Битва на Руті: відмінності між версіями
| [неперевірена версія] | [неперевірена версія] |
Вилучено вміст Додано вміст
доп |
доповнення |
||
Рядок 2:
== Передумови ==
Юрій Долгорукий намагаючись зайняти Київ зібрав військо і разом з своїми союзниками [[Володимир Давидович|Володимиром Давидовичем]] і [[Святослав Ольгович|Святославом Ольговичем]] в кінці квітня [[1151]] р. підійшли до Дніпра. Спроба переправитись в районі [[Вишгород|Вишгорода]] виявилась невдалою і Юрій спрямував свої сили до [[Заруб|Заруба]], де успішно форсував Дніпро і відбив загони Ізяслава. Звідти він направив авангард своїх сил разом з половцями [[Севенч|Севенча]] під командуванням сина [[Андрій Боголюбський|Андрія]] на Київ. Однак Ізяславу вдалось відбити цю атаку:{{
І перестрілювалися ж вони до вечора через Либідь, а інші переїхали [її] і на оболоні билися супроти Вячеславового війська і ! Ізяславового, а другі навпроти Лядських воріт на пісках билися. Ізяслав же, це побачивши, повелів усім своїм братам із полків нарядити дружину,— а полків не рушати,— і подав раду: всім заодно кинутись на них.
І так вони вчинили: і кинулися на них вони всі звідусіль, і чорні клобуки, і тоді вперли їх усюди в Либідь, а інші навіть броду не знайшли. І так побили вони їх, а другі захопили їх, інші ж навіть із коней повтікали, і багатьох побили. Тут же і Севенча Боняковича, дикого половчина, убили, який був прирік: «Буду я рубати в Золоті ворота так, як і отець мій!» І більше звідти ні один чоловік не переїхав уже на сю сторону. А Юрій, повернувши полки свої, пішов звідти, бо була йому вість, що йде на поміч йому сват Володимир [Володаревич] із Галича, і він пішов назустріч йому. </small>}}
Рядок 10:
Бій було запеклим, особливо стосовно руських військ ([[половці]] пустили по стрілі і відступили). Володимир Давидович загинув. Підвищені втрати прихильників Юрія (в тому числі потонувших в ріці) пояснювалися також необхідністю відступати через річку. Сам Ізяслав був збитий з коня, отримавши рану в руку і наскрізне поранення в стегно, а потім помилково ледь не був убитий київськими воїнами, що знайшли його і прийняли за супротивника.
Ось як перебіг бою описує М. Грушевський в "Історії України-Руси"
{{Цитата|Ізяслав їхав сам оден попереду своїх полків і перший ударив на ворожу лаву; спис йому зломив ся й діставши кілька ран, він злетїв з коня. Се не здержало одначе атаки його війська, і по короткій, але „кріпкій сїчі”, воно змусило Юриєве військо тїкати. Перші кинули ся тїкати Половцї, „не пустивши навіть і по одній стрілї”, за ними Ольговичі, вкінцї сам Юрий з своїми дїтьми. Бредучи через болотнистий Рут, богато їх загрузло, стало ся замішаннє, й серед нього вбито Володимира Давидовича, чернигівського князя. Ізяслав також був недалеко від смерти; коли він став підводити ся, Кияне, що трапили ся там, прийняли його за ворога й хотїли убити. Ізяслав крикнув: „я князь”, але оден з вояків на се відказав: „тебе нам і треба”, і почав валити його мечем по голові, так що прогнув шолом до самого чола. Та Ізяславу вдало ся зняти з себе шолом, і вояки пізнали його — підхопили на руки з радости, „яко царя і князя свого”, „і крикнули всї полки: кіріе елеїсон, тїшачи ся, що ворогів побіджено, а князя свого бачать живим”
}}
== Наслідки битви ==
Війська Юрія Долгорукого та його союзників були розгромлені і князь перестав претендувати на Велике князівство Київське до смерті Ізяслава Мстиславича. [[Чернігів]] після смерті [[Володимир Давидович|Володимира Давидовича]] зайняв його брат [[Ізяслав Давидович]], який був союзником ІЗяслава Мстиславича. [[Святослав Ольгович]] також здійснив спробу вокняжитись в Чернігові однак, дізнавшись що там вже сів Ізяслав, поїхав до [[Новгород-Сіверський|Новгорода-Сіверського]].
== Див. також ==
Рядок 19 ⟶ 24:
== Джерела та література ==
* ''[http://litopys.org.ua/litop/lit.htm Літопис руський]'' / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця. — Київ: Дніпро, 1989. ISBN 5-308-00052-2
* ''Грушевський М. С.'' [http://litopys.org.ua/hrushrus/iur2.htm Історія України-Руси.] Т. 2. — Львів, 1905. — 634 с.
[[Категорія:Битви Київської Русі]]
[[Категорія:Битви XII століття]]
| |||