Географія Європейського Союзу: відмінності між версіями

Територія Союзу – це простір, в межах якого право ЄС має обов’язковий характер. Юридичні кордони ЄС визначені установчими договорами, передусім Договором про Європейське співтовариство (ст. 299)<ref>[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_017/page7 Стаття 299 Договору про заснування Європейської Спільноти]</ref>. Прийнято вважати, що територія Союзу складається з територій держав-членів. Як наслідок, вона охоплює не тільки територію Європи, але й територію в інших частинах світу, оскільки окремі держави-члени ЄС мають територіальні володіння за межами Європи (Португалія – Азорські острови і [[Мадейра|Мадейру]], Іспанія – [[Канарські острови]], Франція – Реюн’йон[[Реюньйон]], [[Французька Гвіана|Гвіана]], [[Гваделупа]], Мартініка[[Мартиніка]]). Крім того, Договір передбачає, що право ЄС також поширюється на окремі європейські території, які хоча й не входять до території відповідної держави-члена, однак останні здійснюють від їх імені зовнішні відносини (наприклад, [[Гібралтар]] – Велика Британія).

Існують [[спеціальні території держав-членів Європейського Союзу]] - окремі території та володіння держав-членів право ЄС не розповсюджується ([[Фарерські острови]] – Данія) або поширюється частково (Норманські острови та [[острів Мен]] – Велика Британія) і, навпаки, деякі території держав-членів отримали особливий привілейований статус. Існують й інші виключення. Окремі держави-члени можуть не брати участь у досягненні окремих цілей Євросоюзу. Відповідно в цій частині право ЄС не є для них обов’язковим. Наприклад, не приймають участь у валютному союзі (не входять в зону «євро») Велика Британія, Данія та Швеція (відмовилися від участі), а також десять держав, які набули членства з 2004 р. (через не відповідність вимогам валютного союзу); Велика Британія та Ірландія свого часу відмовилися від участі у Шенгенській угоді, яка передбачає вільне пересування територією учасників угоди як громадян держав-членів ЄС, так і іноземців.