Куропати: відмінності між версіями

'''Куропати''' ({{lang-be|Курапаты}})&nbsp;— лісовий масив на північній околиці [[Мінськ]]а ([[Білорусь]]), де були знайдені масові захоронення людей, розстріляних [[НКВС]] у [[1937]]–[[1941]] роках. Кількість жертв нині точно невідома і, за різними оцінками, може становити: до 7 тисяч осіб (згідно зі словами Генерального прокурора Білорусі {{Не перекладено|Божелко Олег Олександрович|О. Божелко|be-x-oldtarask|Алег Бажэлка}})<ref name="helkam">[http://www.hrights.ru/text/belorus/b6/Chapter16.htm Пресс-релиз Беларусского Хельсинкского комитета №&nbsp;19 от 27.10.98 г.]{{ref-ru}}</ref>, не менше 30 тисяч осіб (згідно з Генеральним прокурором БРСР {{Не перекладено|Тарнавський Георгій Степанович|Г. Тарнавським|be|Георгій Сцяпанавіч Тарнаўскі}})<ref name="zavtra">Евгений Ростиков. [http://zavtra.ru/cgi/veil/data/zavtra/00/351/61.html По кому стреляют Куропаты (Еще раз о том, как жертвы немецких фашистов превратили в жертвы «сталинских репрессий»)] // «Завтра», 22 жніўня 2000 г.{{ref-ru}}</ref>, до 100 тисяч осіб (згідно з довідником «Беларусь»)<ref name="bielarus">Даведнік «Беларусь».&nbsp;— Мн.: «Беларуская энцыкляпэдыя», 1995.</ref><ref name="svaboda-daviednik">[http://www.svaboda.org/content/transcript/1863328.html Памяць і забыцьцё Курапатаў] // [[Радіо Свобода|Радыё Свабода]], 28 кастрычніка 2009 г.</ref>, від 102 до 250 тисяч осіб (згідно зі статтею [[Зенон Позняк|Зенона Позняка]] в газеті «[[Літаратура і мастацтва]]»)<ref name="pazniak">З. Пазьняк, Я. Шмыгалёў, М. Крывальцэвіч, А. Іоў. [http://www.zianonpazniak.de/publications/creation/kurapaty.htm Курапаты].&nbsp;— Мн.: Тэхналогія, 1994.</ref><ref>Kurapaty // Zaprudnik J. Historical dictionary of Belarus.&nbsp;— Lamham.&nbsp;— London: Scarecrow Press, 1998. P. 139.</ref>, 250 тисяч осіб (згідно з професором [[Вроцлавський університет|Вроцлавського університету]] {{Не перекладено|Здзислав Вінницький|Здзиславом Вінницьким|pl|Zdzisław Julian Winnicki}}<ref name="winnicki">Zdzisław J. Winnicki. ''Szkice kojdanowskie.''&nbsp;— Wrocław: Wydawnictwo GAJT, 2005. ISBN 83-88178-26-1.&nbsp;— С. 77—78.</ref> і більше (згідно з британським істориком [[Норман Дейвіс|Норманом Дейвісом]])<ref name="Davies">Norman Davies. ''Powstanie '44''.&nbsp;— Kraków: Wydawnictwo Znak, 2004. ISBN 83-240-0459-9.&nbsp;— С. 195</ref>.

Наприкінці 2008 року представники громадськості направили до Адміністрації президента і Рада Міністрів Білорусі лист з пропозицією внести урочище Куропати до [[Всесвітня спадщина ЮНЕСКО|Списку всесвітньої культурної і природної спадщини ЮНЕСКО]]. Лист підписали голова Білоруського добровільного товариства охорони пам'яток історії та культури {{Не перекладено|Остапович Антон Володимирович|Антон Остапович|be-x-oldtarask|Антон Астаповіч}}, голова Білоруської асоціації жертв політичних репресій Зінаїда Тарасевич та науковий керівник історико-культурної цінності «Куропати» Майя Кляшторна<ref>[http://old.nv-online.info/index.php?c=ar&i=12109&p=1&c2=calcym&combo_calmonth=9&combo_calyear=2010&combo_pubnum=344&combo_pubyear=2009 Урочышча Курапаты&nbsp;— у Спіс сусветнай культурнай і прыроднай спадчыны ЮНЕСКА] // [[Народная Воля]] №&nbsp;183-184, 2 сьнежня 2008 г.</ref>. У відповіді на лист [[Міністерство культури Республіки Білорусь|Міністерство культури Білорусі]] відмовилося представити Куропати до внесення до Списку об'єктів всесвітньої спадщини ЮНЕСКО на підставі Конвенції ЮНЕСКО 2005 року. Антон Остапович зазначив, що Конвенція допускає включення до Списку всесвітньої спадщини об'єктів, які зробили сильний вплив на історичний розвиток, яким і є Куропати<ref>[http://www.polskieradio.pl/zagranica/by/news/artykul100616.html Ці трапяць Курапаты ў Сьпіс ЮНЭСКА?] // Беларуская рэдакцыя Польскага Радыё, 21 студзеня 2009 г.</ref>.

Наприкінці [[2002]] року Мінський районний виконавчий комітет відвів прилегле до Куропат поле під забудову котеджного селища під назвою «Сонячний» у безпосередній близькості від місць масових поховань. Будівельна компанія, займаючись відведенням землі, не замовляла проект охоронних зон навколо Куропат і самостійно без дозволу визначила кордон охоронної зони за своїм проектом на відстані 80 метрів від Куропат, після чого були позначені кордони будівництва та завезені будівельні матеріали<ref name="viedamasci" />. У зв'язку з цим будівництвом серед громадськості виникла хвиля обурення, представники проектних інститутів самостійно розробили проект охоронних зон, який після докладання зусиль громадськості зрештою затвердила Науково-методична Рада при Комітеті охорони історичної спадщини та культурних цінностей в травні 2003 року. У квітні 2003 року голова Мінського облвиконкому {{Не перекладено|Домашкевич Микола Федорович|Микола Домашкевич|be-x-oldtarask|Мікалай Дамашкевіч}} наказав Мінському райвиконкому розірвати договір на оренду землі під будівництво на території, прилеглій до Куропат. 28 квітня [[2003]] року виконком [[Мінська область|Мінської області]] постановою №&nbsp;308 зобов'язав Дорожню ремонтно-будівельну управу №&nbsp;113 (ДРБУ-113) відновити Куропати шляхом стягнення з товариства з додатковою відповідальністю «ВігЕўраБуд». [[13 травня]] Виконком Мінського району постановою №&nbsp;383 скасував договір з «ВігЕўраБуд'ом» про будівництво в Куропатах [[котедж]]ів<ref>Віктар Хурсік. Курапаты сёньня // Зьвязда: Газэта.&nbsp;— 25 чэрвеня 2003.&nbsp;— №&nbsp;159 (24843).&nbsp;— ISSN 1990-763x.</ref>. У червні 2003 року будівництво зупинили, будівельний майданчик ліквідували, а всі матеріали вивезли<ref>[http://dossier.bymedia.net/index.php?Mode=Publication&PersonID=331&Publ=23451 Курапаты: будаўніцтва катэджнага памёлку спыненае] // Радыё Свабода, 20 чэрвеня 2003 г.</ref>. Земля навколо Куропат була законсервованою до визначення і затвердженню Радою Міністрів Білорусі охоронної зони меморіалу.