Замятін Євген Іванович: відмінності між версіями

[неперевірена версія][неперевірена версія]
Вилучено вміст Додано вміст
Доповнення біографії
Рядок 32:
Батько — [[православ'я|православний]] [[священик]], мати — [[піаніст]]ка.
 
З [[1893]] по [[1896]] рік Замятін відвідував Лебедянську [[гімназія|гімназію]], а потім вчився у [[Вороніж|Воронезькій]] гімназії, яку у [[1902]] році закінчив із золотою медаллю. У цьому ж році Євген Іванович записався з упертості (у школі він не завжди з [[математика|математики]] мав добрі оцінки, на відміну від російської) на [[Суднобудування|кораблебудівний]] [[факультет]] [[Санкт-Петербурзький політехнічний інститут|Санкт-Петербурзького політехнічного інституту]]. 4 роки пізніше Замятін стає [[більшовик]]ом і бере участь у житті [[Революція|революційної]] [[студент]]ської молоді. Там він зустрічає свою майбутню дружину — Людмилу Миколаївну Усову ([[1883]]–[[1965]]). Влітку [[1905]] року при поверненні з поїздки до [[Єгипет|Єгипту]] через [[Одеса|Одесу]] був свідком повстання на [[Панцерник «Князь Потьомкін-Таврійський»|броненосці «Князь Потьомкін-Таврійський»]]. У [[1906]] Замятіна заарештовують і висилають назад в Лебедянь. У цьому ж році він нелегально повертається до [[Петербург]], де перебуває до 1911.
 
В 1908 році Замятін закінчує інститут і пише своє перше оповідання - "Один" ("Один"). Два роки автор-початківець викладає на кораблебудівельному факультеті, працює інженером і одночасно закінчує оповідання "Дівчина" ("Девушка"). У 1911 році Замятіна за нелегальне проживання висилають у [[Лахту]]. Він пише свою першу повість "Повітна" ("Уездное"), в якій з гіркотою змальовує повний інертності світ російської глибинки. Цей твір привертає увагу літературознавців та письменників, в тому числі і [[Горького]].
Під час [[Першої світової війни]] Замятін виступав з боку антивоєнних інтернаціоналістичних позицій. В повісті "На куличках" (1914) він в "найогиднішій формі" описав внутрішній побут невеликого воєнного загону на Далекому Сході, за що був засуджений та відправлений в Кем. Тим не менш, критики достойно оцінили повість письменника.
 
Під час [[Першої світової війни]] Замятін виступав з боку антивоєнних інтернаціоналістичних позицій. В повісті "На куличках" (1914) він в "найогиднішій формі" описав внутрішній побут невеликого воєнного загону на Далекому Сході, за що був засуджений та відправлений в Кем. Тим не менш, критики достойно оцінили повість письменника.
 
В березні 1916 року Замятін, як досвідчений інженер, був відряджений в Англію для участі в будуванні російських льодоколів. Його вразила різниця між Росією та Англією. Він вивчив англійську, став підтягнутим, елегантним та ввічливим.
У вересні 1917 року письменник повертається в Росію. Бере активну участь у літературному житті. Перші роки після революції друкується під псевдонімом "Мих.Платонов". В своїх статтях аналізує окремі моменти діяльності більшовиків - цензуру, червоний терор, скасування смертної кари. Замятін критикував політику більшовицького уряду під час Громадянської війни.
 
На початку 1920-х належав до об'єднання літераторів «[[Серапіонові брати]]» та був його ідейним керівником (до групи входили [[Чуковський Корній Іванович|Корній Чуковський]], [[Гумільов Микола Степанович|Микола Гумільов]], [[Ейхенбаум Борис Михайлович|Борис Ейхенбаум]] та інші).
 
В 1920 році завершує роботу над романом "Ми", з якого почався розквіт жанру антиутопії. В 1921 році письменник надсилає рукопис у берлінське видавництво З. Гребіжина, з яким у Замятіна був підписаний договір. В свою чергу, видавництво передає роман у США для перекладу та видання англійською мовою. Але радянська цензура вгледіла в романі приховану насмішку над комуністичним устроєм та заборонила публікацію твору.
Роман "Ми" був виданий у Нью-Йорку англійською мовою в 1925 році, а потім чеською та французькою мовами.

На хвилі нищівної критики Замятіна, він в 1929 рокі виходить із Союзу письменників, а в 1931 році пише лист Сталіну із проханням дозволити йому ви'їзд закордон. Він отримує позитивну відповідь (по клопотанню Горького) і в листопаді 1931 року їде - спочатку в Ригу, потім в Берлін, звідки в лютому 1932 року переїжджає в Париж.
Пише статті для французьких газет, сценарії та продовжує писати оповідання.
 
Замятін сумує за батьківщиною до кінця життя. Помирає 10 березня 1937 року в Парижі. Похоронений на паризькому цвинтарі.