Гамалія Григорій Михайлович: відмінності між версіями

<ref name="ReferenceA">Оглоблин О. Два портрети діячів Мазепинської доби // Український історик. –&nbsp;— 1972.&nbsp;— - №03№&nbsp;03-04, 35-36. –&nbsp;— с. 22.[http://shron.chtyvo.org.ua/Ohloblyn_Oleksandr/Dva_portrety_diiachiv_Mazepynskoi_doby.pdf]</ref>&nbsp;— український військовий і державний діяч другої половини [[XVII століття]], [[дипломат]], [[Меценатство|меценат]].

Народився близько [[1630]] року, можливо, в [[Черкаси|Черкасах]], в козацькій старшинській родині [[Михайло Гамалія|Михайла]] та Ганни Гамалій. За легендою, в молоді роки козакував на [[Січ]]і, де нібито дістав прізвисько «Гамалія» (меткий, жвавий, вправний), яке стало надалі родовим іменем його брата і племінників, бо своїх дітей не мав<ref name="ReferenceB">Заруба В. &nbsp;М. &nbsp;Козацька старшина Гетьманської України (1648 - 17821648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. –&nbsp;— Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. –&nbsp;— с. 96.</ref>. Документальні дані ж говорять, що уже Василь та його сини [[Михайло Гамалія|Михайло]] і [[Яків Гамалія|Яків]] називалися Гамаліями, під цим прізвищем перші двоє були записані до [[Реєстр Війська Запорозького 1649|Реєстру Війська Запорозького 1649 року]] в списках [[Черкаський полк|Черкаського полку]]<ref>Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. &nbsp;В. &nbsp;Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. &nbsp;П. &nbsp;Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. &nbsp;— ISBN 5-12-002042-9. &nbsp;— с. 64, 67.</ref>.

В кінці [[XVIII століття]] [[Гамалії]] розповідали, що вони походять від давнього шляхетського роду [[Висоцькі|Висоцьких]], які жили в [[Подільське воєводство|Подільському воєводстві]] в [[Летичівський повіт|Летичівському повіті]]. Перший з відомих, який жив там на своїх шляхетських маєтностях, називався Михайло Висоцький, а брат його –&nbsp;— Яків Висоцький. Михайло мав двох синів Григорія та Андрія Висоцьких, які під час Хмельниччини пристали до козацького гетьмана заради однієї віри<ref>Модзалевскій В. &nbsp;Л. &nbsp;Малороссійскій родословникъ. Т. 1. А-Д. –&nbsp;— К., 1908. –&nbsp;— с. 238.</ref>. Дослідник [[Модзалевський Вадим Львович|В. Модзалевський]] зазначає, що [[Шляхта|шляхетство]] обох братів Висоцьких Гамаліїв було видумане в кінці [[XVIII століття|XVIII &nbsp;ст.]], коли козацькій старшині було дозволено записуватися до родовідних книг<ref name="ReferenceC">Модзалевскій В. &nbsp;Л. &nbsp;Малороссійскій родословникъ. Т. 1. А-Д. –&nbsp;— К., 1908. –&nbsp;— с. 239.</ref>.

* [[Михайло Гамалія|Гамалія (Висоцький) Михайло]] Васильович (Герасимович<ref name="ReferenceD">Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. –&nbsp;— с. 275.</ref>) –&nbsp;— батько, [[Черкаський полк|черкаський]] полковник, [[генеральний суддя]].

* [[Яків Гамалія|Гамалія (Висоцький, Васютинський) Яків]] Васильович (Герасимович<ref name="ReferenceD"></ref>) –&nbsp;— дядько, молодший брат батька, [[Паволоцький полк Війська Запорозького|паволоцький]] полковник.

* [[Гамалія Андрій Михайлович]] -&nbsp;— молодший брат, [[генеральний осавул]] в уряді гетьмана [[Іван Мазепа|Івана Мазепи]].

=== Роки Хмельниччини (1648-16571648—1657) ===

Г. Гамалія брав участь у [[Хмельниччина|національно-визвольній війні українського народу 1648–16571648—1657 років]] під проводом [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. [[1655]] року здобув [[Корсунь-Шевченківський|Корсунь]]. Ще за гетьманування Б. Хмельницького отримав право на володіння с. [[Хоружівка (Недригайлівський район)|Хоружівкою]]<ref name="ReferenceE">Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. –&nbsp;— с. 273.</ref>.

=== Гетьманування Івана Виговського (1657-16591657—1659) ===

Був прихильником [[гетьман]]а [[Виговський Іван|Івана Виговського]]. Отримав [[Сотник|сотницький]] уряд у [[Пирятин]]і ([[1659]]-[[1660]]) в [[Лубенський полк|Лубенському полку]]<ref>Кривошея В. &nbsp;В. &nbsp;Козацька еліта Гетьманщини. &nbsp;— К., 2008. &nbsp;— ISBN 978-966-02-4850. -&nbsp;— с. 168.</ref>.

Від імені гетьмана [[1659]] року їздив з дипломатичною місією до турецького [[султан]]а [[Мехмед IV|Мехмеда IV]]. Був прийнятий у Стамбулі дуже приязно<ref>Яковлева Т. Руїна Гетьманщини: Від Переяславської ради-2 до Андрусівської угоди (1659-1667 1659—1667&nbsp;рр.) / Пер. з рос. Л. Білик. –&nbsp;— К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. –&nbsp;— ISBN 966-500-099-3. –&nbsp;— с. 22.</ref>, сам султан нібито прозвав його Гамалем –&nbsp;— міцним, богатирем<ref name="ReferenceB"></ref><ref name="ReferenceC"></ref>.

=== Гетьманування Юрія Хмельницького (1659-16631659—1663) ===

Г. Гамалія, як і його батько [[Михайло Гамалія|Михайло]], з певних причин, імовірно, став противником гетьмана [[Юрій Хмельницький|Юрія Хмельницького]] та підтримав [[Наказний гетьман|наказного гетьмана]] на [[Лівобережна Україна|Лівобережжі]] [[Яким Сомко|Я. Сомка]]. Надалі продовжував утримувати уряд [[пирятин]]ського [[сотник]]а ([[1661]]-[[1664]])<ref>Заруба В. &nbsp;М. &nbsp;Козацька старшина Гетьманської України (1648 - 17821648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. –&nbsp;— Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. –&nbsp;— с. 96-97.</ref>.

=== Гетьманування Івана Брюховецького (1663-16681663—1668) ===

Г. Гамалія восени-взимку [[1665]] року супроводжував гетьмана [[Брюховецький Іван|Івана Брюховецького]] під час його поїздки до московського [[цар]]я [[Олексій Михайлович|Олексія Михайловича]]. Лубенський полковник у жовтні підписався під [[Московські статті (1665)|Московськими статтями]]. [[18 листопада|18]] ([[28 листопада|28]]) листопада (за іншими даними&nbsp;— [[3 грудня|3]] ([[13 грудня|13]]) грудня<ref name="ReferenceF">Заруба В.&nbsp;М.&nbsp;Козацька старшина Гетьманської України (1648—1782): персональний склад та родинні зв'язки.&nbsp;— Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011.&nbsp;— с. 97.</ref>) отримав московське [[дворянство]]<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.].&nbsp;— Т. 6: 1665—1668.&nbsp;— СПб.: Тип. Эдуарда Праца, 1869.&nbsp;— с. 14-15.</ref>.

Під час цієї поїдки дехто із [[Козацька старшина|старшини]], як наприклад, [[генеральний суддя]] [[Петро Михайлович Забіла|П. Забіла]], лівобережний [[Київський полк|київський]] полковник [[Дворецький Василь|В. Дворецький]], [[Ніжинський полк|ніжинський]] полковник [[Матвій Гвинтовка|М. Гвинтовка]], [[Лубенський полк|лубенський]] Г. Гамалія, не задовольняючись уже здобутими маєтками, поспішали одержати нові та безпосередньо через голову гетьмана Брюховецького зверталися з відповідними клопотаннями до царя. Так, Г. Гамалія просив царя затвердити своєю грамотою понад попереднього затвердження гетьманом право на володіння «въ [[Лохвиця|Лохвицахъ]] твоего государева измѣнника Мануйла Грека дворъ со всѣмъ строеньемъ съ лѣсами и съ хотурами и съ сѣножатми, и на тотъ дворъ со всъм угодьемъ», а також на села [[Хоружівка (Недригайлівський район)|Хоружівку]] і [[Хитці (Шеківська сільська рада)|Хітці]]<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. -&nbsp;— Т. 6: 1665-16681665—1668. -&nbsp;— СПб.: Тип. Эдуарда Праца, 1869. -&nbsp;— с. 22-23.</ref>. Це створювало дуже небезпечний для гетьмана прецедент, який давав можливість Москві інтригувати проти нього, використовуючи невдоволену старшину для дестабілізації гетьманського престижу<ref>Голобуцький В. Запорозьке козацтво. –&nbsp;— К.: Вища школа, 1994. –&nbsp;— 539 с. –&nbsp;— ISBN 5-11-003970-4. –&nbsp;— с. 429.</ref>.

Невдовзі після повернення з Москви, в лютому [[1666]] року Григорій Гамалія був запідозрений у зносинах з [[Петро Дорошенко|П. Дорошенком]] і заарештований І. Брюховецьким. Сидів у [[Гадяч]]і в оковах рік і навіть нібито був відправлений у [[1667]] році до [[Сибір]]у<ref name="ReferenceF"></ref>. [[Єпископ]] Мстиславський [[Мефодій (Филимонович)|Мефодій]] у своїй розмові з воєводою [[Шереметьєв Петро|П. Шереметєвим]] у травні [[1666]] року повідомляв, що [[Миргородський полк|миргородського]] (!) полковника Гамалію, [[Лисянський полк|лисянського]] полковника [[Височан Семен Гнатович|Височана]], [[Військовий суддя|військового суддю]] Незамая, «не сыскав за ними вины», гетьман відіслав до [[Москва|Москви]], а Гамалію хоче скарати<ref>Бачинська О. А., Чухліб Т. В., Щербак В. &nbsp;О. &nbsp;Українське козацтво. Золоті сторінки історії. ‒ К.: ПП "«КРИСТАЛ БУК"», 2015. ‒ с. 120.</ref>.

==== Відновлення на посаді Лубенського полковника (1668-16691668—1669) ====

Проте на початку [[1668]] року Г. Гамалія вже знову знаходився в [[Гадяч]]і, брав участь у старшинській раді як [[Лубенський полк|лубенський]] полковник ([[1668]]-[[1669]])<ref name="ReferenceF"></ref>. Цікаво, що дослідник [[Горобець Віктор Миколайович|Віктор Горобець]] називає його [[Гадяцький полк|гадяцьким]] полковником і вказує, що на цьому уряді Гамалія перебував протягом [[1668]]-[[1669]], [[1687]]-[[1688]] років<ref>Горобець В. Влада та соціум Гетьманату. Дослідження з політичної і соціальної історії ранньомодерної України. –&nbsp;— К.: Інститут історії України НАН України, 2009. –&nbsp;— ISBN 978-966-02-5007-9. –&nbsp;— с. 121.</ref>.

Навесні [[1668]] року гетьман [[Іван Брюховецький|Брюховецький]] направив делегацію до [[Османська імперія|Османської імперії]] в складі [[Лубенський полк|лубенського]] полковника Григорія Гамалії, [[Генеральний обозний|генерального обозного]] [[Безпалий Микита Дмитрович|Микити Безпалого]], канцеляриста Лавріна Кашперовича і 17 козаків<ref>Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. –&nbsp;— с. 204.</ref> з пропозиціями союзу та [[протекторат]]у над [[Гетьманщина|Гетьманщиною]]<ref name="ReferenceF"></ref>. Посольство прибуло до [[Едірне|Адріанополя]] [[12 квітня|12]] ([[22 квітня|22]]) квітня. [[Каймакам]] провів із ним переговори і [[26 квітня]] ([[6 травня]]) повідомив волю [[Мехмед IV|Мехмеда IV]]: якщо у [[Лівобережна Україна|Лівобережжі]] залишилися московські воєводи, то [[султан]] не зможе прийняти козаків під свою протекцію, якщо ж їх уже там немає, то задовольнить їхнє прохання. У травні посольство з султанським послом ([[чауш]]ем) вирушило до України<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 158.</ref>, проте бажаного результату не досягнуло.

Повернувшись з посольства, після загибелі гетьмана І. Брюховецького, Г. Гамалія перейшов на бік гетьмана [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]], який опосередковано доводився йому родичем -&nbsp;— тітка Г. Гамалії була дружиною брата гетьмана &nbsp;— [[Андрій Дорошенко|Андрія Дорошенка]]<ref>Модзалевскій В. &nbsp;Л. &nbsp;Малороссійскій родословникъ. Т. 1. А-Д. –&nbsp;— К., 1908. –&nbsp;— с. 238, 452</ref>, а брат Г. Гамалії &nbsp;— [[Гамалія Андрій Михайлович|Андрій Гамалія]], був одружений з донькою полковника [[Чигиринський полк|чигиринського]] Григорія Лещинського, [[свояк]]а гетьмана<ref>Петровський М. 3 життя Петра Дорошенка на Московщині. &nbsp;— ЗНТШ, т. 100, Львів, 1930.</ref><ref name="ReferenceA"></ref>. Вірним Дорошенку Гамалія залишився й після проголошення гетьманом на Лівобережжі [[Дем'ян Многогрішний|Дем’янаДем'яна Ігнатовича]] [[1669]] року й майже до кінця гетьманства першого.

==== Повернення посади лубенського полковника (1669-16701669—1670) ====

[[Петро Дорошенко]] сподівався через Гамалію, як колишнього лубенського полковника, зміцнити свої позиції на [[Лівобережна Україна|Лівобережній Україні]]<ref name="ReferenceA"></ref>. Спочатку останній очолив у свого дядька, [[Гадяч|гадяцького]] [[Намісництво|намісникнамісника]]а [[Андрій Дорошенко|Андрія Дорошенка]], [[Компанійські полки|охотницький]] полк (початок [[1669]]), потім повернув [[пірнач]] [[Лубенський полк|лубенського]] полковника, яким був протягом [[1669]]–[[1670]] років<ref name="ReferenceE"></ref>.

На [[Корсунь-Шевченківський|Корсунській]] раді [[10 березня|10]]-[[12 березня|12]] ([[20 березня|20]]-[[22 березня|22]]) березня [[1669]] року, на якій було затверджено підписання союзницького договору з [[Османська імперія|Османською імперією]], була присутня нечисленна делегація від полків [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]] –&nbsp;— з'явилося лише 20 осіб, зокрема [[Лубенський полк|лубенський]] полковник Григорій Гамалія, що засвідчувало не тільки повний програш [[Петро Дорошенко|П. Дорошенка]] [[Дем'ян Многогрішний|Д. Многогрішному]] та московським сановникам у боротьбі за політичний вплив на лівобережне козацтво, але й несприйняття його основною масою турецької орієнтації<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 194.</ref>.

Незважаючи на це, навесні-влітку [[1669]] року владу П. Дорошенка на Лівобережжі визнавали [[Полтавський полк Війська Запорозького|Полтавський]], [[Миргородський полк|Миргородський]], [[Лубенський полк|Лубенський]] (на чолі з Г. Гамалією) полки й значна частина [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславського полку]]. Григорій Гамалія з полком перебував біля [[Ромни|Ромнів]] і повідомляв гетьмана про пересування військових підрозділів [[Дем'ян Многогрішний|Д. Многогрішного]]. На початку липня оперативний корпус дорошенківців на Лівобережжі (полки Івана Канівця, Носа, Перебийноса, [[Іван Сірко|Івана Сірка]]), об’єднавшисьоб'єднавшись з полками Г. Гамалії, напали на табір охотницьких полковників Кияшка та Ворошила під [[Рогинці (Роменський район)|Рогинцями]], але були розгромлені<ref>Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. –&nbsp;— с. 403.</ref>.

Восени [[1669]] року П. Дорошенко направив на Лівобережжя підрозділи [[Наказний гетьман|наказного гетьмана]] Якова Корицького й [[Могилівський полк|подільського]] полковника [[Остап Гоголь|О. Гоголя]], підсилені 500 татарами. Вони з’єдналисяз'єдналися з Г. Гамалією, у розпорядженні якого перебували [[Миргородський полк|Миргородський]], [[Полтавський полк Війська Запорозького|Полтавський]] і [[Лубенський полк|Лубенський]] полкии. Проти них виступив [[Дем'ян Многогрішний|Д. Многогрішний]] на чолі [[Ніжинський полк|Ніжинського]], [[Чернігівський полк|Чернігівського]], [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславського]], [[Прилуцький полк|Прилуцького]] та [[Стародубський полк|Стародубського]] козацьких полків, трьох [[Сердюк|піхотних]] полків, 300 [[ніжин]]ських піхотинців і найманців полковника М. Мурашки (усього близько 20 тис. осіб). Наприкінці вересня у бою між [[Лохвиця|Лохвицею]] й [[Ромни|Ромнами]] лівобережне військо здобуло перемогу. Підрозділи П. Дорошенка змушені були рятуватися втечею до Лохвиці<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 213.</ref>.

[[12 жовтня|12]] ([[22 жовтня|22]]) жовтня П. Дорошенко звернувся з листом до Г. Гамалії, обіцяючи негайно направити «до вас, для оборони того краю...краю…» чамбули [[Білгородська орда|білгородських татар]]. Під контролем останнього ще залишалися [[Полтавський полк Війська Запорозького|Полтавський]] і переважна частина [[Лубенський полк|Лубенського]], [[Миргородський полк|Миргородського]] та [[Переяславський полк Війська Запорозького|Переяславського полків]]<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 213-214213—214.</ref>.

У січні [[1670]] року очолюваний Григорієм Гамалією [[Лубенський полк]] входив до корпусу [[Наказний гетьман|наказного гетьмана]] [[Лизогуб Яків Юхимович|Якова Лизогуба]] під [[Горошине|Горошиним]]<ref>Кривошея В. &nbsp;В. &nbsp;Козацька старшина Правобережжя (1665 &nbsp;р. –&nbsp;— кінець ХVII &nbsp;ст.) // Ґілея (науковий вісник): Збірник наукових праць / Гол. ред. В.&nbsp;М. &nbsp;Вашкевич. –&nbsp;— К., 2008. –&nbsp;— с. 10.</ref>. [[27 січня]] ([[6 лютого]]), напередодні підтвердження [[Андрусівське перемир'я|Андрусівського перемир’яперемир'я]], [[наказний гетьман]] Яків Лизогуб разом з [[Компанійські полки|комонними]] полковниками Іваном Велюх-Вербицьким, Гнатом Шульгою і Миколою Раєвським, [[Наказний полковник|наказним полковником]] Пригарою, лубенським полковником Григорієм Гамалією з Горошина підписав лист-звернення до населення [[Лубенський полк|Лубенського полку]] із закликом залишатися вірними П. Дорошенку, який «милістю Божою і своїм щирим старанням привів було всіх українських людей по обох боках Дніпра і Військо Запорозьке до повного бажаного братерства й одності»<ref>Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-17131663—1713). –&nbsp;— К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. –&nbsp;— с.74-75.</ref>. «Нехай собі цар московський і король польський, яко християнські монархи, будуть собі здорові. Але нам з вами для чого між собою різнитись? Коли вони, як монархи між собою про заспокоєння своїх держав умовляються, то й нам треба, не різнячись, усім вкупі про свої вольності і про заспокоєння вітчизни нашої України радитись»<ref>Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. –&nbsp;— с. 252.</ref>. Проте запобігти переходам населення на сторону лівобережного гетьмана не вдалося. Врешті-решт, Григорій Гамалія, разом з іншими дорошенківцями, переходить на [[Правобережна Україна|Правобережжя]].

==== На посаді паволоцького полковника (1671-16731671—1673) ====

На межі [[1670]]-[[1671]] років П. Дорошенко призначив Григорія Гамалію [[Паволоцький полк|паволоцьким]] полковником; на цій посаді він замінив [[Ярош Грицина|Яроша Грицину]] та перебував на ній по кінець [[1673]] року. В цей же час, очевидно, гетьман призначив його [[Наказний гетьман|наказним гетьманом]] над якимось козацьким корпусом. Річпосполитський полковник Ян Пиво-Запольський напав на [[Фастів]], розгромив 1500 козаків під проводом Гамалії, останній з фастівським [[сотник]]ом потрапили до полону<ref>Кривошея В. Генеалогія українського козацтва. Білоцерківський полк. –&nbsp;— К.: Стилос, 2002. –&nbsp;— ISBN 966-8009-28-2. –&nbsp;— с. 90.</ref>.

[[22 лютого]] ([[2 березня]]) [[1671]] року, після завершення Генеральної ради в [[Корсунь-Шевченківський|Корсуні]], до [[Правителі Польщі|короля Речі Посполитої]] звертаються [[Чигиринський полк|чигиринський]] полковник Я. Корицький, [[Канівський полк|канівський]] &nbsp;— М. Павлович, [[Білоцерківський полк|білоцерківський]] &nbsp;— [[Степан Бутенко|С. Бутенко]], [[Паволоцький полк Війська Запорозького|паволоцький]] &nbsp;— Г. Гамалія, [[Кальницький полк|кальницький]] &nbsp;— Г. Коваленко, [[Торговицький полк|торговицький]] &nbsp;— [[Щербина Степан|С. Щербина]], [[Уманський полк|уманський]] &nbsp;— [[Григорій Білогруд|Г. Білогруд]], [[Корсунський полк|корсунський]] &nbsp;— [[Кандиба Федір|Ф. Кандиба]], кожен з яких особисто відправляє листа (текст усіх листів був майже ідентичний) до монарха про підтримку політичного курсу П. Дорошенка<ref>Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-17131663—1713). –&nbsp;— К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. –&nbsp;— с.82-83.</ref>. Одночасно був відправлений колективний лист від старшини на [[Запорозька Січ|Запоріжжя]] з підтримкою Дорошенка та засудженням [[Острозька угода|Острозької угоди]] [[2 вересня|2]] ([[12 вересня|12]]) вересня [[1670]]. Під листом-відозвою поставив свій підпис, зокрема, паволоцький полковник Григорій Гамалія<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 296.</ref>.

У травні [[1671]] року Г. Гамалія на чолі [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцького полку]], разом з [[Білоцерківський полк|Білоцерківським]], [[Корсунський полк|Корсунським]] та [[Канівський полк|Канівським]] полками, приймав участь у облозі [[Біла Церква|Білої Церкви]]<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 310.</ref>.

Восени [[1671]] року [[Михайло Ханенко|ханенківці]] були розгромлені [[Наказний гетьман|наказним гетьманом]] Кіндратом Тарасовичем і паволоцьким полковником Гамалією<ref>Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. –&nbsp;— с. 695.</ref>.

[[Петро Дорошенко|П. Дорошенко]] з кінця жовтня розгорнув роботу щодо мобілізації козацьких полків із тим, щоб у міру підходу основних сил татар і до встановлення холодів, розгорнути бойові дії проти [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] та її ставленика [[Михайло Ханенко|М. Ханенка]]. [[9 листопада|9]] ([[19 листопада|19]]) гетьман звернувся з Універсалом до старшини й козацтва [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцького полку]], в якому повідомляв про наближення татар і закликав прибувати до нього. Гетьман застерігав приймати сторону тих (вочевидь, малися на увазі М. Ханенко та його соратники), хто вчиняє «колотнечу й мішанину між військом та людьми посполитими на шкоду людській, або на втіху ворогам Війська Запорозького»<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 349.</ref>.

На рубежі [[1671]]-[[1672]] років П. Дорошенко зняв облогу [[Шаргород]]а і вирушив до [[Чигирин]]а. [[Смолій Валерій Андрійович|В. Смолій]] та [[Степанков Валерій Степанович|В. Степанков]] припускають, що цей відхід міг бути спровокований, в тому числі, тим, що до гетьмана надійшла інформація про появу в Чигирині паволоцького полковника Г. Гамалії, який міг претендувати на булаву<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 357.</ref>.

Після повернення з походу на [[Волинь]], [[Полісся]] та [[Галичина|Галичину]], в лютому-березні [[1672]] року П. Дорошенко віддав розпорядження полковникам розташувати союзників татар на постій у населених пунктах [[Правобережна Україна|Правобережжя]]. Проте міщани і значна частина козаків [[Корсунь-Шевченківський|Корсуня]], [[Паволоч|Паволочі]]і, [[Богуслав]]а та інших міст, не бажаючи віддавати їх на поталу татарам, на початку березня відмовилися впускати тих на зимівлю. Коли ж у Паволочі й Корсуні старшина спробувала наполягти на виконанні гетьманського наказу, козаки збунтувалися. За інформацією джерел, під час заколоту було вбито [[Корсунський полк|корсунського]] полковника [[Кандиба Федір|Кандибу]] (за іншими даними, Ганібила), корсунського писаря та [[Паволоцький полк Війська Запорозького|паволоцького]] [[Наказний полковник|наказного полковника]] Гамалію (можливо, Галика, Гамека)<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 366.</ref>. Проте історія з корсунським бунтом є досить неясною, деякі події, переказані в джерелах, змішуються з іншим бунтом, який мав місце у квітні [[1672]] року в [[Умань|Умані]], під час якого було вбито полковника [[Михайло Суличич|Михайла Суличича]] та захоплено в полон полковника Кіндрата Жеребила<ref>Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. –&nbsp;— с. 393-394393—394.</ref>. Ця інформація потребує додаткової перевірки, адже Г. Гамалія й надалі виконував свої функції.

[[10 липня|10]] ([[20 липня|20]]) липня [[1672]] року П. Дорошенко відправив Універсал до [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцького полку]], в якому сповіщав про перемогу над річпосполитськими та ханенківськими військами під [[Четвертинівка|Четвертинівкою]], а також, повідомляючи про прибуття до нього (невдовзі після битви) [[Ґераї|хана]] [[Селім I Ґерай|Селіма Ґерая]]. Гетьман підкреслив: тепер «з самим королем про Церкви Божі, за вольності військові і за цілісність всієї України чинитиму розправу з ним...ним…»<ref>Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–16871657—1687) -&nbsp;— Матеріали до українського дипломатарію. –&nbsp;— Київ; Львів: НТШ, 2004. –&nbsp;— с. 433-434433—434.</ref>.

[[2 вересня|2]] ([[12 вересня|12]]) вересня [[1672]] року з табору під [[Микулинці|Микулинцями]] Дорошенко видає Універсал до полків [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцького]] і [[Білоцерківський полк|Білоцерківського]], сповіщаючи, що [[Михайло Ханенко|Ханенко]] вийшов з ляхами з України, а що він сам іде до [[Львів|Львова]], що польська сторона хоче договорюватися про мир, і щоб вони були обережні, адже скоро орда буде повертатися до Криму<ref>Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. –&nbsp;— с. 422.</ref>.

Паволоцький полковник Григорій Гамалія писав [[27 вересня]] ([[7 жовтня]]) [[1672]] року до [[архімандрит]]а [[Інокентій Ґізель|Ґізеля]], що «фортеці [[брацлав]]ські, [[ладижин]]ські і [[Могилів-Подільський|могилівмогилівські]]ські, з Украйни у Польщу під присягою нашою й гетьмана наказного, пана Тарасовича Кіндрата, у цілісності і при здоров'ї всі випроваджені». Українську владу визнали й порубіжні міста [[Подільське воєводство|Подільського]] та [[Волинське воєводство (1566—1795)|Волинського]] воєводств: [[Меджибіж]], [[Стара Синява|Синява]], [[Любар]], Костянтиновичі ([[Старокостянтинів]]), [[Полонне]], [[Новолабунь|Лабунь]] та інші «пану гетьману наказному відізвалися з поклоном. Тут же деякі і до мене приклоняються…». Частина селян і міщан, залишаючи домівки, почала переселятися на терени козацької України<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 412.</ref>. Восени мешканці [[Полонне|Полонного]] послали своїх представників до паволоцького полковника, запросили до міста залогу українського війська і присягнули Українській державі. <ref>Полонська фортеця[http://polonne.km.ua/index.php?option=com_content&view=section&layout=blog&id=75&Itemid=272]</ref>.

[[13 грудня|13]] ([[23 грудня|23]]) грудня П. Дорошенко видав Універсал козацькій старшині [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцького]] та [[Білоцерківський полк|Білоцерківського]] полків прибути до [[Корсунь-Шевченківський|Корсуня]] для відсічі нападу королівського війська. Перераховані мешканці містечок [[Антонів (Сквирський район)|Антонова]], [[Володарка|Володарки]], [[Торчиця|Торчиці]], [[Лобачів|Лобачева]], [[П'ятигори (Тетіївський район)|П’ятигорівП'ятигорів]]<ref>Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–16871657—1687) -&nbsp;— Матеріали до українського дипломатарію. –&nbsp;— Київ; Львів: НТШ, 2004. –&nbsp;— с. 434-435434—435.</ref>.

У березні [[1673]] року Г. Гамалія з полковниками Іваном Канівцем та Вербицьким з полками перебували в [[Фастів|Фастові]] та [[Триліси (Фастівський район)|Трилісах]] і посилали роз’їздироз'їзди під [[Київ]] для захоплення «язиків»<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. -&nbsp;— Т. 11: 1672-16741672—1674: Прибавления 1657. -&nbsp;— СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879. –&nbsp;— с. 244.</ref>. Тоді ж гетьман Дорошенко запланував на кінець квітня виступити з усіма силами для захоплення [[Біла Церква|Білої Церкви]]. Паволоцький полковник отримав наказ рухатися до цього міста для взяття його в облогу. Проте остання не була здійснена<ref name="ReferenceG">Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 446.</ref>. [[20 березня|20]] ([[30 березня|30]]) березня в [[Паволоч]]і [[генеральний осавул]] Шуліка Гнат прийняв присягу Дорошенку в полковника Яна Пиво-Запольського, Шуліка став [[Наказний гетьман|наказним гетьманом]]. Козацький корпус ([[Сердюк|сердюцькі]] полки, [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцький]] і [[Білоцерківський полк|Білоцерківський]] полкии) у березні підступив до Білої Церкви. Під містечком [[Насташка|Насташкою]] стався бій, у якому Шуліка втратив свого [[Хорунжий|хорунжого]] і багато козаків. На цьому наступ було припинено<ref>Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. –&nbsp;— с. 768.</ref>, адже інформація про наближення хана виявилася неточною, й гетьман змушений був відмовитися від задуму оволодіти польською твердинею, розташованою у серці Правобережної Гетьманщини<ref name="ReferenceG"></ref>.

Дорошенко був повідомлений про рух військ [[Михайло Ханенко|Ханенка]] і вислав проти нього на початку серпня [[1673]] &nbsp;р. чотири козацьких полки, які зібралися в [[Паволоч]]і, на чолі з наказним гетьманом Яковом Лизогубом; разом з ними були й татари–«"черемиси» -"&nbsp;— всього 15 000 війська. Ханенко був розбитий під [[Київ|Києвом]] [[11 вересня|11]] ([[21 вересня|21]]) вересня<ref>Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. –&nbsp;— с. 474-475474—475.</ref>.

Після цієї виправи, на межі [[1673]]-[[1674]] років Григорій Гамалія досягнув піку своєї кар’єрикар'єри. Він обійняв посади [[генеральний осавул|генерального осавула]] та неодноразово призначався [[наказний гетьман|наказним гетьманом]]<ref name="ReferenceF"></ref>. На паволоцькому полковництві його замінив брат гетьмана [[Андрій Дорошенко]].

У лютому Петро Дорошенко доручив семи правобережним полковникам «с главным над ними командиром Григорием Гамалеем»<ref>Рігельман О. &nbsp;І. &nbsp;Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / Вст. Ст., упор. Та примітки П. &nbsp;М. &nbsp;Саса, В. &nbsp;О. &nbsp;Щербака. –&nbsp;— К.: Либідь, 1994. –&nbsp;— ISBN 5-325-00163-9. –&nbsp;— с. 415-416415—416.</ref> обороняти [[Корсунь-Шевченківський|Корсунь]] від [[Іван Самойлович|Самойловича]] і князя [[Ромодановський Григорій Григорович|Григорія Ромодановського]] після того, як вони зайняли [[Черкаси]] й [[Канів]]. В середині лютого головні сили під проводом [[Наказний гетьман|наказного гетьмана]] Г. Гамалії Дорошенко скупчив між [[Лисянка (смт)|Лисянкою]] й [[Корсунь-Шевченківський|Корсунем]]<ref>Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. –&nbsp;— с. 488.</ref>.

Після поразки корпусу [[Дорошенко Григорій Дорофійович|Г. Дорошенка]] під [[Лисянка (смт)|Лисянкою]], в [[Корсунь-Шевченківський|Корсуні]] почався заколот; і старшина, й козаки почали гукати, що треба піддатися [[цар]]еві. Тоді вірні Дорошенкові люди: його брат [[Андрій Дорошенко|Андрій]], тесть [[Яненко-Хмельницький Павло|П. Яненко-Хмельницький]] «с Гамалеенками»<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. -&nbsp;— Т. 11: 1672-16741672—1674: Прибавления 1657. -&nbsp;— СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879. –&nbsp;— с. 493.</ref> (Григорієм та [[Яків Гамалія|Яковом]] і, можливо, [[Гамалія Андрій Михайлович|Андрієм]]), вихопилися з Корсуня й втекли до [[Чигирин]]а. В листі від [[6 березня|6]] ([[16 березня|16]]) березня [[Іван Самойлович|І. Самойлович]] писав царю, що «и марта 4 дня в Переясловльь… после ихъ убегу полковники, которые с ними были в Корсуни в зборе, се есть Корсунской, Брясловской, Калницкой, Подольськой и Поволоцкого полку с старшиною ажъ по самый Днестръ вашему царскому пресветлому величеству добив челом потому ж на верное и вечное подданство присягою в Лысенке утверждены остались до предыдущаго нашего ведома с ясаулом с товарищи стоят в Лысенке і в Корсуне..»<ref>Петровський М. Нариси історії України XVII –&nbsp;— початку XVIII століть (Досліди над Літописом Самовидця). –&nbsp;— Х.: Державне видавництво України, 1930. –&nbsp;— с. 408.</ref>.

[[Петро Дорошенко]] зробив спробу відновити втрачені позиції. Після [[Великдень|Великодня]] [[1674]] року він вирядив відділ своїх козаків і [[Сердюк|серденят]] під проводом [[Наказний гетьман|наказного гетьмана]] Г. Гамалії та брата [[Андрій Дорошенко|Андрія]]<ref>Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. –&nbsp;— с. 506.</ref>, додавши їм 2000 орди, щоб привертати деякі міста, що прийняли московське підданство. [[Орловець (Городищенський район)|Орловець]] та [[Балаклея (Смілянський район)|Балаклію]] вдалося повернути, однак розвинути успіх дорошенківцям не вдалося. Під час битви під [[Сміла|Смілою]] [[19 червня|19]] ([[29 червня|29]]) червня з лівобережними полками [[Родіон Дмитрашко-Райча|Р. Дмитрашка-Райчі]] дорошенківці зазнали поразки, в тому числі, через втечу татар. [[Андрій Дорошенко]] був поранений і разом з Гамаліями й [[Яненко-Хмельницький Павло|Яненком]], що були при ньому, відступив до [[Жаботин]]а. Дмитрашко-Райча рушив з-під Сміли з своїм військом і з гарматами під Жаботин, але зазнав великих втрат і відступив до Сміли<ref>Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. –&nbsp;— с. 500-501500—501.</ref>.

В липні [[1674]] року під час облоги московськими та лівобережними козацькими військами [[Чигирин]]а П. Дорошенко посилав Григорія Гамалію до [[Ґераї|кримського хана]] за допомогою<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. -&nbsp;— Т. 11: 1672-16741672—1674: Прибавления 1657. -&nbsp;— СПб.: Тип. М. Эттингера, 1879. –&nbsp;— с. 546.</ref>. Під час здійснення цього посольства Гамалія, вочевидь, залишався при турецько-кримському війську під час його походу під [[Ладижин]]. Після взяття міста, [[10 серпня|10]] ([[20 серпня|20]]) серпня [[Остап Гоголь]] і Григорій Гамалія, будучи «при войске турском», слали листи «по всем местам и местечкам, чтоб, оставив московского государя, поддавалися к турком»<ref>Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII –&nbsp;— на початку XVIII століття: статті і матеріяли. –&nbsp;— К.: «Критика», 2006. –&nbsp;— с. 56-57; 375.</ref>.

Одразу ж по звільненню в кінці серпня з облоги [[Чигирин]]а, гетьман Дорошенко призначив Григорія Гамалію [[Наказний гетьман|наказним гетьманом]] і своїм уповноваженим при [[Великий візир|великому візиреві]], звелівши, щоб він «з усіх сил умовляв султана турецького і великого візира про утримання й збереження життя людського». Г. Гамалія добросовісно поставився до такого доручення. Він розсилав Універсали до полковників, старшин і козаків, які раніше перейшли на бік Самойловича й Москви, закликаючи їх відмовлятися від спротиву й, щоб запобігти людським жертвам, визнавати підданство [[Мехмед IV|Мехмеду IV]]. Зберігся його Універсал від [[15 серпня|15]] ([[25 серпня|25]]) серпня до [[Білоцерківський полк|білоцерківського]] полковника [[Степан Бутенко|Степана Бутенка]], старшин, козаків, міщан і всього поспільства цього полку, в якому він «радив здраво, щоб всі сумніви і непотрібні думки відклавши в сторону, вчасно султановій величності відізвалися з усією доброзичливістю, і за свій злочин через висланих осіб своїх...своїх… добивали чолом султану й візиру: тому що з [[Брацлав]]а, з [[Кальник (Іллінецький район)|КальникКальника]]а і з інших міст, покаявшись у такий же вині і в злочині, люди не побачили ні найменшої образи; і це все за нашим проханням за них, донесеному до візира, пробачено і збережено при першій султановій милості». Надіславши список з Універсалу П. Дорошенка, яким той «вас у всьому прощає і відпускає всяке прогрішення», та навівши приклад [[Ладижин]]а, що «стояв при впертості», наказний гетьман попереджав: «...вже…вже то не побачите милосердя над собою, коли вже війська до вас прийдуть...прийдуть…»<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 525-526525—526.</ref>.

Наступного року П. Дорошенко вживав енергійних заходів, щоб за допомогою татарських підрозділів поновити владу над втраченою територією та створити плацдарми на [[Лівобережна Україна|Лівобережжі]]. На початку другої декади лютого [[1675]] року [[Сердюк|серденята]] і татари з’явилисяз'явилися під [[Келеберда (Канівський район)|Келебердою]], де «багатьох християн до полону впіймали і немало шкоди вчинили». [[2 лютого|2]] ([[12 лютого|12]]) лютого «радник» гетьмана Григорій Гамалія з 2 тис. серденят і [[Компанійські полки|компанійцями]] тричі штурмував м. [[Бубнівська Слобідка|Бубнів]], проте, зазнавши невдачі, змушений був відступити<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 548.</ref>.

У березні гетьман посилає до султана [[Мехмед IV|Мехмеда IV]] посольство на чолі з [[Генеральний писар|генеральним писарем]] [[Вуєхович-Височинський Михайло|М. Вуяхевичем]] і полковником Г. Гамалією. Ті мали просити у султана допомоги для походу на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]] та підтвердження султаном гетьманських повноважень П. Дорошенка. [[28 березня]] ([[7 квітня]]) османський монарх видав спеціальний Універсал («ferman») до «володаря-обранця Християнської нації і трьох частин козацтва», в якому наголошувалося на тому, що у відповідь на прохання українських дипломатів султан «приймає це звернення за умови, що Він (Дорошенко) справедливо служитиме згідно наказу, виданого мною. Чесно дотримуватиме своїх слів протягом того часу, який він вирішив перебувати під нашим [[протекторат]]ом». Мехмедом IV підтверджувалися попередні [[васал]]ьні зобов’язаннязобов'язання Українського гетьманату щодо надання своєму [[Сюзеренітет|сюзеренсюзеренові]]ові у разі потреби необхідної кількості війська. Натомість у фермані нічого не говорилося про грошову данину<ref>Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-17131663—1713). –&nbsp;— К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. –&nbsp;— с. 87-88.</ref>.

Досягнувши в кінці жовтня [[1675]] року порозуміння із [[Запорозька Січ|Запорожжям]] та [[Кошовий отаман|кошовим]] [[Іван Сірко|І. Сірком]], [[Петро Дорошенко|П. Дорошенко]] звільнив усіх в'язнів «цієї і тієї сторони» Дніпра, а також польських полонених. Частина старшин і родичів гетьмана позитивно оцінювала такий політичний маневр, проте негативно сприйняли його союз із запорожцями та наміри боротися за владу в козацькій Україні ті старшини та козаки, котрі групувалися навколо колишнього полковника Г. Гамалії. Невдовзі після від’їздувід'їзду І. Сірка на Січ між П. Дорошенком та Г. Гамалією стався гострий конфлікт, який, за свідченням останнього, переріс у сутичку. Розгніваний Г. Гамалія «залишив дружину і дітей, і все майно у [[Чигирин]]і, а сам з молодшим братом [[Гамалія Андрій Михайлович|Андрієм]]» утік до [[Іван Самойлович|І. Самойловича]]<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 576-577576—577.</ref>.

=== Під проводом гетьмана Івана Самойловича (1675-16871675—1687) ===

За словами Гамалії, серед полковників й інших старшин визріла проти гетьмана змова («таємна рада»). Вони ухвалили, «будь-яким способом захопивши [[Петро Дорошенко|П. Дорошенка]], їм привезти на сю сторону до нього, гетьмана [[Іван Самойлович|І. Самойловича]]». Г. Гамалія запевняв, що це має статися найближчим часом, бо «старшина тамтешня вся бажає у царської величності у підданстві бути»<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 577.</ref>. [[27 грудня]] [[1675]] ([[6 січня]] [[1676]]) року у своїй грамоті П. Дорошенку цар повідомляв, що полковник Гамалія і брат його присягнули царю та всі їхні «вины» були їм прощені<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. -&nbsp;— Т. 12: 1675-16761675—1676. -&nbsp;— СПб.: Тип. братьев Пантелеевых, 1882. -&nbsp;— с. 403.</ref>.

Гетьман Самойлович, який ніколи не міг забути дорошенківського минулого Г. Гамалії, тримав його багато років у невиразному стані [[Значне військове товариство|значного військового товариша]], не призначаючи на жодну значну керівну посаду. Григорій Михайлович чекав свого часу, поселившись у [[Лохвиця|Лохвиці]] та скуповуючи ґрунти навколо неї. Він був амністований царським урядом [[1676]] року.

Гамалія брав участь у невдалому першому [[Кримські походи|Кримському поході]] [[1687]] року. Військо, повернувшись з походу, стало табором над річкою [[Коломак (річка)|КоломакКоломаком]]ом. Вигороджуючи реального керівника походу, [[фаворит]]а [[регент]]ки-царівни [[Софія Олексіївна|Софії Олексіївни]], [[бояри]]на і [[Князь|князя]] [[Голіцин Василь Васильович|Василя Васильовича Голіцина]], лівобережні старшини вчинили змову, щоб усю вину за невдачу походу покласти на [[Іван Самойлович|Самойловича]] й домогтися усунення його від гетьманства. Серед них були: [[генеральний обозний]] [[Василь Дунін-Борковський|Василь Борковський]], [[генеральний суддя]] [[Вуєхович-Височинський Михайло|Михайло Вуєхович]], [[Генеральний писар|генеральні писарі]] [[Гречаний Степан|Прокопович]] і [[Кочубей Василь Леонтійович|Василь Кочубей]], і [[Полковник (Гетьманщина)|полковникполковники]]и: [[Солонина Костянтин|Костянтин Солонина]], [[Лизогуб Яків Юхимович|Яків Лизогуб]], Григорій Гамалія, [[Родіон Дмитрашко-Райча|Дмитрашко-Райча]] і [[Забіла Степан Петрович|Степан Забіла]].

Вони написали донос від [[7 липня|7]] ([[17 липня|17]]) липня [[1687]] року на свого гетьмана, в якому останнього двадцятьма трьома пунктами звинуватили у зраді<ref>Костомаров М. &nbsp;І. &nbsp;Галерея портретів: Біогр. Нариси: Для серед. Та ст. шк. Віку. –&nbsp;— К.: Веселка, 1993. –&nbsp;— ISBN 5-301-01266-5. –&nbsp;— с. 187.</ref>. Натхненником змови і автором чолобитної історики небезпідставно вважають [[Іван Мазепа|Івана Мазепу]], який ціле десятиріччя ([[1676]]—[[1687]]) був довіреною особою гетьмана, добре знав його дії і таємні помисли. Князь Голіцин спішно відправив старшинську чолобитну до [[Москва|Москви]] для вирішення справи царським урядом<ref>Реєнт О. П., Коляда І. &nbsp;А. &nbsp;Усі гетьмани України.— Харків: Фоліо, 2008 &nbsp;— ISBN 978-966-03-4002-2. –&nbsp;— с. 263.</ref>. Після допиту у боярина Голіцина Самойлович заперечив усе, в чому його звинувачували, та почав виправдовуватися. Але тут на нього накинулися полковники Солонина, Дмитрашко-Райча, Гамалія. Зав’язаласяЗав'язалася гаряча суперечка, полковники так розлютилися, що ладні були побити гетьмана, але Голіцин не допустив їх до цього та наказав відвести звинуваченого<ref>Костомаров М. &nbsp;І. &nbsp;Галерея портретів: Біогр. Нариси: Для серед. Та ст. шк. Віку. –&nbsp;— К.: Веселка, 1993. –&nbsp;— ISBN 5-301-01266-5. –&nbsp;— с. 189.</ref>. [[23 липня]] ([[2 серпня]]) Самойлович був позбавлений гетьманства та заарештований разом із сином Яковом і деякими своїми прибічниками.

==== На уряді Лубенського полковника (1687-16881687—1688) ====

[[24 липня]] ([[3 серпня]]) [[1687]] року старшинською радою були прийняті рішення стосовно [[Полковник (Гетьманщина)|полковникполковників]]ів. Московський генерал [[Патрік Гордон]] свідчив, що на раді були розподілені полковницькі та інші знатні посади поміж собою й ухвалено з усіх їх усунути креатури попереднього гетьмана. Рада затвердила [[Лубенський полк|лубенським]] полковником замість попереднього Максима Ілляшенка Григорія Гамалію<ref>Кривошея В. &nbsp;В. &nbsp;Козацька еліта Гетьманщини. &nbsp;— К., 2008. &nbsp;— ISBN 978-966-02-4850. -&nbsp;— с. 250.</ref>. Наступного дня Гамалія підтримав обрання новим гетьманом [[Іван Мазепа|Івана Мазепу]].

Але антимосковські настрої Г. Гамалії, його традиційна прихильність до згоди з [[Османська імперія|Османською імперією]] й [[Кримське ханство|Кримом]], незалежна поведінка щодо молодого І. Мазепи, призвели до його відставки. Гамалія бере участь в опозиції старшини проти тодішньої політики Мазепи. Будучи мудрим політиком, у [[1688]] році Мазепа позбавив важливих посад своїх колишніх соратників і головних учасників змови проти І. Самойловича. Він розумів, що у разі потреби вони могли б організувати аналогічний заколот і проти нього<ref>Бачинська О. А., Чухліб Т. В., Щербак В. &nbsp;О. &nbsp;Українське козацтво. Золоті сторінки історії. ‒ К.: ПП "«КРИСТАЛ БУК"», 2015. ‒ с. 165.</ref>. Московський уряд наказав позбавити Гамалію полковництва й навіть взяти «под караул»<ref name="ReferenceA"></ref>. Його замінив на цій посаді [[Леонтій Свічка]], котрий тримав пірнач до початку нового століття<ref>Кривошея В. &nbsp;В. &nbsp;Козацька еліта Гетьманщини. &nbsp;— К., 2008. &nbsp;— ISBN 978-966-02-4850. -&nbsp;— с. 260.</ref>.

Незабаром Мазепа помирився з Г. Гамалією та надав йому нові маєтності, зокрема [[1689]] року с. [[Бодаква|Бодакву]] з [[млин]]ами на р. [[Сула (притока Дніпра)|Сулі]]. Надалі останній мешкав у [[Лохвиця|Лохвиці]], де були [[сотник]]ами його родичі, вів господарство, володів та керував багатьма маєтками. Виконував разові доручення гетьмана, супроводжував його в поїздці до [[Москва|Москви]] [[1689]] року як «[[Значне військове товариство|значний військовий товариш]] старший». Цього ж року отримав Універсал на с. [[Коровинці]] [[Ромни|Роменської]] сотні<ref>Кривошея В. Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія. К.: «Стилос», 2010. –&nbsp;— c. 260.</ref>.

[[Путивль]]ський воєвода М. Голенищев [[1689]] року повідомляв [[Малоросійський приказ]] про те, що кілька жителів [[Терни (смт)|Тернової Слободи]] [[Путивльський повіт|Путивльського повіту]] відмовилися нести сторожову службу і переселилися в сусіднє українське село [[Хоружівка (Недригайлівський район)|Хоружівка]], що належало Г. Гамалії. Воєвода встановив, що Гамалія давно закликав до себе селян московських повітів, обіцяючи звільнити їх від виконання феодальних повинностей протягом 15 років. І решта чоловічого населення Тернової Слободи «полковые и городовые службы –&nbsp;— все хотят идти за него ж Григория службу». Щоб не допустити цього, воєвода направив у слободу загін [[драгун]]ів, але і він виявився неспроможним зупинити переселенців. Протягом року ще 40 селянських сімей відійшли на [[Лівобережна Україна|Лівобережну Україну]] і заснували слободу на р. [[Терн]]івці. Переселенці займалися сільським господарством, працювали на млинах Г. Гамалії. Воєвода запропонував урядові відібрати у останнього прикордонні з Московщиною землі й приєднати їх до Путивльського повіту. Проте, не бажаючи загострювати відносини з старшиною, царський уряд не погодився на це<ref>Борисенко В. &nbsp;Й. &nbsp;Соціально-економічний розвиток Лівобережної України в другій половині XVII &nbsp;ст. –&nbsp;— К.: Наук. думка, 1986. –&nbsp;— с. 53.</ref>.

[[5 березня|5]] ([[15 березня|15]]) березня [[1690]] року гетьман Мазепа, «респектуючи мы нагодние и значные здавна в Войску Запорозком пана Григория Гамалеи роненые прислуги» підтвердив володіння [[Гребля|греблею]] на р. [[Сула (притока Дніпра)|Сулі]], а також с. [[Хрулі]]<ref>Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О.&nbsp;В. &nbsp;Неурядова старшина Гетьманщини. –&nbsp;— К.: «Стилос», 2009. –&nbsp;— с. 77.</ref>. В кінці вересня цього ж року отримав царську підтверджувальну грамоту на села [[Хоружівка (Недригайлівський район)|Хоружівку]] та [[Бодаква|Бодакву]] з млинами на р. Сулі; в [[1696]] році придбав у [[Лохвиця|Лохвиці]] греблю Святецьку на річці [[Сулиця (річка)|Сулиці]] у вдови Заславця<ref name="ReferenceC"></ref>.

Його дружина [[6 серпня|6]] ([[16 серпня|16]]) серпня [[1702]] &nbsp;р. подарувала Святецьку греблю в Лохвиці [[Мгарський монастир|Мгарському Лубенському монастирю]], частину маєтностей чоловіка заповіла [[11 грудня|11]] ([[21 грудня|21]]) грудня [[1710]] &nbsp;р. [[Михайлівський Золотоверхий собор|Михайлівському Золотоверхому монастиреві]] в [[Київ|Києві]] та [[Мгарський монастир|Мгарському Спасо-Преображенському монастиреві]] у [[Лубни|Лубнах]]<ref name="ReferenceC"></ref>.

У листопаді [[2012]] року у центральному парку [[Лохвиця|Лохвиці]] [[Панченко Олександр Іванович|О. Панченком]] поблизу місця, де колись знаходилась церква, а пізніше &nbsp;— Собор Різдва Пресвятої Богородиці, та коло місця поховання Григорія Гамалії встановлено Пам'ятний козацький Хрест.

* ''[[Коваленко Сергій Станіславович|Коваленко С.]]'' Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. &nbsp;— Т. 3. &nbsp;— Київ: «Стікс-Ко», 2009. &nbsp;— ISBN 978-966-96849-3-6.