Відмінності між версіями «Зюков Анатолій Матвійович»

уточнення
(доповнення)
(уточнення)
[[Файл:Учень і вчитель (А.М. Зюков та Ф.Г. Яновський).jpg|міні|ліворуч|320пкс|Учень і вчитель: професор А. М. Зюков та академік [[Яновський Феофіл Гаврилович|Ф. Г. Яновський]]]]
 
У [[1927]]—[[1953]] роках — Анатолій Матвійович завідував кафедрою інфекційних хвороб [[Київський медичний інститут|Київського медичного інституту]], одночасно з цим у [[1930]]—[[1935]] роках він був науковим керівником Київського інституту [[туберкульоз]]у та інституту охорони материнства і дитинства, у [[1934]]—[[1941]] оках він завідував кафедрою інфекційних хвороб [[Київський інститут удосконалення лікарів|Київського інституту удосконалення лікарів]], а ще й був консультантом клінічної бази Інституту Експериментальної Біології та Патології, яким ву ті роки керував [[Богомолець Олександр Олександрович|Олександр Олександрович Богомолець]], з яким Анатолій Матвійович тривалий час товаришував.
 
А. М. Зюков мав великий досвід роботи лікаря загальної практики, отримав блискучу підготовку з внутрішніх хвороб, тому зі знанням справи забезпечував багатогранну діяльність інфекціоніста-науковця. В той час під його головуванням і за безпосередньої участі впровадили інноваційні для свого часу методи лікування інфекційних хвороб специфічними [[Сироватка (біологія)|сироватками]], [[бактеріофаг]]ами, запропонували науково обґрунтований спосіб лікування [[Скарлатина|скарлатини]], [[шигельоз]]у (тоді називали [[Дизентерія|дизентеріїдизентерією]]) та [[Черевний тиф|черевного тифу]] з використанням донорської крові (гемотерапія). До речі, його учню [[Хоменко Григорій Гнатович|Григорію Хоменко]] за представлену на захист роботу «Лікування бацилярної дизентерії» Вчена рада присудила одразу науковий ступінь доктора медичних наук мінуючи кандидатський.
У 1939 році, задовго до відкриття [[серотип]]ів [[вірус]]у [[грип]]у та інших збудників [[Застуда|ГРВІ]], А. М. Зюков опублікував обґрунтоване припущення про можливість існування різних вірусів, які здатні спричинювати грип, та про наявність інших збудників, здатних породжувати грипоподібні захворювання. Праці А. М. Зюкова в той період також були присвячені лікуванню інфекційних хвороб, дослідженню [[Шок (медицина)|шоку]], грипу, [[Краснуха|краснухи]], туберкульозу, застосуванню [[Антиретикулярна цитотоксична сироватка|АЦС (антиретикулярна цитотоксична сироватка)]] у лікуванні інфекційних хвороб.
 
ВПід періодчас німецької окупації змушений був працювати в Києві у так званому медичному інституті «Полімедікум», до викладання в якому була залучена переважна більшість професорів та викладачів, які залишились в місті. В кінці грудня 1941 року А. М. Зюков з кафедри інфекційних хвороб перейшов на кафедру пропедевтики терапії. Продовжувала працювати в період німецької навали й лікарня імені Жовтневої революції, яку на той час тимчасово називали Першою міською клінічною лікарнею. У власноручно написаних спогадах Анатолій Матвійович Зюков писав:
{{Початок цитати}}«Красива і затишна клініка мала тепер жалюгідний вигляд: через забиті фанерою вікна в палати проникала зимова холоднеча, коливаючи тьмяне полум'я коптілок; замерзлі крани давно вже перестали давати воду і переповнені нечистотами вбиральні видавали нестерпний сморід. Самі стіни колись ошатного приміщення покрилися брудними краплями випарів, і, здавалося, плакали про свою долю. На ліжках, скоцюбившись від холоду, підклавши під голову штани або куртку, стогнали в тифозному маренні укриті шинелями радянські військовополонені. Серед цього мороку, смороду та холоду, в брудних халатах, натягнутих поверх шуб і пальто, як тіні рухалися працівники „клініки“. Вони були голодні, понівечені морально, ледве трималися на ногах, заражалися на висипний тиф, але чесно виконували свій обов'язок і не залишали свого поста. Про харчування хворих ніхто не дбав. Німецьке командування розпорядилося відпускати в лікарні тільки воду, але і її не було в достатній кількості. Іноді біля дверей з'являлися якісь засніжені жіночі фігури, вони привозили дитячі саночки, завалені ганчір'ям — звідси діставалися відра, доверху наповнені гарячим пшоняним супом з картоплею. Це була данина милосердя Пріорки і Куренівки, данина невідомих патріотів, єдина можливість хоча як-небудь нагодувати хворих».{{кінець цитати}}