вони пішли до сну. Мері не могла заснути. Вона стала одержимою своєю уявою, коли побачила ''зловісні жахи'' свого "сну наяву", свою історію про привидів:<ref>Shelley, Mary, Paragraphs 11–13, [http://www.gutenberg.org/files/42324/42324-h/42324-h.htm "Introduction" ''Frankenstein'' (1831 edition)] Gutenberg</ref>
{{Quote|I saw the pale student of unhallowed arts kneeling beside the thing he had put together. I saw the hideous phantasm of a man stretched out, and then, on the working of some powerful engine, show signs of life, and stir with an uneasy, half vital motion. Frightful must it be; for supremely frightful would be the effect of any human endeavour to mock the stupendous mechanism of the Creator of the world.<ref>Quoted in Spark, 157, from Mary Shelley's introduction to the 1831 edition of ''Frankenstein''.</ref><ref group=note>Seymour argues that evidence from Polidori's diary conflicts with Mary Shelley's account of when the idea came to her (157).</ref>|text=I saw the pale student of unhallowed arts kneeling beside the thing he had put together. I saw the hideous phantasm of a man stretched out, and then, on the working of some powerful engine, show signs of life, and stir with an uneasy, half vital motion. Frightful must it be; for supremely frightful would be the effect of any human endeavour to mock the stupendous mechanism of the Creator of the world.<ref>Quoted in Spark, 157, from Mary Shelley's introduction to the 1831 edition of ''Frankenstein''.</ref><ref group=note>Seymour argues that evidence from Polidori's diary conflicts with Mary Shelley's account of when the idea came to her (157).</ref>}}
Вона почала писати те, що спочатку задумувала як коротку розповідь. За підтримки Персі Шеллі, вона розширила цю оповідь до свого першого роману, ''[[Франкенштейн, або Сучасний Прометей]]'', опублікованого в 1818 році.<ref>Bennett, ''An Introduction'', 30–31; Sunstein, 124.</ref> Вона згодом описала те літо в Швейцарії, як момент "коли я вперше вийшла з дитинства в життя". Історію белетризували кілька разів і вона стала основою для цілої низки фільмів.
У вересні 2011 року астроном Дональд Олсон, після відвідування вілли на Женевському озері за рік до того, і вивчення даних про рух Місяця і зірок, прийшов до висновку, що її ''сни наяву'' відбулися "між 2-ю і 3-ю годинами ночі" 16 червня 1816 року, через кілька днів після появи задуму Лорда Байрона, щоб кожен з них написав розповідь про привида.<ref name="astro">Radford, Tim, ''[https://www.theguardian.com/books/2011/sep/26/frankenstein-hour-creation-identified-astronomers Frankenstein's hour of creation identified by astronomers]'', ''The Guardian'', 25 September 2011 (retrieved 5 January 2014)</ref>
=== Авторство ''Франкенштейно'' ===
Є розбіжності щодо авторства ''Франкенштейна'', оскільки і Мері і її чоловік співпрацювали над історією. Розмір внеску Персі Шеллі в роман невідомий. Оскільки ''"Франкенштейн"'' опубліковано анонімно 1818 року, то читачі і критики сперечалися про його походження і внесок двох Шелли до книги.<ref name="Seymour, 195–96">Seymour, 195–96.</ref> Існують розбіжності у виданнях 1818, 1823 і 1831 років, і Мері Шеллі писала, що передмова до першого видання була роботою Персі "наскільки я можу згадати." Джеймс Рігер прийшов до висновку, що "допомога Персі на кожному етапі виробництва книги була настільки великою, що він не знає, слід розглядати його як редактора чи співавтора з деяким внеском", тоді як Енн К. Меллор пізніше стверджувала, що Персі тільки "виправив багато технічних правок і кілька разів уточнив і тематичну безперервність тексту".<ref>{{cite journal|last1=Howard|first1=Jennifer|title=The Birth of 'Frankenstein'|journal=The Chronicle of Higher Education|date=7 November 2008|url=http://chronicle.com/article/The-Birth-of-Frankenstein-/27400|issn=0009-5982|accessdate=15 September 2016}}</ref> Чарльз Е. Робінсон, редактор факсимільного видання рукописів ''Франкенштейна'', прийшов до висновку, що внесок Персі до книги "був не більшим, ніж те, що більшість видавців, редакторів радять новим (або старим) авторам або ж, насправді, що колеги радять один одному читаючи роботи інших авторів під час написання."<ref>Robinson 1996, part 1, p. lxvii, quoted in Jones 1998.</ref>
=== Бат і Марлоу ===
Після повернення в Англію у вересні Мері і Персі переїхали з Клер Клермонт, яка оселилася поруч, до [[Бат (Англія)|Бата]], де вони сподівалися зберегти вагітність Клер у секреті.<ref>Sunstein, 124–25; Seymour, 165.</ref> У Колоньї Мері Годвін отримала два листи від своєї сестри [[Фанні Імлей]], яка жалілася на своє "нещасливе життя"; 9 жовтня Фанні написала "тривожного листа" з [[Бристоль|Бристоля]], який змусив Персі Шеллі помчати на її пошуки, але безуспішно. Вранці 10 жовтня Фанні Імлей знайшли мертвою в номері готелю в [[Суонсі]], а поруч з нею передсмертна записка і пляшечка [[лауданум]]у. 10 грудня дружину Персі Шеллі, Гаррієт, виявили втопленою в озері [[Серпентин (озеро)|Серпентин]] у лондонському [[Гайд-парк|Гайд-парку]].<ref>St Clair, 413; Seymour, 175.</ref> Обидва суїциди були зам'яті. Сім'я Гаррієт перешкоджали зусиллям Персі Шеллі, які повністю підтримувала Мері Годвін, взяти на себе опіку над двома його дітьми від Гарієт. Його адвокати порадили йому поліпшити свої справи, вийшовши заміж; тому він і Мері, яка знову була вагітна, одружилися 30 грудня 1816 року в церкві Святої Мілдред на [[Бред-стріт]] у Лондоні.<ref>Sunstein, 129; St Clair, 414–15; Seymour, 176.</ref> Містер і місіс Годвіни були присутні і шлюб закінчив сімейний розлад.<ref>Spark, 54–55; Seymour, 176–77.</ref>
13 січня Клер Клермонт народила дівчинку, яку спочатку назвали Альба, а потім {{нп|Аллегра Байрон|Аллегра|en|Allegra Byron}}.<ref>Spark, 57; Seymour, 177.</ref><ref group="note">Alba was renamed "Allegra" in 1818. (Seymour, 177)</ref> У березні того самого року {{нп|Канцлерський суд||en|Court of Chancery}} постановив, що Персі Шеллі морально непридатний взяти на себе опіку над дітьми, а потім помістив їх у сім'ю священика.<ref>Spark, 58; Bennett, ''An Introduction'', 21–22.</ref> Також у березні подружжя Шеллі разом з Клер і Альбою переїхали Альбіон Гаус у [[Марлоу (Бакінгемшир)|Марлоу]] (Бакінгемшир), великий, вологий будинок на березі річки [[Темза|Темзи]]. Там 2 вересня Мері Шеллі народила третю дитину, Клару. У Марлоу вони розважалися зі своїми новими друзями Маріанною і {{нп|Лі Гант|Лі Гантом|en|Leigh Hunt}}, наполегливо працювали над власними творами і часто розмовляли про політику.
Раннім літом 1817 року Мері Шеллі завершила роман ''"Франкенштейн"'', який опубліковано анонімно в січні 1818. Рецензенти і читачі припустили, що автором був Персі Шеллі, оскільки книга вийшла з його передмовою і присвячена його політичному кумирові Вільяму Годвіну.<ref>Seymour, 185; Sunstein, 136–37.</ref> У Марлоу Мері відредагувала спільний журнал континентальної подорожі групи 1814 року, додавши матеріал написаний 1816 року у Швейцарії разом з віршем Персі "[[Монблан (вірш)|Монблан]]". Результатом стала ''Історія шеститижневого Туру'', опублікована в листопаді 1817 року. Тієї осені Персі Шеллі часто жив далеко від дому в Лондоні, щоб уникнути кредиторів. Загроза [[Боргова в'язниця|боргової в'язниці]], в поєднанні з їхнім поганим здоров'ям і страхом втратити опіку над своїми дітьми, змусила подружжя 12 березня 1818 виїхати з Англії до Італії, взявши з собою Клер Клермонт і Альбу.<ref>Spark, 60–62; St Clair, 443; Sunstein, 143–49; Seymour, 191–92.</ref> Вони не мали наміру колись повертатися.<ref>St Clair, 445.</ref>
=== Італія ===
[[Файл:WilliamShelley.jpg|альт=Black-and-white half-length portrait of a toddler, wearing a small shirt that is falling off of his body, revealing half of his chest. He has short blonde hair and is holding a rose.|праворуч|міні|Вільям "Willmouse" Шеллі, намальований незадовго до смерті від [[Малярія|малярії]] в 1819 році (портрет пензля [[Амелія Каррен (художниця)|Амелія Каррен]], 1819)]]
Однією з перших завдань компанії по приїзду в Італію було передати Альбу Байронові, який жив у [[Венеція|Венеції]]. Він погодився виховувати її so long as Claire had nothing more to do with her.<ref>Gittings and Manton, 39–42; Spark, 62–63; Seymour, 205–6.</ref> Подружжя Шеллі тоді розпочало мандрівне життя, ніколи не залишаючись на одному місці надовго.<ref>Bennett, ''An Introduction'', 43.</ref><ref group=note>At various times, the Shelleys lived at [[Livorno]], [[Bagni di Lucca]], Venice, [[Este, Veneto|Este]], [[Naples]], Rome, [[Florence]], [[Pisa]], Bagni di Pisa, and San Terenzo.</ref> Дорогою в них назбиралося коло друзів і знайомих, які часто переїжджали з ними. Подружжя присвячувало весь свій час письму, читанню, навчанню, екскурсіям і спілкуванню. Італійська авантюра була, втім, затьмарена для Мері Шеллі смертю обох її дітей — Клари, у вересні 1818 року у Венеції, і Вільяма, в червні 1819 року в Римі.<ref>Seymour, 214–16; Bennett, ''An Introduction'', 46.</ref><ref group=note>Clara died of [[dysentery]] at the age of one, and William of [[malaria]] at three and a half. (Seymour, 214, 231)</ref> Ці втрати занурили її в глибоку депресію, яка ізолювала її від Персі Шеллі,<ref>Sunstein, 170–71, 179–82, 191.</ref>, який писав у своїй записній книжці:
<blockquote><poem>
My dearest Mary, wherefore hast thou gone,
And left me in this dreary world alone?
Thy form is here indeed—a lovely one—
But thou art fled, gone down a dreary road
That leads to Sorrow's most obscure abode.
For thine own sake I cannot follow thee
Do thou return for mine.[1]
</poem>
# <span class="mw-cite-backlink">'''[[#cite_ref-1|^]]'''</span> <span class="reference-text">Цитується в Сеймур, 233.</span>
</blockquote>
Деякий час Мері Шеллі знаходила втіху лише в письмі.<ref>Bennett, ''An Introduction'', 47, 53.</ref> Народження її четвертої дитини, {{нп|Персі Флоренс Шеллі|Персі Флоренса|en|Percy Florence Shelley}}, 12 листопада 1819 року, нарешті підняло їй дух,<ref>Spark, 72.</ref> хоча вона все ще зберігала пам'ять про померлих дітей до кінця свого життя.<ref name="Sunstein, 384–85">Sunstein, 384–85.</ref>
Італія дала подружжю Шеллі, Байрону та іншим вигнанцям політичну свободу, недосяжну вдома. Попри асоціації Мері Шеллі з особистою втратою, Італія стала для неї "країна, яка пам'ять розмалювала як рай".<ref>Bennett, ''An Introduction'', 115.</ref> Італійські роки стали часом інтенсивної інтелектуальної і творчої діяльності для подружжя Шеллі. Персі написав низку великих поем, а Мері створила автобіографічний роман ''[[Матильда (роман)|"Матильда"]]'',<ref>Seymour, 235–36.</ref> історичний роман ''[[Вальперга (роман)|Вальперга]]'', а також п'єси ''[[Прозерпіна (п'єса)|Прозерпіна]]'' і ''[[Мідас (Шеллі)|Мідас]]''. Мері написала ''Вальпергу'', щоб допомогти полегшити фінансові труднощі свого батька, оскільки Персі відмовився допомагати йому далі.<ref>Seymour, 251.</ref> Проте вона була часто хворою і схильною до депресій. Вона також вимушена була мати справу з інтересом Персі до інших жінок, наприклад, {{нп|Софія Стейсі|Софії Стейсі|en|Sophia Stace}}, Емілії Вівіані та {[нп|Джейн Вільямс||en|Jane Williams}}.<ref>Bieri, 170–76; Seymour, 267–70, 290; Sunstein, 193–95, 200–201.</ref> Оскільки Мері Шеллі поділяла переконаність у невинятковості шлюбу, то між нею і чоловіками та жінками з її кола утворювалися емоційні зв'язки. Вона особливо прив'язалась до грецького революціонера [[Александрос Маврокордатос|принца Александроса Маврокордатоса]] і Джейн та {{нп|Едвард Еллекер Вільямс|Едварда Вільямсів|en|Edward Ellerker Williams}}.<ref>Bennett, ''An Introduction'', 43–44; Spark, 77, 89–90; Gittings and Manton, 61–62.</ref><ref group="note">The Williamses were not technically married; Jane was still the wife of an army officer named Johnson.</ref>
У грудні 1818 році подружжя Шеллі разом з Клер Клермонт і своїми слугами вирушили на південь у [[Неаполь]], де вони залишались упродовж трьох місяців, маючи тільки одного відвідувача, лікаря.<ref>Holmes, 464; Bieri, 103–4.</ref> 1820 року на їхню адресу лунали звинувачення і погрози від Паоло і Еліс Фоггі, колишніх слуг, яких Персі Шеллі звільненив у Неаполі невдовзі після того, як Фоггі одружилися.<ref>Gittings and Manton, 46.</ref> Фоггі стверджували, що 27 лютого 1819 році в Неаполі Персі Шеллі зареєстрував як свою дитину від Мері Шеллі двох-місячну дівчинку на ім'я Елена Аделаїда Шеллі.<ref>Gittings and Manton, 46; Seymour, 221–22.</ref> Фоггі також стверджували, що Клер Клермонт була матір'ю цієї дитини.<ref>Spark, 73; Seymour, 224; Holmes, 469–70.</ref> Біографи пропонували різні інтерпретації цих подій: що Персі Шеллі вирішив усиновити місцеву дитину, що дитина була його від Еліс, Клер, або невідомої жінки; або що вона була дитиною Еліс від Байрона.<ref>''Journals'', 249–50 ''n''3; Seymour, 221; Holmes, 460–74; Bieri, 103–12.</ref><ref group="note">Elise had been employed by Byron as Allegra's nurse. Mary Shelley stated in a letter that Elise had been pregnant by Paolo at the time, which was the reason they had married, but not that she had had a child in Naples. Elise seems to have first met Paolo only in September. See Mary Shelley's letter to Isabella Hoppner, 10 August 1821, ''Selected Letters'', 75–79.</ref> Мері Шеллі наполягала, що вона б знала, якби Клер була вагітна, але незрозуміло, наскільки вона справді знала.<ref>Seymour, 221; Spark, 86; Letter to Isabella Hoppner, 10 August 1821, ''Selected Letters'', 75–79.</ref> Події в Неаполі, місті, яке Мері Шеллі пізніше назвали раєм, населеним чортами,<ref name="Seymour, 221">Seymour, 221.</ref> досі оповиті таємницею.<ref group="note">"Establishing Elena Adelaide's parentage is one of the greatest bafflements Shelley left for his biographers." (Bieri, 106)</ref> Єдина визначеність полягає в тому, що вона сама не була матір'ю дитини. Елена Аделаїда Шеллі померла в Неаполі 9 червня 1820 року.<ref>Holmes, 466; Bieri, 105.</ref>
Покинувши Неаполь, Шеллі оселилися в Римі, місті, де Персі написав, де "the meanest streets were strewed with truncated columns, broken capitals...and sparkling fragments of granite or porphyry...The voice of dead time, in still vibrations, is breathed from these dumb things, animated and glorified as they were by man".<ref name="Garrett, 55">Garrett, 55.</ref> Рим надихнув Мері почати писати незакінчений роман ''Валеріус, римлянин, що ожив'', де однойменний герой чинить опір занепаду Риму та підступам "забобонного" католицизму. Написання роману перервалось, коли її син Вільям помер від малярії. Шеллі з гіркотою зазначила, що вона приїхала в Італію, щоб поліпшити здоров'я свого чоловіка, а замість цього італійський клімат тільки вбив двох її дітей. Це змусило її написати: "Щоб ти моя дорога Маріанна ніколи не могла знати, що таке втратити двох єдиних і прекрасних дітей за один рік - бачити як вони вмирають - і тоді, нарешті, залишитися назавжди бездітною і нещасною".<ref>Garrett, 56–57.</ref> , Щоб впоратися зі своїм горем, Шеллі написала новелу ''The Fields of Fancy'', which became Matilda dealing with a young woman whose beauty inspired incestuous love in her father, who ultimately commits suicide to stop himself from acting on his passion for his daughter, while she spends the rest of her life full of despair about "the unnatural love I had inspired".<ref>Garrett, 57–59.</ref> The novella offered a feminist critique of a patriarchal society as Matilda is punished in the afterlife though she did nothing to encourage her father's feelings.<ref>Garrett, 59.</ref>
[[Файл:Claire_Clairmont,_by_Amelia_Curran.jpg|альт=Portrait of a woman showing her neck and head. She has brown hair in ringlet curls and we can see the ruffle from the top of her dress. The painting is done in a palette of oranges and browns.|ліворуч|міні|[[Клер Клермонт]], зведена сестра Мері і коханка [[Джордж Гордон Байрон|Лорда Байрона]] (портрет пензля [[Амелія Каррен (художниця)|Амелія Каррен]], 1819)]]
Влітку 1822 року вагітна Мері переїхала разом з Персі, Клер і Джейн та Едвардом Вільямсами на ізольовану віллу Магні, на узбережжі моря, неподалік від хутора Сан-Теренцо в бухті [[Леричі]]. Як тільки вони оселилися там, Персі повідомив Клер "злі новини", що її дочка Аллегра померла від [[Епідемічний висипний тиф|тифу]] в монастирі в [[Баньякавалло]].<ref>Spark, 79; Seymour, 292.</ref> Мері Шеллі почувала себе нещасною в тісній і віддаленій Віллі Магні, до якої вона ставилась як до підземелля.<ref>Seymour, 301. Holmes, 717; Sunstein, 216.</ref> 16 червня в неї трапився [[викидень]] і вона мало не померла від втрати крові. Не чекаючи на лікаря, Персі посадив її у крижану ванну, щоб зупинити кровотечу. Пізніше лікар сказав, що це врятувало їй життя.<ref>Gittings and Manton, 71.</ref> Однак, не все гаразд було між подружжям того літа, і Персі провів більше часу з Джейн Вільямс, ніж зі своєю пригніченою і ослабленою дружиною.<ref>Holmes, 725; Sunstein, 217–218; Seymour, 270–73.</ref> Більшість віршів, які Шеллі написав у Сан-Теренцо, він адресував Джейн, а не Мері.
Узбережжя дало Персі Шеллі та Едвардові Вільямсу шанс насолодитися своєю "ідеальною іграшкою для літа", новим човном.<ref>Gittings and Manton, 71; Holmes, 715.</ref> Дизайнерами човна були Деніел Робертс і {{нп|Едвард Джон Трелоні|Едвард Трелоні|en|Edward John Trelawny}}, шанувальник Байрона, який приєднався до компанії в січні 1822 року.<ref>Seymour, 283–84, 298.</ref> 1 липня 1822 року Персі Шеллі, Едвард Вільямс і {{нп|Деніел Робертс (офіцер Королівського флоту)|капітан Деніел Робертс|en|Daniel Roberts (Royal Navy officer)}} відпливли на південь вздовж узбережжя до [[Ліворно]]. Там Персі Шеллі обговорив з Байроном і Лі Гантом запуск радикального журналу під назвою ''The Liberal''.<ref>Holmes, 728.</ref> 8 липня він і Едвард Вільямс вирушили у зворотний шлях у Лерічі зі своїм вісімнадцятирічним boatboy, Чарлзом Вівіаном.<ref>Seymour, 298.</ref> Вони не досягли своєї мети. Прийшов лист на віллу Магні від Ганта на адресу Персі Шеллі, від 8 липня, в якому той писав: "благаю, напишіть розкажіть, як ви повернулися додому, кажуть, що у вас була погана погода після того, як ви відбули в понеділок, і ми стривожені".<ref name="Maria Gisborne 1815">Letter to Maria Gisborne, 15 August 1815, ''Selected Letters'', 99.</ref> "Аркуш випав у мене з рук," розповідала Мері пізніше подрузі. "Я вся здригнулась." Вона і Джейн Вільямс відчайдушно кинулися в Ліворно, а потім в Пізу даремно сподіваючись, що їхні чоловіки були ще живі. Через десять днів після шторму три тіла викинуло на узбережжя неподалік від [[В'яреджо]], на півдорозі між Ліворно і В'яреджо. Трелоні, Байрон і Гант [[Кремація|кремували]] труп Персі Шеллі на пляжі у В'яреджо.<ref>Seymour, 302–7.</ref>
=== Повернення в Англію і письменницька кар'єра ===
{{Quote box|width=30em|align=right|quote="[''Frankenstein''] is the most wonderful work to have been written at twenty years of age that I ever heard of. You are now five and twenty. And, most fortunately, you have pursued a course of reading, and cultivated your mind in a manner the most admirably adapted to make you a great and successful author. If you cannot be independent, who should be?"|source=— William Godwin to Mary Shelley<ref>Qtd. in Seymour, 319.</ref>}}
Після смерті чоловіка Мері Шеллі прожила рік з Лі Гантом і його сім'єю в [[Генуя|Генуї]], де вона часто бачила Байрона і переписувала його вірші. Вона вирішила заробляти письменницькою працею на себе і сина, але її фінансове становище було нестійким. 23 липня 1823 вона вирішила з Генуї в Англію і залишалася з батьком і мачухою в [[Стренд]]і, поки маленький аванс від її свекра не дозволив їй оселитися поблизу.<ref>Spark, 100–104.</ref> Сер Тімоті Шеллі спочатку погодився підтримати свого онука, Персі Флоренса, але тільки якщо його передадуть опікунові. Мері Шеллі одразу ж відкинула цю ідею.<ref>Spark, 102–3; Seymour, 321–22.</ref> Замість цього їй вдалося добитися від сера Тімоті обмежене щорічне утримання (яке вона повинна була повернути, коли Персі Флоренс успадкує маєток), але до кінця своїх днів він відмовлявся зустрітися з нею особисто і спілкувався тільки через адвокатів. Мері Шеллі поралася з редагуванням віршів чоловіка, серед інших літературних починань, але неспокій за сина обмежив її можливості. Сер Тімоті пригрозив зупинити допомогу, якщо будь-що з життєпису поета буде опубліковано.<ref>Spark, 106–7; Seymour, 336–37; Bennett, ''An Introduction'', 65.</ref> 1826 року Персі Флоренс Шеллі став законним спадкоємцем майна після смерті Карла Шеллі, свого брата по батькові від Гаррієт Шеллі. Сер Тімоті підняв Мері утримання від £100 на рік до 250 фунтів, але не пом'якшив свого ставлення.<ref>Seymour, 362.</ref> Мері Шеллі насолоджувалася живим товариством навколо Вільяма Годвіна, але бідність не дозволяла їй спілкуватися, як вона того бажала. Вона також відчувала на собі остракізм тих, хто, подібно до сера Тімоті, як і раніше не схвалював її стосунків з Персі Біші Шеллі.<ref>Spark, 108.</ref>
Влітку 1824 року Мері Шеллі переїхала до [[Кентіш-Таун]] на півночі Лондона, щоб бути поряд з Джейн Вільямс. Можливо, вона була, за словами її біографині [[Мюріел Спарк]], "трохи закохана" в Джейн. Джейн пізніше розчарувала її, поширюючи плітки, що Персі віддав перевагу їй перед Мері, через неспроможність тої як дружини.<ref>Spark, 116, 119.</ref> Приблизно в цей час Мері Шеллі працювала над романом ''{{нп|Остання людина||en|The Last Man}}'' (1826); і вона допомагала низці друзів, які писали мемуари про Байрона і Персі Шеллі — її перша спроба увічнити пам'ять про свого чоловіка.<ref>Seymour, 341, 363–65.</ref> Вона також познайомилася з американським актором {{нп|Джон Говард Пейн|Джоном Говардом Пейном|en|John Howard Payne}} і американським письменником [[Вашингтон Ірвінг|Вашингтоном Ірвінгом]], які зацікавили її. Пейн закохався в неї і 1826 року попросив її вийти за нього заміж. Вона відмовилася, сказавши, що після того, як була замужем за одним генієм, може вийти тільки за іншого.<ref>Spark, 111.</ref> Пейн прийняв відмову і безуспішно пробував умовити свого друга Ірвінга, щоб той запропонував себе. Мері Шеллі була в курсі планів Пейна, але невідомо наскільки серйозно їх сприймала.<ref>Spark, 111–13; Seymour, 370–71.</ref>
[[Файл:Shelley_Easton.tif|альт=Oval portrait of a woman wearing a shawl and a thin circlet around her head. It is painted on a flax coloured background.|ліворуч|міні|Мініатюрна Мері Шеллі пензля Реджинальд Істона, нібито змальована з її [[Посмертна маска|посмертної маски]] (бл. 1857).<ref>Seymour, 543.</ref>]]
1827 року Мері Шеллі стала учасницею схеми, що дозволила її подрузі, Ізабель Робінсон, та коханці Ізабель, {{нп|Мері Діана Додз|Мері Діані Додз|en|Mary Diana Dods}}, яка писала під ім'ям Девід Ліндсей, розпочати спільне життя у Франції як чоловік і дружина.<ref>Spark, 117–19.</ref><ref group="note">Dods, who had an infant daughter, assumed the name Walter Sholto Douglas and was accepted in France as a man.</ref> З допомогою Пейна, якому вона не розповідала про подробиці, Мері Шеллі дістала фальшиві паспорти для пари.<ref>Seymour, 384–85.</ref> 1828 року під час поїздки до Парижа вона захворіла на [[Натуральна віспа|віспу]]. Через кілька тижнів вона одужала, без жодного шраму, але позбавлена своєї дівочої краси.<ref>Seymour, 389–90.</ref>
У період 1827-40 років Мері Шеллі була зайнята як редакторка та письменниця. Вона написала романи ''{[нп|Доля Перкіна Ворбека||en|The Fortunes of Perkin Warbeck}}'' (1830), ''[[Lodore]]'' (1835), і ''[[Фолкнер (роман)|Фолкнер]]'' (1837). Вона написала п'ять томів ''{{нп|Життя найвидатніших письменників і науковців||en|Lives of the Most Eminent Literary and Scientific Men}}'' з Італії, Іспанії, Португалії та Франції до ''Кабінетної енциклопедії'' {{нп|Діонісіус Ларднер|Діонісіуса Ларднера|en|Dionysius Lardner}}. Вона також писала оповідання для дамських журналів. Досі підтримувала свого батька і вони шукали один одному видавців.<ref>Seymour, 404, 433–35, 438.</ref> 1830 року вона продала авторські права на нову версію ''"Франкенштейна"'' за £60 Генрі Колберну і Річарду Бентлі для їхньої нової серії Standard Novels.<ref>Seymour, 406.</ref> Її батько помер 1836 року, коли йому було 80. Мері почала збирати його листи і мемуари для публікації, як він просив у своєму заповіті; але після двох років роботи відмовилася від проекту.<ref>Seymour, 450, 455.</ref> Упродовж цього періоду вона також пропагувала поезію Персі Шеллі, просуваючи її публікації і цитуючи її у своїх власних творах. До 1837 року твори Персі були добре відомі і ними все більше захоплювалися.<ref>Seymour, 453.</ref> Влітку 1838 року {[нп|Едвард Моксон||en|Edward Moxon}}, видавець [[Альфред Теннісон|Теннісона]] і зять [[Чарлз Лем|Чарлз Лема]] запропонували опублікувати зібрання творів Персі Шеллі. Мері отримала 500 фунтів за редагування ''Поетичних творів'' (1838), які, за наполяганням сера Тімоті, не повинні були містити життєпис. Втім, Мері знайшла спосіб, як розповісти про життя Персі: вона включала великі біографічні нотатки до віршів.<ref>Seymour, 465.</ref>
Шеллі продовжувала практикувати феміністські принципи своєї матері, надаючи допомогу жінкам, яких суспільство не схвалювало.<ref name="Garrett, 98">Garrett, 98.</ref> Наприклад, Шеллі надавала фінансову допомогу Діані Мері Додз, матері-одиначці і самій незаконнонародженій, яка виявилася лесбіянкою, давши їй нову особистість Ізабель Робінсон, дружина фіктивного Волтера Шолто Дугласа. Шеллі також допомагала Джорджіані Пол, яку чоловік позбавив засобів для існування нібито через перелюбство.<ref name="Garrett, 99">Garrett, 99.</ref> Шеллі у своєму щоденнику про свою допомогу останній писала: "Я не хвалюся і не кажу вголос - ось моя великодушність і велич розуму - по правді, оскільки я просто просто дію по справедливості - тож мене ганьблять за те, що і просто земна".
Мері Шеллі продовжувала розглядати потенційних романтичних партнерів з обережністю. 1828 року вона познайомилася і фліртувала з французьким письменником [[Проспер Меріме|Проспером Меріме]], але єдиний її збережений лист до нього здається заперечною відповіддю на його визнання в коханні.<ref>See Bennett, Introduction to ''Selected Letters'', xx, and Mary Shelley's letter of 24 May 1828, with Bennett's note, 198–99.</ref> Вона зраділа коли її старий друг з Італії, [[Едвард Джон Трелоні|Едвард Трелоні]], повернувся до Англії, й у своїх листах вони жартували про шлюб.<ref>Spark, 122.</ref> Однак їхня дружба постраждала після її відмови співпрацювати над життєписом Персі Шеллі, який він запропонував; а пізніше він сердито відреагував на те, що вона не включила атеїстичний розділ поеми ''[[Королева Маб (поема)|Королева Маб]]'' у збірку віршів Персі Шеллі.<ref>Seymour, 401–2, 467–68.</ref> Непрямі посилання в щоденниках від початку 1830-х років до початку 1840-х років наштовхують на думку, що Мері Шеллі мала почуття до радикального політика {{нп|Обрі Боклерк (політик)|Обрі Боклерка|en|Aubrey Beauclerk (politician)}}, який, можливо, розчарував її двічі одружившись з іншими.<ref>Spark, 133–34; Seymour, 425–26; Bennett, Introduction to ''Selected Letters'', xx.</ref><ref group="note">Beauclerk married Ida Goring in 1838 and, after Ida's death, Mary Shelley's friend Rosa Robinson in 1841. A clear picture of Mary Shelley's relationship with Beauclerk is difficult to reconstruct from the evidence. (Seymour, 425–26)</ref>
Найбільшою турботою Мері Шеллі в ці роки був добробут Персі Флоренса. Вона виконала волю її покійного чоловіка, щоб його син відвідував [[Незалежна школа (Велика Британія)|незалежну школу]], і, з неохочою допомогою сера Тімоті, влаштувала його на навчання в [[Герроу (школа)|Герроу]]. Щоб уникнути інтернатних збори, вона сама переїхала в [[Гарроу на Пагорбі]], щоб Персі міг навчатися як денний відвідувач.<ref>Spark, 124; Seymour, 424.</ref> Хоча Персі навчався в [[Триніті-коледж (Кембридж)|Триніті-коледжі]] (Кембридж), а також пробував себе в політиці і праві, але він не виявляв жодних ознак обдарованості своїх батьків.<ref>Spark, 127; Seymour, 429, 500–501.</ref> Він присвятив себе своїй матері, і після того, як 1841 року залишив університет, приїхав, щоб жити з нею.
=== Останні роки і смерть ===
У 1840 і 1842 роках мати і син подорожували разом на континент. Мері Шеллі описала їх у ''{{нп|Подорожі по Німеччині та Італії|Подорожей по Німеччині та Їталії|en|Rambles in Germany and Italy}}'' (1844).<ref>Seymour, 489.</ref> 1844 року сер Тімоті Шеллі, нарешті, помер у віці дев'яноста років "Впав зі стебла, як квітка, що перецвіла", за словами Мері.<ref>Spark, 138.</ref> Уперше вона та її син були фінансово незалежні, хоча майно виявилося менш цінним, ніж вони сподівалися.<ref>Seymour, 495.</ref>
[[Файл:Wollstonecraft_Shelley_Grave_1.jpg|альт=Photograph of a coffin-shaped granite tomb.|праворуч|міні|Для того, щоб виконати побажання Мері Шеллі, Персі Флоренс і його дружина Джейн ексгумували труни батьків Мері Шеллі й поховали їх разом з нею в [[Борнмут]]і.<ref>Sunstein, 383–84.</ref>]]
У середині 1840-х років Мері Шеллі стала мішенню трьох різних шантажистів. У 1845 році, італійський політичний емігрант на ім'я Гаттескі, з яким вона познайомилась у Парижі, пригрозив опублікувати листи, які вона йому надсилала. Друг сина дав хабар начальникові поліції, щоб той відібрав документи Гаттескі, включаючи листи, які були потім знищені.<ref>Spark, 140; Seymour, 506–7.</ref> Невдовзі після цього, Мері Шеллі купила кілька листів, написаних нею особисто і Персі Біші Шеллі, від людини, яка називала себе Дж. Байроном і представилась позашлюбним сином покійного [[Джордж Гордон Байрон|Лорда Байрона]].<ref>Spark, 141–42; Seymour, 508–10.</ref> 1845, 1845 року кузен Персі Біші Шеллі Томас Медвін підійшов до неї, стверджуючи, що написав життєпис Персі Шеллі. який може завдати шкоди. Він сказав, що він буде приховувати його в обмін на £250, але Мері Шеллі відмовилась.<ref>Seymour, 515–16; Bieri, 112.</ref><ref group="note">According to Bieri, Medwin claimed to possess evidence relating to Naples. Medwin is the source for the theory that the child registered by Percy Shelley in Naples was his daughter by a mystery woman. See also, ''Journals'', 249–50 ''n''3.</ref>
У 1848 році Персі Флоренс одружився з Джейн Гібсон Сент-Джон. Шлюб виявився щасливим, а Мері Шеллі і Джейн дуже любили одна одну.<ref>Spark, 143; Seymour, 528.</ref> Мері жила з сином і невісткою у Філд Плейс ([[Сассекс]]), в родовому домі Шеллі, а також на {{нп|Честер сквер||en|Chester Square}} (Лондон) і супроводжувала їх під час подорожей за кордон.
Останні роки Мері Шеллі були затьмарені хворобою. З 1839, вона страждала від головних болів і нападів паралічу в частинах свого тіла, які іноді заважали їй читати і писати.<ref>Spark, 144; Bennett, Introduction to ''Selected Letters'', xxvii.</ref> Вона померла 1 лютого 1851 року в Честер-сквер у віці п'ятдесяти трьох років від того, що її лікар запідозрив як пухлину мозку. За словами Джейн Шеллі, Мері Шеллі попросила, щоб її поховали разом з матір'ю і батьком; але Персі і Джейн, вважаючи кладовище [[Стара церква Сент-Панкрас|Сент-Панкрас]] занадто "страшним", вирішили поховати її в [[Церква Святого Петра (Борнмут)|Церкві Святого Петра]] в Борнмуті, неподалік від їхнього нового будинку в [[Боскомб]]і.<ref>Seymour, 540.</ref> У першу річницю смерті Мері Шеллі, син і невістка відкрили її ящик-стіл. Всередині вони знайшли пасма волосся її мертвих дітей, блокнот, який вона ділила з Персі Біші Шеллі та копію його вірша ''[[Adonaïs]]'', одна сторінка якого була обгорнута навколо шовкового згортка, що містив частину його попелу і залишки серця.
== Переклади українською ==
Рядок 43 ⟶ 159:
== Посилання ==
* [http://www.nndb.com/people/245/000044113/ Мері Шеллі на www.nndb.com — своєрідному інтернетівському «Who's Who»]{{ref-en}}
{{Наукова фантастика}}
| |||