Ярош Грицина: відмінності між версіями

'''Грицина Ярош Григорович''' (пер. пол. [[XVII століття]] - — ост. чверть [[XVII століття]]) – — козацький військовий та державний діяч, дипломат, [[Паволоцький полк Війська Запорозького|паволоцький]] [[Полковник (Гетьманщина)|полковник]].

Походження його невідоме. В різних джерелах Яроша називали ще Гриценком, Грицівченком, Грицютою, Грицютенком та Грицьком, що може свідчити лише про те, що батька його звали Грицем (Григорієм). У [[Реєстр Війська Запорозького 1649|Реєстру Війська Запорозького 1649 року]] в складі [[Золотоноша|Золотоніської]] сотні [[Черкаський полк|Черкаського полку]] записаний Ярош Грицовченко<ref>Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. &nbsp;В. &nbsp;Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. &nbsp;П. &nbsp;Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. &nbsp;— ISBN 5-12-002042-9. &nbsp;— с. 90.</ref>, серед козаків з Корниче в складі [[Тиманівка (Тульчинський район)|Тимонівської]] сотні [[Брацлавський полк|Брацлавського полку]] записаний Ярош Григоренко<ref>Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. &nbsp;В. &nbsp;Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. &nbsp;П. &nbsp;Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. &nbsp;— ISBN 5-12-002042-9. &nbsp;— с. 248.</ref>; в Борківській сотні Полтавського полку 8-им записано Яроша Грисченка<ref>Реєстр Війська Запорозького 1649 року / Підгот. до друку О. &nbsp;В. &nbsp;Тодійчук (голов. упоряд.) та ін.; Редкол.: Ф. &nbsp;П. &nbsp;Шевченко (відп. ред.) та ін.— К.: Наукова думка, 1995. &nbsp;— ISBN 5-12-002042-9. &nbsp;— с. 421.</ref>.

Під час походу короля [[Ян II Казимир|Яна ІІ Казимира]] на [[Лівобережна Україна|Лівобережжя]] [[1663]]-[[1664]] років у тилу війська розпочалося антипольське повстання, спрямоване на повалення уряду гетьмана [[Павло Тетеря|Павла Тетері]]. Ярош Грицина зайняв прогетьманську сторону та взяв участь у спробах придушити повстання. Можливо, саме така позиція й зіграла вирішальну роль у призначенні його полковником. [[22 травня]] ([[1 червня]]) [[1664]] року війська під керівництвом [[Стефан Чарнецький|С. Чарнецького]] та П. Тетері підійшли під [[Канів]]. Разом з гетьманом були козаки [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцького полку]], на чолі якого, ймовірно, вже тоді перебував Я. Грицина; а також [[Білоцерківський полк|Білоцерківського]] й [[Корсунський полк|Корсунського]] полків. Штурми [[22 травня|22]] і [[29 травня]] виявилися безрезультатними. Тетеря зі своїми козаками відійшов до [[Біла Церква|Білої Церкви]], а С. Чарнецький [[2 червня|2]] ([[12 червня|12]]) червня [[1664]] &nbsp;р. відступив до [[Стеблів|Стеблева]]<ref>Газін В. &nbsp;В. &nbsp;Гетьман Павло Тетеря: Соціально-політичний портрет. &nbsp;— Кам’янецьКам'янець-Подільський: Аксіома, 2007. –&nbsp;— ISBN 978-966-496-010-3. –&nbsp;— с. 150.</ref>.

Відомою є його участь у облогах [[Ставище (смт)|Ставища]] (липень-жовтень [[1664]]) та [[Лисянка (смт)|Лисянки]] (осінь-зима [[1664]] -&nbsp;— зима [[1665]] років). Під час останньої в листопаді відбулася козацька рада. Її учасники, серед яких і паволоцький полковник Я. Грицина, звернулися до короля [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] з «Суплікою від старшини Війська Запорозького повезена послом до короля і Речі Посполитої», в якій висловлювалося проханням перетворити [[Військо Запорозьке]] з держави на звичайне військо, яке перебувало б на службі у короля. Це була перша відома письмова згадка про Я. Грицину на уряді паволоцького полковника. Супліка була включена до «Інструкції на вальний варшавський сейм», даної гетьманом Тетерею та військом в обозі під Лисянкою [[30 листопада]] ([[10 грудня]]) [[1664]] &nbsp;р.<ref>Липинський В. Твори. Архів. Студії. Том 2. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького. –&nbsp;— Філядельфія, Пенсильванія, 1980. –&nbsp;— с. 488.</ref>.

Після самопроголошення [[Степан Опара|С. Опарою]] себе [[Гетьман Війська Запорозького|гетьмангетьманом]]ом [[Правобережна Україна|Правобережної України]], останній у червні-липні [[1665]] року розсилав свої листи правобережним полковникам (у т.тому ч.числі [[Білоцерківський полк|білоцерківському]] й паволоцькому Я. Грицині), закликаючи їх на козацьку раду на р. [[Росава|Росаву]] й обіцяючи всім [[Кримське ханство|ханханську]]ську протекцію<ref>Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-17131663—1713). –&nbsp;— К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. –&nbsp;— с. 58.</ref>. Достовірно невідомо, зголосився паволоцький полковник на заклики Опари, чи залишився під впливом одного з наймогутніших репрезентантів королівської влади на [[Правобережна Україна|Правобережжі]] -&nbsp;— коменданта білоцерківської фортеці Я. Стахурського. Можливою є також, принаймні, перманентна підтримка Я. Грициною конкурента Опари в боротьбі за гетьманство -&nbsp;— [[Овруцький полк|овруцького]] полковника [[Децик Дацко Васильович|Д. Децика]]. В листі останнього від [[1665]] року вказується, що «полковник Бѣлоцерковскій Ерошъ обереженіе намъ изъ Бѣлой Церкви учинилъб чтобъ мы остерегательны были на се время»<ref>Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России, собранные и изданные Археографической комиссией: [В 15-ти т.]. -&nbsp;— Т. 6: 1665-16681665—1668. -&nbsp;— СПб.: Тип. Эдуарда Праца, 1869. –&nbsp;— с. 60.</ref>. Можливо, тут згадується саме Ярош Грицина, але помилково він названий білоцерківським полковником.

Врешті-решт Ярош Грицина став на бік [[Петро Дорошенко|Петра Дорошенка]] та [[18 серпня|18]] ([[28 серпня|28]]) серпня [[1665]] року на раді під [[Богуслав]]ом опинився серед тих, хто проголосив останнього [[Гетьман Війська Запорозького|гетьмангетьманом]]ом [[Правобережна Україна|Правобережної України]]<ref>Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. &nbsp;— К.: ІПіЕНД імені І.&nbsp;Ф.&nbsp;Кураса НАН України, 2008. &nbsp;— 452 с. –&nbsp;— ISBN 978966024850. –&nbsp;— c. 197.</ref>.

Із тогочасних згадок про витрати [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] на козацьких послів відомо, що [[11 квітня|11]] ([[21 квітня|21]]) квітня [[1666]] року до Варшави прибули як посли паволоцький полковник Ярош Грицютенко (Грицина) на чолі «20 полкових послів» та Іван Василевський, а [[28 квітня]] ([[8 травня]]) –&nbsp;— [[Бережицький Прокіп Семенович|Прокіп Семенович]]. Чисельність посольства на чолі з Ярошем Грицютенком підказує, що їхнім завданням було ознайомити сейм і короля з інструкцією Лисянської ради<ref>Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII –&nbsp;— на початку XVIII століття: статті і матеріяли. –&nbsp;— К.: «Критика», 2006. –&nbsp;— с. 210.</ref>.

Згідно з ухваленою на раді «Інструкцією», посли насамперед мали клопотатися перед королем і Сеймом про захист інтересів («вольностей») [[Православна церква|православної церкви]] й домага­тися заборони [[Греко-католицькі церкви|уніатам]] втручатися до справ православ'я. Посли мали порушити питання про те, щоб після повернення [[Київ|Києва]] і [[Лівобережна Україна|Задніпров'я]] під владу короля там можна було б «розмножувати латинські науки». Вони повинні були також клопотатися про дозвіл усім охочим вірянам відкривати [[Бурса|бурси]] і [[Семінарія|семінарії]]. Центральне місце в документі, зрозуміло, відводилося проханням щодо розв'язання далеко не простих питань політичного життя [[Гетьманщина|Гетьман­щини]], визначення її правового статусу у складі [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], врегулювання взаємин із польськими залогами, розташованими в козацькій Україні. Посольство отримало повноваження вести переговори щодо поновлення чинності статей [[Зборівський договір|Зборівського договору 1649 &nbsp;р.]], які стосувалися привілеїв [[Гетьманщина|Війська Запорозького]]. Воно мало добиватися, щоб козаки вільно проживали не лише в королівських володіннях, а й у маєтках [[Шляхта|шляхти]] та духовних осіб. Козаки повинні підпорядковуватися тільки «козацькому праву» -&nbsp;— у кожному полку козак мав підлягати суду [[Полковник (Гетьманщина)|полковникполковника]]а чи [[Козацька старшина|старшини]]<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 100-101100—101.</ref>. «Інструкцією» порушувалися також інші питання, включно зі сприянням звільненню з московської неволі ув'язнених козаків (з-поміж них і братів П. Дорошенка [[Дорошенко Григорій Дорофійович|Григорія]] та [[Андрій Дорошенко|Андрія]])<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 102.</ref>.

Посольство Яроша Грицютенка перебувало у Варшаві до [[25 травня]] ([[4 червня]]), а [[Бережицький Прокіп Семенович|Прокіп Бережицький]] –&nbsp;— до [[26 травня]] ([[5 червня]]). Посли двічі були на аудієнції у короля –&nbsp;— [[9 травня|9]] ([[19 травня|19]]) травня та [[24 травня]] ([[3 червня]])<ref>Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII –&nbsp;— на початку XVIII століття: статті і матеріяли. –&nbsp;— К.: «Критика», 2006. –&nbsp;— с. 210.</ref>. Я. Грицина у цьому посольстві, ймовірно, виконував свої окремі завдання.

Дорошенко планував на літо [[1666]] &nbsp;р. акцію на [[Лівобережна Україна|Лівобережжі]]. В листі від [[5 липня|5]] ([[15 липня|15]]) липня до Я. Стахурського він сповіщає, що дав наказ полкам [[Кальницький полк|Кальницькому]], [[Могилівський полк|Подільському]] й [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцькому]] мобілізуватись і сходитись коло [[Чорногородка|Чорногородки]]<ref>Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. –&nbsp;— с. 82.</ref> для блокування московської залоги у [[Київ|Києві]].

Переговори між урядами П. Дорошенка та [[Річ Посполита|Речі Посполитої]] зайшли у глухий кут і це спричинило війну [[1666]]-[[1667]] років, у військових виправах якої на чолі [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцького полку]] взяв участь і Ярош Грицина. Можливо, він був серед козацького війська під час походу [[Петро Дорошенко|П. Дорошенка]] до [[Браїлів (смт)|Браїлова]] в грудні [[1666]] року<ref>Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. &nbsp;— Т. 3. &nbsp;— Київ: «Стікс-Ко», 2009. -&nbsp;— ISBN 978-966-96849-3-6. &nbsp;— с. 326-327326—327.</ref>.

Оскільки білоцерківський комендант Я. Стахурський частими роз’їздамироз'їздами намагався утримати під контролем шлях до [[Полісся]], [[2 березня|2]] ([[12 березня|12]]) березня [[1667]] року П. Дорошенко видав у [[Чигирин]]і наказ паволоцькому полковнику Ярошу Грицині про розміщення в його полку та на Поліському шляху іноземних найманців під командою полковника Левка Переяславця<ref>Мицик Ю. &nbsp;А. &nbsp;Чигирин &nbsp;— гетьманська столиця. &nbsp;— K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. &nbsp;— 392 с. –&nbsp;— ISBN 978-966-518-289-4. –&nbsp;— с. 160.</ref>. Однак вони діяли незлагоджено, що дозволило Я. Стахурському блискавичним нападом оволодіти [[Паволоч]]чю й вирізати її мешканців<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 131.</ref>.

Напевно відомою є участь Я. Грицини у облозі [[Біла Церква|Білої Церкви]] [[1667]] року, спрямованій на очищення міста від польської залоги, котра перебувала там від часів гетьмана [[Павло Тетеря|Павла Тетері]] з [[1664]] року. Гетьман [[Петро Дорошенко]] виправив до Білої Церкви військо у складі [[Уманський полк|Уманського]], [[Торговицький полк|Торговицького]], [[Кальницький полк|Кальницького]] та [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцького]] полків (всього 8 тисяч), призначивши до нього [[Наказний гетьман|гетьманом наказним]] [[Генеральний осавул|Генерального осавула]] Дем’янаДем'яна Пиляя. Облога почалася у червні і тривала до вересня, але міста здобути не вдалося. Облогу було припинено у зв’язкузв'язку з необхідністю в участі полків, які стояли під Білою Церквою, в поході до [[Підгайці]]в<ref>Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. &nbsp;— Київ: Видавництво «Стікс», 2007. &nbsp;— c. 252.</ref>.

Після вибуху [[Антимосковське повстання 1668|протимосковського повстання]] на [[Лівобережна Україна|Лівобережній]] і [[Слобідська Україна|Слобідській Україні]], в травні [[1668]] року проти повстанців було кинуто значні московські війська. Лівобережний гетьман [[Іван Брюховецький|І. Брюховецький]] закликав на допомогу [[Петро Дорошенко|П. Дорошенка]], і той негайно виступив у похід з 8 правобережними полками, серед яких був і Паволоцький Я. Грицини<ref>Мицик Ю. &nbsp;А. &nbsp;Чигирин &nbsp;— гетьманська столиця. &nbsp;— K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. &nbsp;— 392 с. –&nbsp;— ISBN 978-966-518-289-4. –&nbsp;— с. 165.</ref>.

По завершенню походу на Лівобережжя Я. Грицина брав участь у білоцерківській виправі в червні-липні [[1668]] року. Вона була спричинена порушенням умов [[Підгаєцька угода (1667)|Підгаєцької угоди 1667 року]], в якій містилось положення про зменшення чисельності польської залоги у [[Біла Церква|Білій Церкві]] та про заборону залозі чинити прикрощі місцевому населенню. Але ці положення не виконувалися як урядом [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], так і білоцерківською залогою. Польські хоругви ще перед походом П. Дорошенка на Лівобережжя підступно напали на [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцький]] і [[Кальницький полк|Кальницький]] полкии<ref>Чухліб Т. Гетьманування Петра Дорошенка: Причини «вірності» та «зради» королю, султану й царю (1665-1676 1665—1676&nbsp;рр.) // Український історичний журнал. -&nbsp;— 2007. -&nbsp;— № &nbsp;1. –&nbsp;— с. 48.</ref>.

У кінці червня [[Білоцерківський полк|білоцерківський]] полковник [[Степан Бутенко|С. Бутенко]] взяв в облогу білоцерківську залогу (3 тисячі війська та 56 гаківниць), очолювану Яном Стахурським, і спробував здобути місто силами свого полку<ref>Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. &nbsp;— Київ: Видавництво «Стікс», 2007. &nbsp;— с. 251-252251—252.</ref>. Коли йому це не вдалося, він звернувся по допомогу до [[Дорошенко Григорій Дорофійович|Григорія Дорошенка]], який перебував у таборі під [[Іллінці|Іллінцями]]. [[Наказний гетьман]] направив до нього паволоцького полковника Яроша Гриценка та 200 подністрянських левенців. Спільними силами вони вранці [[2 липня|2]] ([[12 липня|12]]) липня напали на білоцерківську залогу, проте зазнали відчутної поразки. До полону потрапило півсотні козаків, серед них три [[сотник]]и та [[Наказний полковник|наказний]] паволоцький полковник<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. -&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 167.</ref><ref>Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. &nbsp;— К.: ІПіЕНД імені І.&nbsp;Ф.&nbsp;Кураса НАН України, 2008. –&nbsp;— ISBN 978966024850. –&nbsp;— с. 213.</ref>. Невідомо, чи був це сам Я. Грицина, чи мова йде дійсно про [[Наказний полковник|наказного полковника]], якого він відправив на чолі полку.

В середині вересня [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцький полк]] разом з 8 іншими правобережними полками на чолі з гетьманом [[Петро Дорошенко|ДорошенкоДорошенком]]м стояв над [[Дніпро]]м під [[Сокирна|Сокирною]]<ref>Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. –&nbsp;— с. 210-211210—211.</ref>.

Під час походу [[Петро Суховій|Петра Суховія]] на [[Чигирин]], Ярош Грицина, що йшов з Паволоцьким полком на допомогу гетьманові [[Петро Дорошенко|П. Дорошенку]], [[21 липня|21]] ([[31 липня|31]]) липня [[1669]] року в [[Сміла|Смілі]] він був підступно захоплений кошовим гетьманом і, разом з [[Корсунський полк|Корсунським]], [[Уманський полк|Уманським]], [[Торговицький полк|Торговицьким]] та [[Білоцерківський полк|Білоцерківським]] полками, примушений приєднатися до війська останнього<ref>Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-17131663—1713). –&nbsp;— К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. –&nbsp;— с.99.</ref>. Як писав [[31 липня]] ([[10 серпня]]) [[Інокентій Ґізель|І. Ґізелю]] [[Йосип Тукальський-Нелюбович|Й. Тукальський]], [[Петро Суховій|П. Суховієнко]] «раптово разом з ними (татарами) на полковників...полковників…, що стояли під Смілою, прибувши, в свою неволю побрав і наказуючи їм по добрій волі з собою бути, ледь не на арканах...арканах…» перетягнув до себе<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— c. 206-207206—207.</ref>.

Прибічники П. Суховія у його таборі уклали угоду з [[Кримське ханство|кримськими]] сотниками про військово-політичний союз на зразок того, що існував за гетьманування [[Богдан Хмельницький|Богдана Хмельницького]]. Ярош Грицина в універсалі до городових отаманів і поспільства роз’яснювавроз'яснював, що «полки наші всі українські з їх мм. панами солтанами і всією [[Кримське ханство|державою Кримською]] знову по-стародавньому, як за небіжчика Хмельницького бувало, так і тепер постановили між собою присягою спільною все Військо Запорозьке, так і з Низовим Військом взяли ми одну присягу ніколи не розривати братерства з Кримською державою аж навіки...навіки…»<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 207.</ref>.

На початку липня біля с. [[Кононча|Конончі]] гетьман [[Петро Дорошенко|П. Дорошенко]] був оточений козаками П. Суховія, серед яких був і Паволоцький полк Я. Грицини, та його союзником -&nbsp;— татарською ордою. Облога тривала 5 тижнів, і лише після прибуття турецького чауша, котрий привіз Дорошенку [[Клейноди|клейноди]] від [[султан]]а, татари відійшли до Криму, а П. Суховій до [[Умань|Умані]]<ref>Смолій В. А., Степанков В. &nbsp;С. &nbsp;Українська державна ідея XVII – XVIIIXVII—XVIII століть: проблеми формування, еволюції, реалізації. –&nbsp;— К.: Альтернативи, 1997. –&nbsp;— ІSBN 966-7217-00-0. –&nbsp;— с. 154-155154—155.</ref>.

Наприкінці першої декади серпня [[1669]] &nbsp;р. ≪учинили з [[Уманський полк|Уманським]], [[Кальницький полк|Кальницьким]], [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцьким]], [[Корсунський полк|Корсунським]] та іншими полками Раду під [[Умань|Уманем]] і обрали Гетьманом уманського полковника [[Михайло Ханенко|М. Ханенка]], а писарем у нього [[Петро Суховій|Суховія]]≫<ref>Чухліб Т. Козаки і монархи. Міжнародні відносини ранньомодерної Української держави 1648—1721 &nbsp;рр. &nbsp;— 3-тє вид., випр. і доповн. &nbsp;— К.: В-во імені Олени Теліги, 2009. &nbsp;— с. 201-202201—202.</ref>. Але невдовзі три полковники (крім уманського, який залишився вірним Ханенкові), в тому числі й паволоцький Я. Грицина, повернулися під владу П. Дорошенка.

В кінці жовтня [[1669]] року [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцький полк]] на чолі з Я. Грициною, разом з [[Корсунський полк|Корсунським]], [[Білоцерківський полк|Білоцерківським]], [[Брацлавський полк|Брацлавським]] і [[Кальницький полк|Кальницьким]] полками, під проводом [[Дорошенко Григорій Дорофійович|Г. Дорошенка]], [[Лизогуб Яків Кіндратович|Я. Лизогуба]] та [[Іван Сірко|І. Сірка]] зібралися в [[Вільховець (Звенигородський район)|Вільховці]], готуючись до походу на [[Умань]]. Тут вони були оточені підрозділами [[Михайло Ханенко|М. Ханенка]], [[Петро Суховій|П. Суховія]] та [[Юрій Хмельницький|Ю. Хмельницького]]. Після підходу на допомогу [[Білгородська орда|Білгородської орди]], облога була знята. Об’єднанеОб'єднане військо, вочевидь, під керівництвом Я. Лизогуба швидким маршем вирушило на виручку [[Петро Дорошенко|П. Дорошенку]], якого Ханенко обложив у [[Стеблів|Стеблеві]]. [[8 листопада|8]] ([[18 листопада|18]]) листопада війська Ханенка були розгромлені<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 218-219218—219.</ref>.

В січні [[1670]] року між [[Стара Котельня|Котельнею]] й [[Паволоч]]чю [[Кримські татари|татари]] перестріли козацьких послів, які поверталися з коронаційного сейму. Відібравши листи від [[сенатор]]ів та ознайомившись з їх змістом, вони розцінили дану дипломатичну акцію як зраду султана і, розлютившись, порубали послів та напали на населення [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцького]] та [[Білоцерківський полк|Білоцерківського]] полків, яке проживало у цьому районі. У відповідь «повстала Україна, вигнали татар, багатьох із них повбивали, інших, роздягнувши у морози, згубили і велике знищення татарам вчинили». Унаслідок виступу української людності орду було розгромлено. Втрати татар становили близько 3-6 тис. осіб<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 226.</ref>. Щоб підтримати позитивні настрої серед козацтва вищевказаних полків, [[Петро Дорошенко|П. Дорошенко]] пише [[6 лютого|6]] ([[16 лютого|16]]) лютого з [[Чигирин]]а листа до полковників білоцерківського та паволоцького, сповіщаючи їх про те, що [[Сілістра|сілістрійський]] [[паша]] обіцяє йому свою приязнь, і наказуючи списати всі шкоди, пороблені татарами по їхніх полках, і надіслати йому, так само і реєстр зловлених татар<ref>Дорошенко Д. Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. –&nbsp;— с. 283-284283—284.</ref>.

У березні [[1670]] року [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцький полк]] у складі корпусу, очолюваного [[Наказний гетьман|наказним гетьманом]] [[Степан Бутенко|С. Бутенком]], взяв участь у захисті від московських військ лояльних до гетьмана [[Петро Дорошенко|Дорошенка]] лівобережних сотень [[Черкаський полк|Черкаського полку]]<ref>Коваленко С. Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. &nbsp;— Т. 3. &nbsp;— Київ: «Стікс-Ко», 2009. -&nbsp;— ISBN 978-966-96849-3-6. -&nbsp;— с. 327.</ref>.

Десь близько [[19 серпня|19]] ([[29 серпня|29]]) серпня [[1670]] року гетьман отримав пересланого йому паволоцьким полковником Грициною листа польських комісарів з Острозької комісії (їхній посланець із невідомих причин мав сутичку з козаками в околиці [[Паволоч]]і, був важко поранений і відвезений до [[Полонне|Полонного]]). В ньому повідомлялося про те, що українські посли залишили місце переговорів<ref>Смолій В., Степанков В. Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2. –&nbsp;— с. 258.</ref>.

У відповідь на підписання на початку вересня [[Річ Посполита|Річчю Посполитою]] [[Острозька угода|Острозької угоди]] з делегатами [[Військо Запорозьке Низове|низового Запорозького війська]] про те, що гетьманська булава невдовзі перейде до [[Михайло Ханенко|М. Ханенка]], Петро Дорошенко зібрав у вересні у [[Чигирин]]і раду [[Генеральна старшина|генеральної старшини]] і [[Полковник (Гетьманщина)|полковникполковників]]ів. [[1 грудня|1]] ([[11 грудня|11]]) грудня [[1670]] року старшинська рада остаточно ухвалила визнати протекцію [[Султан|турецького султана]] [[Мехмед IV|Мегмеда IV]]. Окрім того, Дорошенко виконав свою погрозу й послав до [[Бахчисарай|Бахчисараю]] [[Брацлавський полк|брацлавського]] полковника П. Лисицю із завданням прохати [[Ґераї|кримського хана]] [[Аділь Ґерай|Аділь Ґерая]] про надання військової допомоги проти [[Річ Посполита|Речі Посполитої]]. З аналогічним завданням до [[Константинополь|Константинополя]] відправився колишній паволоцький полковник Ярош Грицина<ref>Чухліб Т. Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-17131663—1713). –&nbsp;— К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. –&nbsp;— с.82.</ref><ref>Крикун М. Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII –&nbsp;— на початку XVIII століття: статті і матеріяли. –&nbsp;— К.: «Критика», 2006. –&nbsp;— с. 188-189188—189.</ref>. Отже, він принаймні до початку грудня [[1670]] року залишався полковником у [[Паволоцький полк Війська Запорозького|Паволоцькому полку]], потім на цій посаді його замінив [[Гамалія Григорій Михайлович|Григорій Гамалія]] (згадується найпізніше з лютого [[1671]])<ref>Кривошея В. Козацька еліта Гетьманщини. &nbsp;— К.: ІПіЕНД імені І.&nbsp;Ф.&nbsp;Кураса НАН України, 2008. &nbsp;— 452 с. –&nbsp;— ISBN 978966024850. –&nbsp;— с. 23; 208.</ref>.

За даними [[Заруба Віктор Миколайович|В. Заруби]], Я. Грицина в цей час неодноразово також їздив послом до [[Варшава|Варшави]] ([[1669]], [[1670]], [[1671]]).<ref name="ReferenceA">Заруба В. &nbsp;М. &nbsp;Козацька старшина Гетьманської України (1648 - 17821648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. –&nbsp;— Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. –&nbsp;— с. 119.</ref>.

Остання згадка про нього стосується займання уряду [[Сердюк|охочепіхотного]] полковника [[1678]] року, без уточнення, у чиєму війську -&nbsp;— гетьманів [[Іван Самойлович|Івана Самойловича]] чи [[Юрій Хмельницький|Юрія Хмельницького]]<ref name="ReferenceA"></ref>. На жаль, інформація про час та місце смерті Яроша Грицини наразі відсутня.

* [[Газін Володимир Прокопович|Газін В.]] Гетьман Павло Тетеря: Соціально-політичний портрет. &nbsp;— Кам’янецьКам'янець-Подільський: Аксіома, 2007. –&nbsp;— 196 c. -&nbsp;— ISBN 978-966-496-010-3.

* [[Дорошенко Дмитро Іванович|Дорошенко Д.]] Гетьман Петро Дорошенко. Огляд його життя і політичної діяльности. –&nbsp;— Нью-Йорк: Видання Вільної Академії Наук у США, 1985. -&nbsp;— 712 c.

* [[Заруба Віктор Миколайович|Заруба В.]] Козацька старшина Гетьманської України (1648 - 17821648—1782): персональний склад та родинні зв'язки. –&nbsp;— Дніпропетровськ: ЛІРА, 2011. -&nbsp;— 932 c. -&nbsp;— ISBN 978-966-383-297-5.

* [[Коваленко Сергій Станіславович|Коваленко С.]] Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. &nbsp;— Т. 3. &nbsp;— Київ: «Стікс-Ко», 2009. -&nbsp;— ISBN 978-966-96849-3-6.

* [[Кривошея Володимир Володимирович|Кривошея В.]] Козацька еліта Гетьманщини. &nbsp;— К.: ІПіЕНД імені І.&nbsp;Ф.&nbsp;Кураса НАН України, 2008. &nbsp;— 452 с. –&nbsp;— ISBN 978-966-02-4850.

* [[Крикун Микола Григорович|Крикун М.]] Між війною і радою. Козацтво Правобережної України в другій половині XVII –&nbsp;— на початку XVIII століття: статті і матеріяли. –&nbsp;— К.: «Критика», 2006. -&nbsp;— 472 с. -&nbsp;— ISBN 966-7679-92-6.

* [[Мицик Юрій Андрійович|Мицик Ю.]] Чигирин &nbsp;— гетьманська столиця. &nbsp;— K.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. &nbsp;— 392 с. –&nbsp;— ISBN 978-966-518-289-4.

* [[Смолій Валерій Андрійович|Смолій В.]], [[Степанков Валерій Степанович|Степанков В.]] Петро Дорошенко. Політичний портрет: наукове видання. –&nbsp;— К.: Темпора, 2011. –&nbsp;— 632 с. –&nbsp;— ISBN 978-617-569-051-2.

* [[Чухліб Тарас Васильович|Чухліб Т.]] Гетьмани Правобережної України в історії Центрально-Східної Європи (1663-17131663—1713). –&nbsp;— К.: Видавничий дім «Києво-Могилянська Академія», 2004. –&nbsp;— 288 с. -&nbsp;— ISBN 966-518-304-4.