Жан-Поль Сартр: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [перевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
Вмправлено помилку Мітки: Редагування з мобільного пристрою Редагування через мобільну версію |
Bunyk (обговорення | внесок) Скасовано останнє редагування (207.154.253.121) і відновлено версію 21432561 Xsandriel: таку грубу помилку варто обговорити |
||
Рядок 67:
Саме людська діяльність надає [[сенс|сенсу]] навколишньому світу. Предмети — це знаки індивідуальних людських значень. Поза цим вони — просто даність, пасивні та інертні обставини. Надаючи їм того чи іншого індивідуально-людського значення, сенсу, людина формує себе як так чи інакше окреслена індивідуальність.
=== Діалектика ===
У розумінні Сартра [[діалектика]] можлива у двох формах — «[[критичній]]» і «[[догматичній]]». Першою є «[[Негативізм|негативна]]» діалектика, що тлумачиться з точки зору [[філософія|філософії]] [[екзистенціалізм]]у ([[філософія існування|філософії існування]]), друга — «[[консервативна]]», «[[догматична]]», «[[недостатньо революційна]]» [[марксистська діалектика]].
Основні положення і принципи «[[негативна діалектики|негативної діалектики]]» Жана-Поля Сартра:
# [[Діалектика]] взагалі, на думку цих філософів, може уявлятися і бути зрозумілою тільки як «негативна» діалектика. Вона втілюється у різноманітних формах заперечення — [[негація|негації]], [[відкидання|відкиданні]], [[критика|критиці]], [[анігіляція|анігіляції]], знищенні тощо. Іншого бути не може. Діалектика ж, яка втілюється у ствердженні існуючого, є [[догматична|догматичною]], [[консервативна|консервативною]], [[апологетична|апологетичною]] і тому не може бути прийнятною. Отже, «негативній» діалектиці властиві насамперед [[однобічність]], визнання лише одного боку діалектики — як [[сучасна теорія розвитку|сучасної теорії розвитку]] і методу [[пізнання]].
# «Негативна» діалектика властива [[суб'єкт]]у, стосується лише свідомості; не має об'єктивного значення. Категорійний аналіз заперечувальності (негативності), як це виразно показано у Сартра, зводиться до емоційно-волюнтаристського трактування заперечення через такі поняття, як «неприязнь», «відсутність», «жаль», «стурбованість», «розгубленість», «жах», «тривога», «неуважність» тощо. У цих емоційних станах і настроях людини знаходять відображення елементи заперечення. Однак заперечувальність (негативність) не зводиться тільки до цього, до суб'єктивності, до емоційно-антропологічного переживання. Сартр, таким чином, залишає осторонь іншу діалектику — об'єктивну, яка панує в усій природі.
# Суб'єктом, здійснювачем, «реалізатором» заперечення може бути тільки Я, [[свідомість]]. Поза цим нема, не було і не буде ніякого заперечення. «Я» — єдине джерело заперечення. Як стверджує Сартр, «людина є істота, завдяки якій у світ приходить заперечливість». Ця здатність заперечення всього сутнісного становить зміст людського існування, за висловом Сартра, «для-себе-буття». Таким чином, суб'єктивність заперечення в «негативній» діалектиці стає її принципом, висхідним поняттям.
«Негативна» діалектика за своєю сутністю є суб'єктивною діалектикою. Тут з'являються два моменти:
* У людському суспільстві суб'єктом заперечувальності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що і як заперечувати, вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони і т. п.;
* У природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини, суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку всього того, що необхідно для подальшого становлення нового. Проте таке уявлення не знаходить розуміння в концепції «негативної» діалектики, що є недостатнім, а по суті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку.
[[Догматизм]] виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона, згідно з догматизмом, правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку. Поділяючи знання на правильні і неправильні, догматизм намагається закріпити це назавжди і, таким чином, фактично веде до оманливості. Догматизм, перебільшуючи значення певних сторін істини, не визнає нових якісних моментів, що виникають у процесі пізнання, не враховує конкретності істини, абсолютизує її, і в цьому відношенні, змикаючись з [[метафізика|метафізикою]], є [[антипод]]ом діалектики, однак, тільки в певному її значенні — як теорії [[пізнання]].
=== Відчуження ===
| |||