Відкрити головне меню

Зміни

нема опису редагування
}}
 
'''Олекса́ндр Фе́дорович Ке́ренський''' ({{ДН|4|5|1881|22|4}}, [[Ульяновськ|Симбірськ]] — [[11 червня]] [[1970]], [[Нью-Йорк]]) — російський [[Політик|політичний діяч]], голова [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасового Уряду]] [[Російська імперія|Російської імперії]] ([[1917]]).
 
== БіографіяЖиттєпис ==
Народився у родині директора [[Симбірськ]]оїСимбірської гімназії. ДиректорБатько даної гімназіїОлександра, Федір Михайлович Керенський, — це персональний друг сім'ї Ульянова Іллі Миколайовича (батька [[Ленін Володимир Ілліч|Леніна]]). Керенський Ф. М. — це батько майбутнього голови [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасового уряду Росії]] Олександра Федоровича Керенського, з яким був близько знайомий Ленін з дитинства.
 
У [[1899]] вступив до історико-філософського факультету [[Санкт-Петербурзький університет|Санкт-Петербурзького університету]], згодом перейшов до [[Юридичний факультет Санкт-Петербурзького університету|юридичного факультету]]. ПоПісля закінченнізакінчення працював у судовій палаті.
 
У [[1905]] — співробітник [[есери|есерівської]] газети «Буревісник». Був заарештований.
 
У [[1906]] — на адвокатській практиці, а у [[1909]] року прийнятий у присяжні повірені. Брав участь у таких гучних політичних процесах, як у справі [[Ленський розстріл|Ленського розстрілу]], процес [[Вірменія|Вірменської]] національної партії, «справа Бейліса».
 
У [[1912]] обраний до [[Державна Дума|Державної думи]] від «Трудової групи», був головою фракції трудовиків. У [[1912]]-го прийнятий до [[масони|масонської ложі]].
 
У [[1917]] брав участь у створенні та роботі Тимчасової політичної [[Державна дума Російської імперії|Державної думи]], був обраний товаришем голови Петроградської Ради робітничих депутатів від партії [[есери|есерів]]. У [[Тимчасовий уряд Росії|Тимчасовому Уряді]] був міністром юстиції, військовим та морським міністром, міністром-головою, поєднував посади міністра-голови і верховного головнокомандуючого. У середині травня 1917 як військовий міністр побував в Одесі та Севастополі, разом з командувачем флоту О. [[Корчаківка|Колчаком]], агітував за продовження війни і за єдину Росію, тоді ж пропонував [[Тютюнник Юрій Йосипович|Юрію Тютюннику]] перехід в Штаб Одеського Воєнного Округу.
 
Після [[Жовтневий переворот (1917)|Жовтневого перевороту]] перейшов на нелегальне становище у [[Фінляндія|Фінляндії]]. [[1918]] — намагався брати участь в роботі Російських[[Всеросійські установчі збори|Всеросійських Установчих Зборів]], але отримав відмову від [[соціалісти-революціонери|есерів]]. У [[червень|червні]] за дорученням «Спілки відродження Росії» виїхав до [[Франція|Франції]] і [[Велика Британія|Великої Британії]] для переговорів з західними урядами про підтримку.
 
У [[1922]] — голова редакції есерівської газети «Дни», яка видавалась у [[Берлін]]і та [[Париж]]і до [[1932]]-го.
 
З [[1940]] живроку переїхав удо [[США]].
 
У 1950-1960-ті працював у Гуверовському інституті війни, революції та миру; підготував трьохтомник документів про діяльність Тимчасового Уряду.
 
У [[1963]]-[[1964]] надиктував останню редакцію книги спогадів, яка вийшла [[1965]]-го. Похований у [[1965Лондон]]і.
 
Похований у [[Лондон]]і.
 
== Джерела та література ==