Павло (Конюшкевич): відмінності між версіями
[неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
м Категорії, що повторюються |
StarDeg (обговорення | внесок) Немає опису редагування |
||
Рядок 1:
{{Otheruses|Святий Павло}}
{{персона}}
'''Павло Конюшкевич''' (ім'я при народженні '''Петро Конюшкевич'''; {{н}} [[1705]], [[Самбір]] — {{†}} [[4 листопада]] [[1770]], [[Київ]]) — український релігійний діяч, педагог, місіонер у країнах Західного Сибіру, викладач поетики у Києво-Могилянській академії. Православний [[святий]], [[митрополит]] [[Тобольськ]]ий і всього [[Сибір]]у РПЦ (безпатріаршої).
Рядок 13 ⟶ 12:
Навчався у [[Самбір]]ській братській школі, вищу освіту отримав у [[Києво-Могилянська академія (1659—1817)|Києво-Могилянській академії]]. Він відрізнявся лагідним, але разом з тим твердим характером і був дуже наполегливий у праці. Богослужіння і церковний спів він дуже любив.
Чернечий постриг прийняв у [[Києво-Печерська лавра|Києво-Печерській лаврі]] в 1733 р. Наступного року був висвячений на [[ієродиякон]]а. З цього часу розпочав свою викладацьку діяльність в Києво-Могилянській академії (викладав у ній курс поетики в
У [[1741]] р. його викликали в Москву на посаду проповідника Московської слов'яно-греко-латинської академії (
У 1758 р. був висвячений на митрополита Тобольського і всього Сибіру. Багато сил віддав на утвердження в цих краях православної віри. Звернув особливу увагу на Тобольську семінарію, перетворивши її на значний центр освіти і культури Сибіру. Святитель спорудив близько 20 кам'яних та багато дерев'яних церков і відкрив багато парафій. Строгий в управлінні, він був щедрий до бідних, сірот і вдовиць.
Було відновлено Богоявленську церкву, яка за місяць до приїзду Конюшкевича в Тобольськ згоріла разом із
У 1761 році в Тобольську було освячено
церкву [[Різдво Богородиці|Різдва Богородиці]], а при Благовіщенській церкві того ж року завершилося будівництво
При ньому в 1764
У Знаменському монастирі українець Михайло Миткевич 1767 році завершив будівництво
Діяльність св. Павла викликала невдоволення з боку місцевих священиків. Вони знайшли підтримку у обер-прокурора Синоду І. Меліссіно. Павла за несправедливими звинуваченнями було викликано до [[Петербург]]у. Справжньою причиною невдоволення у «верхах» була послідовна діяльність св. Павла, спрямована проти втручання світської влади у справи церкви й наміру секуляризувати її землі. Він був, як вважав митрополит [[Іларіон (Огієнко)]], ''«однодумцем митрополита [[Арсеній (Мацієвич)|Арсенія (Мацієвича)]] щодо оборони святої Православної Церкви», а головне — «це був високоосвічений [[ієрарх]], [[українець]], … першорядний проповідник і богослов. Вперто говорив до всіх українською мовою»''.
Рядок 32 ⟶ 31:
02.04.1768 св. Павло прибув до Москви. Не чекаючи розгляду справи, 25.04.1768 подав прохання до Синоду звільнити його від митрополичих обов'язків і відпустити, за старістю й хворобами, до Києво-Печерської лаври на спочинок. За наказом імператриці Катерини II від 07.05.1768 прохання його задовольнили, і 29.06.1768 св. Павло прибув до Києво-Печерської лаври.
Восени 1770
[[4 листопада]] (за старим ст.) 1770 року після тривалої хвороби він помер ''«з усяким християнським порядком»'', як доповідав синоду архімандрит Лаври. Похований в Успенському соборі Києво-Печерської лаври в приділі св. Стефана.
Після зруйнування у 1941 році лаврського Успенського собору, мощі святителя Павла майже 60 років перебували під його руїнами.
Перед будівництвом Успенського собору, фундаменти храму були досліджені археологами під керівництвом Г.
Зараз мощі спочивають у Дальніх Печерах Києво-Печерської Лаври, і православні християни мають можливість прийшовши до Київських печер прикладатись до святих мощей цього великого угодника землі Української і отримувати за його молитовним заступництвом зцілення для душ і тіл своїх.
== Канонізація ==
[[Файл:Sambir01 uspenskij Sb.jpg|thumb|200пкс|Храм свт. Павла Конюшкевича, верхній
З [[1910]] р. почалася підготовка до канонізації. У зв'язку з цим 1912 р. його останки разом з дерев'яною труною було перекладено до нової гробниці — бронзової, визолоченої, з карбованими зображеннями житія св. Павла Тобольського.
У 1984 році, з благословення Святішого Патріарха Пимена, святителя Павла Тобольського було прославлено у Соборі Сибірських святих.
20.03.1994, свято Неділя Торжества [[Православ'я]], у Самборі було освячено наріжний камінь, який ліг в основу православного храму на честь святого. Нині цей храм є одним з найкращих храмів в Україні УПЦ Київського Патріярхату.
Рядок 53 ⟶ 52:
== Чудеса ==
Після упокоєння святителя біля його гробу відбувалося багато чудес: отримували зцілення хворі, про що свідчать відповідні записи у лаврських хроніках. Часом святитель Павло сам (іноді з іншими подвижниками) з
У [[1827]] р. митрополит Київський [[Євгеній (Болховитинов)]] звелів принести тіла похованих в склепі архієреїв в новий склеп. У ту ж ніч йому привиділось уві сні, що буря коливає його будинок. Він прокинувся і почув, що хтось твердими, розміреними кроками йде до нього. Двері спальної відчинилися, і до нього увійшов, стукаючи палицею і сяючи світлом, величний і грізний архієрей у повному облаченню. Митрополит встав і хотів поклонитися йому, але не міг: так тремтіли його ноги. Святий сказав йому по-українськи: ''«Чи ти даси нам спочивати, чи ні? Не даси нам спочивати, не дам тобі і я ніколи спочивати!»''. І тими ж розміреними кроками він вийшов.
Намісник Києво-Печерської лаври архімандрит Іларіон після прибуття в лавру, на місце свого призначення, стомившись з дороги, заснув і бачить уві сні, ніби з'явилися до нього небіжчик Філофей і святитель Павло Тобольський та, приступивши до ліжка, Філофей сказав: ''«Намісник присланий на сім років, а потім архієреєм»'', а святитель Павло сказав:''«Ні, він присланий на п'ять років і потім буде архієреєм»''. Після закінчення п'ятирічного терміну так і сталося. Намісник Іларіон був призначений єпископом Полтавським. Прощаючись зі святителем Павлом, він зворушувався душею і плакав перед труною його та повідомляючи пророцтво святителя Павла, просив: ''«Не приховуйте
== Див. також ==
|